Повномасштабне вторгнення росії до України не лише викликало потужний народний спротив, але й підняло на новий щабель рівень патріотизму українців. Цей патріотизм проявляється у всьому: у відважності людей, які беруть до рук зброю, у невтомності волонтерів, які щодня роблять неймовірне, у сміливості лікарів і рятувальників, які навіть під обстрілами чи в окупації виконують свою роботу. А ще — у діях мільйонів українців, які так чи інакше наближають нашу перемогу.
Тож не дивно, що під час війни усе більше людей хочуть зробити собі патріотичні тату — на пам’ять про якусь подію, переживання чи як нагадування про те, за що ми усі боремося. Редакція "Наш Київ" зібрала історії трьох людей, які зробили патріотичні татуювання. Чому вони ухвалили такі рішення, як підходили до вибору тату і який сенс у них закладали — розповідаємо про усе детальніше!
Катя і волошки
Насправді, я ніколи не хотіла робити собі татуювання. Серед моїх друзів багато хто з тату, але на них це виглядало гарно. На собі ж я якось цього не бачила, було важко уявити, що воно назавжди. Я переживала, раптом тату втратить свою актуальність через кілька місяців або ж узагалі перестане мені подобатися. Словом, не хотіла його робити.
Але коли почалася повномасштабна війна в якийсь момент я усвідомила, що хочу зробити тату. Це мало бути щось патріотичне, що символізуватиме Україну для мене. Тому що саме Україна й ось ці патріотичні відчуття — вони точно назавжди і ніколи не втратять актуальність. Тож так, для мене моє тату — це певна спроба зафіксувати ось це почуття патріотизму, яке у всіх нас прокинулося на початку війни.
Взагалі, я планувала зробити тату після перемоги. Але якось, повернувшись до Києва, я зустрілася з подругами. Ми обговорювали війну і те, що немає сенсу відкладати життя на потім та чогось чекати. Тож буквально того самого дня я записалася на наступний ранок на татуювання. Дуже швидко ми з майстром продумали ескізи, пів ночі розмірковували, як саме зробити тату, аби воно вийшло таким, як я хочу.
Спочатку я думала зробити тату у вигляді маленького синьо-жовтого сердечка або якогось невеличкого прапора України. Але потім почала передивлятися різні ескізи і помітила, що багато хто робить саме квіткові зображення. Тож я теж почала думати у цьому напрямку. У результаті, вирішила зобразити на руці волошки і два сердечка: синє та жовте. Бо волошки для мене — це якийсь особистий символ України. Не маки, не колоски, а саме волошки. Чому саме так, мені важко пояснити, просто якісь асоціативні речі. Загалом, мені здається, вийшло дуже гарно, ніжно, естетично і для мене особисто — символічно.
 |
 |
Юля і тризуб
Це перше моє татуювання. Мабуть, в іншому випадку я б ніколи в житті його не зробила. Але 24 лютого почалася повномасштабна війна. Я проживала у Києві на дев’ятому поверсі і мені було так страшно… У перший день ми втекли на Вінниччину, де я прожила три тижні у спокої й добробуті. Звісно, кожен ранок починався із новин, нервів та хвилювань, але я не переживала всього того болю, страху і втрат, з якими стикнулися інші люди.
Я дуже хотіла зробити щось на пам’ять, щось символічне і патріотичне. Хоч я і часто всього боюся, але чомусь у той момент мені було дуже легко ухвалити рішення. Просто в один день подзвонив племінник і сказав, що знайшов майстра. І я пішла. Тоді мені здавалося, що це геть не важко. Можливо, якби він не знайшов майстра, то татуювання я б зробила трохи пізніше. Але впевнена — я це точно зробила би!
Спершу я хотіла зробити тату з цитатою про російський корабель та його напрямок. Але моїй мамі 65 років і вона цього б точно не пережила (сміється). Тож, я зробила тату у вигляді тризуба на жовто-блакитному фоні. Чому? Тому що там написано "Воля". І я дуже хочу, аби у моїй країні настала перемога і всі люди були вільними. Мабуть, якась така асоціація. А ще тату — це спогади про переживання мого народу, про те, що загинуло дуже багато людей. Спогади не сильно приємні, але вони є.
Коли майстер почав робити тату, мені було дуже боляче. Я тоді думала, на що я повелася. Але, коли я побачила цю красу, то відчула таку феєрію в душі. Це неможливо передати словами. Якщо я таки вирішу колись зробити друге тату, то воно точно буде на другій нозі і точно буде патріотичним, схожим на перше. Можливо, зроблю напис із цитатою про нашу перемогу. Але це точно буде якесь українське тату, патріотичне.
 |
 |
Петро, голуб миру і протитанковий їжак
У мене не одне тату, я вже не рахую їхню кількість. Роблю на собі татуювання упродовж 10 років. Усі вони на різну тематику, так чи інакше пов’язані із різним бекґраундом у моєму житті. Ці татуювання — це не просто естетика. Кожне з них розповідає про якийсь етап мого життя. Наприклад, я розглядаю тату на руці чи нозі — і згадую, через що проходив. Тобто є така доля символізму як для мене, так і для людей навколо, які бачать ці тату, питають про що вони, чому присвячені і т.д.
Як і в більшості людей з великою кількістю тату, рішення зробити щось нове у мене найчастіше виникає спонтанно. Це вже, як то кажуть, така "синя хвороба" (тату-залежність — ред.), коли у людини більше трьох татуювань і зупиняє тільки відсутність вільного місця на шкірі.
Наприклад, з початку активної фази агресії рф усі були в шоці, я так само. Не скажу, що якось по-іншому відреагував. Весь цей час я був у Києві, нікуди не виїжджав. У перший тиждень сидів, вдень і вночі скролив стрічку новин і Telegram-канали. А потім знайшов волонтерів у себе в районі і десь півтора місяці ми допомагали теробороні, робили фортифікаційні споруди, окопи, бліндажі. Тож, я вирішив зробити тату із зображенням протитанкового їжака — як символ того, що я якусь частину свого життя, свого часу і себе вклав у таку силу спротиву.
Згодом зробив собі тату із зображенням голуба на нерозірваному російському снаряді. Це символ того, що нічого ворогу не вдасться, що ракета не потрапила у ціль, вона навіть не вибухнула. І голуб, як символ миру. Тому що рано чи пізно буде перемога і буде мир в Україні!
 |
 |
