Оточення справляє значний вплив на формування людини. В цьому сенсі пам'ятники є своєрідними піарниками, за що й страждають при зміні режимів. Остання хвиля декомунізації відбувалась кілька років тому на наших очах. Дехто вважає її вандалізмом, хоча коли розібратися, саме так діяли більшовики з приходом до влади: нищили ідеологічно невідповідне і зводили нове, часом значно недолугіше чи навіть примітивне.
Розповідаємо, які з побудованих до 1917 року монументів Києва збереглись до наших днів. Ми не беремо до уваги пам'ятники, що зберігаються в приміщеннях: музеях та інших громадських місцях. Нас цікавить лише відкритий простір.
Колона магдебурзького права
Саме цей пам'ятник є найстарішим у Києві, коли говорити не про скульптурні монументи, а про пам'ятники загалом. А ще він незвичайний тим, що має аж три назви: Колона магдебурзького права, пам'ятник хрещення Русі, нижній пам'ятник князю Володимиру. Останній варіант виник після появи Володимира з Хрестом над Хрещатим яром. На магдебурзькому ж праві в назві робили акцент у радянський час, щоб менше згадувати християнську тематику.
Кияни прагнули всіляко зберегти магдебурзьке право (самоврядування), яке місто отримало ще в кінці XV ст. Проте при Катерині ІІ цей привілей був знятий з міста. Після зміни влади Олександр І перепідтвердив магдебурзьке право міста, на честь чого кияни й вирішили спорудити пам'ятник. Місцем обрали впадіння струмка Хрещатик у Дніпро, де за легендою князь Володимир хрестив своїх синів. Тож таким чином вшанували дві події.
Спорудили пам'ятник у 1802 році за проектом архітектора Андрія Меленського. У висоту колона тосканського ордеру сягає 18 м, завершуючись кулею з хрестом ― одним із символів влади монарха, а також символом влади християнського Бога над світом. У нижній частині колона перехоплена трьома рустами і декоративним поясом у вигляді корони (з'явився після останньої реставрації). Постамент має форму трьох арок.
Від часу зведення пам'ятку ремонтували декілька разів, але випробування часом вона витримала гідно і нині має поважний статус найстарішого пам'ятника в Києві з-поміж тих, що збереглися до нашого часу.
Пам'ятник Богдану Хмельницькому
Цей монумент — один із найстаріших в Києві серед тих, що вціліли до нашого часу. Про це свідчить напис на постаменті: «Богдан Хмельницький 1888». Хоча з'явився цей напис вже в 1920-х роках.
Пам'ятник, без перебільшення, є одним зі скульптурних символів Києва. Його активно розтиражовано на сувенірній продукції. Одну із солодких візитівок міста — цукерки «Вечірній Київ» ― теж прикрашено зображенням кінного Богдана на коробці. Треба визнати, що монумент справді фотогенічний. Гетьман, що різко спиняє гарцюючого коня й тримає булаву в правиці, має виразний силует, чимало пропрацьованих деталей і ефектно сприймається з різних ракурсів при круговому огляді.
Монумент князю Володимиру
Володимир Святославович, він же після хрещення — Василь, в дохристиянський період своєї біографії постає з літописів, як владний, жорстокий і навіть розпусний. Тим не менш, він отримав статус не просто святого, а рівноапостольного.
Про сам пам'ятник часто говорять, як про найстаріший в Києві, оскільки він був зведений 1853 року. І це правдиво, коли додати слово «скульптурний».
Як і Богдан, Володимир з хрестом — впізнаваний символ Києва. У висоту він сягає понад 20 м. Сама ж скульптура має 4,4 м. Алегоричні символи у верхівці постаменту ― стрічки, голови биків, смолоскип ― часто привертають до себе увагу. А знаряддя, що нагадує мулярську кельму, одразу викликає питання щодо масонської причетності до створення пам'ятника.
Постамент виготовляли під Калугою, скульптуру — в Петербурзі. Але творців пам’ятника ― скульптора Демут-Малиновського і архітектора Олександра Тона ― згадують причетними до ложі розенкрейцерів, котра була пов'язана з масонами (хоча, наприклад, теолог Леонід Мацих відзначав, що Демут-Малиновський був масоном, а Тон — ні). Можна лише гадати, чи не масонська атрибутика містичним чином вберегла пам'ятник від знищення з приходом більшовиків. Але князь із латинським хрестом у руках протягом всього радянського часу продовжував спокійно височіти над краєвидом, яким захоплювалися Михайло Булгаков, Іван Нечуй-Левицький, гетьман Павло Скоропадський. Щоправда електроосвітлення хреста, встановлене 1895 року, зникло ще в 1917-му і було відновлене вже в незалежній Україні. Дещо жартівлива фраза «як Володимир без хреста» стала майже усталеним виразом, як символ нестачі чи чогось неможливого.
Погруддя Пушкіна
Погруддя Олександра Пушкіна знаходиться на площі Слави. Коли придивитись до головного входу Національного транспортного університету (колишня Печерська гімназія), перед ним можна помітити невисоку колону з чорного базальту. На ній стоїть доволі скромних розмірів погруддя, нижче напис ще дореформовим правописом: «Александру Сергѣевичу Пушкину Кіево-Печерская Гимназія 1799 26 мая 1899». Напис оригінальний, нанесений прямо на колону.
Ідея вшанувати поета виникла в зв'язку з наближенням сторіччя від дати народження ― в 1899 році. А скромні розміри пояснюються тим, що меценатами виступили вихованці й вчителі гімназії. Щоправда й київські підприємці також долучились, аби ідею все ж вдалося втілити. Виготовили погруддя з бронзи в Петербурзі за проектом скульптора Роберта Баха. Роботу виконав майстер Склавоні.
Погруддя Глінки
Погруддя видатного композитора Михайла Глінки знаходиться в Міському саду з 1955 року. Туди воно було перенесене з колишнього Музичного провулку, що був знищений пожежею восени 1941 року (провулок пролягав у районі сучасних будинків №6 і 8 Прорізної вулиці й закінчувався тупиком ― ред.).
Погруддя, проте, вціліло і з часом отримало у повоєнному Києві нову прописку. А в Музичному провулку його первинно встановили ще 1910 року, прикрасивши таким чином територію музичного училища, на базі якого 1913 року виникла консерваторія. Автор проекту — Володимир Ніколаєв. Матеріал погруддя — бронза, постамент з лабрадориту.
Пам'ятник княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозваному та просвітителям Кирилу і Мефодію
Хтось може згадати монумент княгині Ользі, апостолу Андрію Первозваному, реформаторам абетки Кирилу і Мефодію, котрий з'явився на Михайлівській площі в 1911 році. Робота справді цікава: три постаменти, чотири фігури, яскравий дебют тоді ще молодого скульптора Івана Кавалерідзе. Але його оригінальну роботу було пошкоджено 1919 року, а згодом демонтовано. Сучасну композицію з білого каррарського мармуру відновили вже 1996 року. Тому до переліку найстаріших монументів Києва вона не входить.
Читайте також: «Де вони? Хто очолював Київ за часів незалежності»
