Нещодавно Окружний адміністративний суд Києва скасував рішення Мінкульту та Департаменту охорони культурної спадщини КМДА про надання будівлі "Квіти України" статусу пам’ятки архітектури. Для тих, хто останні півтора року уважно слідкував за перебігом подій навколо будівлі на вулиці Січових Стрільців, 49, це рішення стало справжньою несподіванкою. Це й не дивно, адже розгляд справи проходив у прискореному режимі без повідомлення про це учасників.
Суддя Наталія Клочкова постановила задовольнити позов забудовника і позбавила статусу пам’ятки архітектури "Квіти України". Саму споруду Клочкова назвала "занедбаною будівлею радянських часів, яка поступово розвалюється та занепадає", а захисників "Квітів України" звинуватила у тому, що це вони своїми діями призвели до "фактичного розвалу будівлі".
Які ризики втрата охоронного статусу створює для "Квітів України", чи є перспективи збереження будівлі та як далі планують діяти її захисники — розповідаємо у матеріалі.
Передісторія
Навчально-методичному павільйону "Квіти України" цьогоріч виповнилося 37 років. Будівництво розпочалося у 1983-му за проєктом українського архітектора Миколи Левчука, а вже за три роки Спілка архітекторів України визнала споруду найкращим архітектурним проєктом року.
До 2000-х у будівлі були розташовані найбільший у місті магазин квітів, оранжерея, виставкова зала, дослідна база та кімнати для гуртків із флористики. Наприкінці 1998 року ділянку, на якій розташований павільйон, передали в оренду приватному акціонерному товариству "Квіти України" (сьогодні — товариство з обмеженою відповідальністю "Квіти України"). Термін оренди — 49 років. Та два останні десятиліття споруда не виконувала свою первісну функцію, більшість приміщень були закриті, а фасад обплів 30-річний дикий виноград. Власне, зі знищення цієї рослини все і почалося.
26 червня минулого року забудовник зрізав виноград без будь-яких попереджень, а ділянку, на якій розташована будівля, обнесли будівельним парканом. Керуючий партнер проєкту реконструкції "Квітів України" Олексій Пишний стверджував, що навіть попри відсутність у будівлі статусу пам’ятки архітектури, проєкт винесли на розгляд консультаційної ради Департаменту охорони культурної спадщини й він був підтриманий. За словами захисників "Квітів України", навчально-методичний павільйон та оранжерею хотіли перепрофілювати на офісний центр зі скляним фасадом та підземним паркінгом.
"Ми чітко дотримуємося норм етики і чинного законодавства України, тому навіть не йдеться про 20-поверхівку. Верхня відмітка останнього експлуатаційного поверха — 27 метрів, тобто 8 поверхів над рівнем землі та один вниз. Ми уважно вивчили конструктивні особливості будівлі й ухвалили рішення максимально зберегти деякі її частини", — зазначав Пишний.
Та в реальності все виявилося інакше. У ніч з 11 на 12 липня під будівлю "Квітів України" завезли важку техніку, а вже наступного ранку забудовник почав зносити фасад. Це викликало великий суспільний опір: на власника приміщення написали заяву у поліцію, а активісти вийшли на протест, демонтували будівельний паркан і заблокували техніку. Вже 13 липня Міністерство культури та інформаційної політики звернулося до забудовника з вимогою терміново припинити демонтаж, висловивши сумніви щодо законності одержаних останнім містобудівних умов та обмежень. Того ж дня суд наклав арешт на будівлю "Квітів України".
Згодом ситуація розвивалася у двох напрямках. Перший — Шевченківський суд Києва 16 липня заборонив демонтаж "Квітів України", посилаючись на порушення власником споруди авторських прав архітектора Миколи Левчука. Через рік цей же суд ухвалив рішення на користь забудовника, бо нібито не побачив порушення авторського права у руйнуванні фасаду будівлі.
Паралельно з цим захисники "Квітів України" діяли в іншому напрямку. Громадська організація "Мапа Реновації" звернулася до Мінкульту із пропозицією внести будівлю на Січових Стрільців, 49 до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. 3 серпня "Квіти України" отримали охоронний статус. Це означало, що забудовник не мав права зносити будівлю, а зобов’язувався оформити реставраційне завдання і погоджувати проєктну документацію з органом культурної спадщини. Саме цього статусу суддя Наталія Клочкова і позбавила будівлю 2 грудня 2022 року.
Оцінка судді
6 грудня захисники "Квітів України" повідомили на своїй сторінці у Facebook про ухвалу ОАСК, в якій йшлося про скасування наказу Мінкульту щодо надання будівлі статусу пам’ятки. Виявляється, що учасників справи навіть не попередили про її розгляд — на рішення суду вони натрапили виключно тому, що слідкували за перебігом подій.
"Ми здивовані риторикою написання ухвали. Слово "активісти" беруть у лапки, використовують майже точні цитати зі слів забудовника тощо. Проте найнеобережнішим є те, що суд бере на себе повноваження оцінювати цінність будівлі та її відповідність критеріям поціновування пам’яток. Повноваження та експертизу, яка дозволяє об’єктивно оцінити цінність будівлі має Експертна комісія при Мінкульті, бо її члени — науковці з відповідною освітою та науковим ступенем. І облікова документація "Квітів України" пройшла голосування у цій комісії", — прокоментувала це рішення "Нашому Києву" комунікаційниця ГО "Зберегти Квіти України" Леся Донець.
Зокрема, негативну реакцію у захисників викликали оціночні судження судді Клочкової щодо діяльності активістів, проєкту реконструкції, занепаду будівлі "Квітів України" та… декомунізації загалом. Так, в ухвалі суду йдеться про те, що:
- Мінкульт, Департамент охорони культурної спадщини КМДА та активісти (чомусь це слово беруть у лапки) призвели до "фактичного розвалу будівлі", оскільки забудовник не зміг її законсервувати й таким чином підготувати до зимового періоду;
- проєкт реконструкції свідчить про намір забудовника "зберегти архітектурний стиль та ідею" будівлі й спрямований "виключно на покращення, в т.ч. естетичне";
- Мінкульт і Департамент охорони культурної спадщини КМДА є непослідовними, адже з одного боку "максимально "вичищають" все радянське на території столиці та держави, зносять пам’ятники, змінюють назви вулиць", а з іншого — "стали на захист цієї будівлі, щоб ніби-то зберегти її історичну радянську цінність, замість приведення її у відповідний стан шляхом реконструкції, яка відповідає європейським зразкам та аналогам";
- залишення будівлі в нинішньому стані "могло б призвести до негативних наслідків для всіх учасників", зокрема Київ отримав би "чергову занедбану будівлю радянських часів, яка поступово розвалюється та занепадає".
Рішення було ухвалене та опубліковане 2 грудня 2022 року.
Що це змінює
Скасування статусу пам’ятки культурної спадщини для "Квітів України" створює ризик відновлення робіт забудовником, зазначають у ГО "Зберегти Квіти України". За словами Лесі Донець, наразі будівлю захищає лише відсутність погодженого проєкту реконструкції та арешт у справі про самоуправство забудовника.
Але тут є деякі складнощі. По-перше, проєкт реконструкції може раптово з’явитися та швидко пройти погодження, без будь-яких обговорень із громадськістю. А по-друге, справа про самоуправство забудовника є кримінальною й активісти не мають інформації, чи діє арешт досі.
Таким чином, забудовник виграв у перших інстанціях позови по авторському праву та статусу пам’ятки — основні запобіжники, які захищають будівлю. Та перспективи оскаржити ці рішення досить реальні. У випадку з ОАСКом подібний прецедент уже був, коли у грудні 2021 року суд позбавив охоронного статусу будинок Родіна на вулиці Гончара, 71, а Шостий апеляційний суд погодився з доводами громади та анулював це рішення.
"У Мінкульті вже заявили, що готові йти в апеляцію. Сподіваємося, що ДОКС нас також підтримає, хоча заяв від них ще не прозвучало", — каже Леся Донець.
За її словами, захисники будівлі "Квіти України" планують і надалі співпрацювати з Міністерством культури та інформаційної політики й Департаментом охорони культурної спадщини КМДА — до тих пір, доки будівля не отримає статус пам’ятки й охоронний договір, а власник не візьме на себе зобов’язання утримувати споруду в належному стані. Активісти також мають намір долучитися як третя сторона до апеляції у справі про порушення авторських прав та підтримати архітектора Миколу Левчука.
