У паніці людиною починає керувати інстинкт виживання. Тому у моменти втечі з-під обстрілів багато хто забуває необхідні речі й залишає домівки практично з одним рюкзаком. Водночас є ті, хто в першу чергу рятує не себе, а домашніх тварин. Їх вивозять у кошиках, сумках чи просто тягнуть на руках, як це було при евакуації з Ірпеня та Бучі.
Але є й такі люди, які свідомо залишили тварин напризволяще, прикриваючись тим, що буцімто це зайвий тягар. Фактично таких тварин прирекли на повільну смерть.
Саме цих полонених рятують київські волонтери “ЗооПатруль”. Вони пиляють двері, свердлять стіни та годують тварин через вічка дверей, аби ті не загинули вдома від халатності господарів.
Ми дізналися, хто стоїть за урятуванням тварин у Києві та які неймовірні історії трапляються під час їхньої роботи.
Порятунок, який все змінив
“ЗооПатруль” як команда з логотипом, назвою та сторінками у мережах виникла тільки 3 березня. Але все почалося зі спонтанного врятування котика днями раніше. Нашого співзасновника, Діму, попрохали дістати залишеного кота у квартирі. Він йому допоміг, після чого зробив про це допис. Публікація завірусилася. Тоді у Діми, який працював до війни продюсером, виникла ідея відрядити знайомих-кіношників на порятунок інших зачинених тварин. Так почала формуватися команда.
Особисто я до “ЗооПатруля” не була знайома з жодним із членів команди. Я просто побачила першу публікацію Діми й вирішила допомогти з комунікаціями у команді, оскільки мала до цього відповідний досвід. Загалом за фахом я сценаристка та режисерка.
Зараз у команді волонтерять понад 70 людей: це безпосередньо патрулі, які виїжджають на порятунок тварин, і люди, які це все менеджерять. Час від часу волонтери, які відповідають за прийом заявок, йдуть, бо їм важко витримати такий наплив дзвінків.
На сьогодні ми обробили понад 700 заявок із покинутими тваринами. Зазвичай це відбувається так: волонтер отримує та обробляє інформацію про місцеперебування тварини, після чого ставить пріоритетність її врятування. Далі інформацію передають до патрулів, які працюють у різних районах. Саме вони виїжджають за адресами та рятують тварин.
Ядро нашої команди становлять фахівці зі сфери кіно або арттусовки — це приблизно 85% від загальної кількості людей. Є оператори, гафери, звукорежисери, продюсери, артдиректори та ін. Раніше також були будівельники, але їх ми наймали. Всі інші працюють безкоштовно.
Потенційні члени команди проходять верифікацію. У нас є окрема людина, яка перевіряє їхні дані, аби під виглядом волонтера не проліз мародер. Все-таки, ми входимо до помешкань людей, тому повинні бути впевнені у своїх людях.
Усі відкриття квартир ми робимо або у присутності представника власника (родичі, друзі та ін.), або за відеозв’язком. Ми працюємо з дозволу КМДА, але, звісно, жодних документів та інших юридичних довідок не надаємо. Поки їх отримаєш, котик за дверима вже помре. Тому, як каже Діма, ми все робимо на власний страх та ризик. Будуть якісь звинувачення, розберемося потім.
Перед тим, як зайти до квартири, ми розшукуємо її господарів. Зазвичай допомагають родичі або сусіди. Також потрібні імена можна знайти у чатах будинку. Тому ми так довго не діставали тварин з квартир, а спершу робили дірки та годували їх через трубки. Поки знайдеш власника, спливає час. Деякі господарі взагалі забороняли відчиняти їхні квартири.
Зазвичай ми або бурлимо дірку в стіні, або протягуємо трубки з водою через вічка дверей. Волонтери щодня через маленькі дірки кидають тваринам корм. Уявіть: це пів години монотонного трамбування, щоб коту вистачило їжі до наступного приїзду. Нещодавно свердлили 50-сантиметрову стіну в сталінці, щоб бодай якось дістатись до тварини. Того котика не просто зачинили у квартирі, а буквально забарикадували у кімнаті, аби той “ніде не насмітив”. Також був випадок, коли на першому поверсі довелося вирізати вікно, щоб виманити з приміщення кота.
Чому власники залишають тварин
На сьогодні ми натрапляли на різних господарів. Є адекватні, які дійсно випадково залишили тварину — наприклад, були у відрядженні й просто не змогли повернутися додому. Але є й такі, які добивають своїм цинізмом. Були випадки, коли власники просили дістати тварину та викинути її, бо інакше їхня квартира смерділа би від трупу. Пам’ятаю господаря, який ніяк не дозволяв погодувати тварину, бо “якщо ви протягнете трубку та наллєте воду на паркет, він здується”. Чули аргументи, що дірка в стіні зіпсує шпалери. Байдуже, що тварина всередині помирає від голоду та зневоднення. Це ж зіпсується новий ремонт.
Що ми тільки не чули з пояснень, чому довелося залишити тварину. І що кіт заліз за ліжко, а часу його витягнути не було. І що дитині потрібно було взяти якомога більше памперсів, тому були зайняті руки (очевидно, в інших містах України їх купити не можна). Багато запитів отримували від сусідів, на яких позалишали тварин. Тепер вони хочуть поїхати, а що робити з підопічними — не знають.
Часто натрапляємо на хамів, які матюками вимагають від нас викликати тільки такого майстра, який вміє акуратно відчиняти двері. Такі фахівці дійсно є, але вони постійно зайняті. Виявляється, є люди, які залишили зачиненими у квартирах літніх людей та людей з інвалідністю. Їх теж комусь потрібно витягати. Нещодавно до нас на сторінку написала іноземка з проханням врятувати дітей, яких зачинили у квартирі. Їй у цьому зізналася одна з біженок. У таке просто неможливо повірити. Це дикість.
Я досі не можу зрозуміти, як можна залишити живе створіння напризволяще. Щодо тварин, то я не думаю, що проблема у незнанні. Скрізь говорять про те, що на кордоні приймають тварин без паспортів та без потрібних довідок. Мені здається, реальна причина у тому, що тварини таким людям заважатимуть. Принайні, вони так думають і переживають, що їхати у дорозі з котом або собакою буде незручно. Однак я ж проїхала 32 години з кішкою, як і тисячі інших українців.
З подібних вчинків я можу зробити висновок, що у таких господарів тварина була нещасливою ще до війни. Не може людина, яка любить свою тварину, залишити її напризволяще. Є безліч фотографій з ірпінської евакуації, коли люди на плечах несли 20-кілограмових хаскі через річку та зруйнований міст. Якщо тварина тобі потрібна, ти довезеш її куди завгодно.
Звісно, є й такі, на яких находить “прозріння”. Маємо декількох господарів, які повернулися до Києва за тваринами. Дякувати, що до часу їхнього приїзду вони дожили.
На противагу хочу сказати, що були й такі власники, які за всі гроші світу просили нас врятувати тварин. Здебільшого це коти та собаки, які залишилися у дуже важких регіонах, наприклад Бучі або Ірпені. Ми з болем відповідаємо, що працюємо тільки у Києві й не можемо з цим допомогти. Але все одно стараємося пошукати волонтерів, які б змогли витягти тварин.
Якби все залежало від мене, я б карала господарів за халатне ставлення до підопічних. Це ніщо інше, як жорстоке поводження з тваринами, за яке у нас передбачена кримінальна відповідальність. Але, враховуючи кількість того жаху, який спричинила війна, навряд чи поліція буде займатися цими справами.
У якому стані рятують тварин
Переважно з ув’язнення ми рятуємо котів та собак. Є запити й на папуг або рибок, але здебільшого вони йдуть “бонусом” до вусатих.
У якому стані ми їх знайдемо, залежить від породи тварини. Звичайні коти без породи дуже витривалі, тому навіть після двох тижнів ув’язнення можуть бігати та м'явкати. Породисті ж коти з апріорі слабким організмом виходять до нас у поганому стані. Пам’ятаю, як ми врятували сфінкса с запаленням очей, який ледве стояв на ногах. Це жахлива картина. Котика одразу повезли до лікарів.
Близько половини ув’язнених тварин виходять до волонтерів у більш-менш нормальному стані. Так, вони зневоднені, видно, що худі, але принаймні можуть рухатися. Є тварини у критичних станах, яких ми відвозимо у лікарні. Однозначно у кожного є стрес. Коти часто у ступорі або, навпаки, дуже протяжно нявчать. Останні, коли розуміють, що прийшло спасіння, можуть буквально стрибати на двері. Складається враження, що то не кіт, а якийсь чоловік вибиває двері ногою.
Ув’язненими тварини їдять все, що бодай нагадує щось їстівне. Гризуть вазони, корми для інших тварин, горіхи. Дуже щастить тим, у кого є доступ до унітаза — тоді тварини хоча б можуть пити. Про те, що така вода не годиться для пиття, вже не йдеться. Тепер уявіть, що ці муки тривають тижнями.
Не всі із заявок ми виконуємо приїздом та врятуванням тварини. На сьогодні з понад 700 покинутих тварин ми визволили близько 148. Але це орієнтовна цифра. Всі інші запити — це поради господарям, як можна самостійно витягнути тварину. Більшість з них навіть не знали, що працює “Нова Пошта”, завдяки якій можна передати друзям ключі, аби ті погодували підопічних.
Адопцією тварин займається окремий відділ команди — “Прихистки”. До кожної врятованої тварини у цьому питанні підходять індивідуально. Переважно тварин забирають родичі, друзі або сусіди господарів. Є тварини, яких забирають наші патрулі. Але трапляється, що господарі не дозволяють чіпати тварин, навіть якщо їх вже хоче забрати хтось з наших знайомих. Часто пропонують потримати тварин до закінчення війни, після чого їх заберуть. Дуже зручно, чи не так?
Але є у нас одна історія, яка повертає віру в людей. Нещодавно я готувала публікацію про те, що домашніх тварин у жодному разі не можна викидати на вулицю, оскільки у диких умовах вони не виживуть. Якщо хтось побачив такого кота на вулиці, його потрібно забирати додому. Для ілюстрації цього тексту я попросила у знайомого фото викинутого білого кошенятка, якого той сфотографував під час прогулянки порожньою Уманню.
Я зробила пост, а другу порадила піти відшукати кошеня, адже “ЗооПатруль” міг знайти йому дім. Щойно текст вийшов, у дірект посипалися запити на те, щоб забрати тварину. Але, виявилося, що на тому місці кота вже не було. Тоді я попросила знайомого позначити точку на карті, де той його бачив востаннє. Я запостила мапу на сторінку із закликом долучитися до пошуків. Вже на наступний день люди відшукали кошеня. Що більше, вони знайшли всю його сім’ю: маму, тата й ще одне кошеня-дівчинку. У неї, на жаль, на той момент вже осліпло одне око.
Коти виявилися породи “турецька ангора”. Зараз дівчинку-кошеня лікують. Щодо мами та тата, то знайшлися горе-господарі, які їх не віддають. Вони ж повідомили, що біле кошенятко, якого побачив мій знайомий, на жаль, померло. Ми не знаємо, чи це правда, але дуже шкода. Котенятам не місце на вулиці.
Як викликати “ЗооПатруль”
Потрібно зателефонувати номерами:
+380635735663
+380956161018
Або залишити запит у відповідній онлайн-формі.
Волонтери одразу попереджають, що роблячи запит, людина погоджується з тим, що її стіну можуть пошкодити.
Після отримання заявки менеджери проінформують про необхідні кроки, які потрібно зробити для врятування тварини, зокрема про допомогу в пошуку власника квартири. Далі “ЗооПатруль” сконтактує з власником та вирішить, як саме можна врятувати тварину. Волонтери не відчиняють двері без дозволу господаря.
