Голосіївський район — це новий Печерськ. Так, принаймні, видно з цін на оренду на місцеві квартири, які з кожним роком стають все вищими. Район дійсно красивий — просторий, зелений і дуже атмосферний.
Але де в ньому погуляти, щоб і насолодитися природою, і дізнатися, що приховує його минуле? Розповідаємо у рубриці “На мапі” разом з бюро екскурсій “Цікавий Київ” та гідесою Дарією Сапожніковою.
Музей Максима Рильського
вулиця Максима Рильського, 7
Серед зелених алей Голосіївського лісу та приватними будинками прихований справжній скарб — літературно-меморіальний музей Максима Рильського. Це не просто дім-музей видатного поета, перекладача й громадського діяча. Це місце, де досі живе його дух, а стіни зберігають спогади про покоління, що пережили буремне ХХ століття.
Будинок, збудований у 1950-х роках для родини Рильських, став домівкою для самого Максима Тадейовича, його дружини, дітей та онуків. Примітно, що дім знаходився під постійним наглядом — у ньому була встановлена система прослуховування. Знаючи про це, Рильський часто вирушав із друзями на полювання, де міг говорити по душах, не боячись доносів. Мисливські трофеї та подарунки на цю тематику досі зберігаються у музеї.
Усередині — величезна бібліотека, особисті речі, колекція вишиванок, унікальні світлини з подорожей (Рильський володів 13 мовами й багато мандрував), а також відеозаписи літературних дискусій із колегами.
Максим Рилський мав трагічну біографію: арешт за політичні погляди, Лук'янівська тюрма, тортури. Але після пережитого він пройшов реабілітацію і всіляко допомагав своїм друзям — поетам, письменникам, науковцям. Поручався за їхні родини, сприяв у працевлаштуванні тощо.
Попри непросту історію, будинок Рильського залишився осередком культури та творчості. Тут регулярно проходять літературні вечори, виставки, майстер-класи, камерні концерти за участю музикантів Національної філармонії.
Окремої уваги заслуговує сад навколо будинку — доглянутий, з великою колекцією бузку, магнолією, яку Рильський особисто привіз із Криму, і навіть мешканцем — їжаком на ім’я Пірат, який час від часу привітно зустрічає відвідувачів. У саду також є липа, яку разом посадили Максим Рильський та Олександр Довженко.
Голосіївський парк
Київ — це місто-парк. І це не метафора: ще з часів Київської Русі місто буквально потопало в зелені. У ті часи потреби у парках у звичному для нас розумінні просто не існувало — місто було оточене лісами, повними звірів і птахів, а більшість мешканців жили в садибній забудові, тобто мали власні будиночки з городами та садками. Природа була всюди.
Першими, хто почав осмислювати парк як окремий простір, були монахи. Для них парк мав символічне значення — образ райського саду. Це було місце, створене для душевного спокою, тиші, споглядання та єднання з красою.
Саме таким був перший київський парк — Голосіївський, заснований у 1631 році митрополитом Петром Могилою як монастирська пустинь. Відтоді парк зберіг свій особливий дух — гармонійне поєднання природної краси й духовності.
Сьогодні Голосіївський парк — це понад 150 гектарів зелених насаджень, багатовікових дерев, каскадів озер, стежок, спортивних майданчиків, дитячих зон, кав’ярень і мальовничих куточків для відпочинку. Деяким деревам у парку вже понад 400 років.
Цікаво, що парк досі залишається місцем не лише для відпочинку, а й для природоохоронних ініціатив. Наприклад, у березні 2025 року саме в парку імені Максима Рильського (частині Голосіївського лісу) відбувся випуск на волю реабілітованих кажанів — акція екологів, що стала справжнім святом для поціновувачів природи.
Центральний автовокзал
Деміївська площа, 3
А ви знали, хто головний герой мозаїк на Центральному автовокзалі Києва? Маленький блакитний автобус.
А ви знали, хто головний герой мозаїк на Центральному автовокзалі Києва? Маленький блакитний автобус.
Цей персонаж народився ще до появи самого вокзалу — художники Ада Рибачук і Володимир Мельниченко працювали над ілюстраціями до дитячої книжки, яку так і не видали. Але історія автобуса не завершилась — він переїхав у наступний проєкт митців і став центральним героєм серії мозаїчних панно в новозбудованому автовокзалі.
Сам автовокзал став символом нового архітектурного часу. Його будівництво розпочали у 1957 році, після виходу постанови “Про усунення надмірностей у проєктуванні та будівництв” (1955), яка ознаменувала відхід від помпезного сталінського стилю. Завершили вокзал у 1961-му — будівля мала стати прикладом нової функціональної архітектури радянської епохи.
Для Ади Рибачук і Володимира Мельниченка саме це замовлення стало першою серйозною практикою у сфері монументального мистецтва. Після автовокзалу вони працювали над інтер’єрами Палацу піонерів (нині Київський Палац дітей та юнацтва), а згодом — над концепцією Парку Пам’яті на Байковій горі. Останній проєкт, на жаль, був варварськи знищений у 1982 році. Проте пам’ять про творчий дует АРВМ (Ада Рибачук — Володимир Мельниченко) жива: у Києві сьогодні діє майстерня-музей митців, відкрита для відвідувачів.
У 2020 році Центральний автовокзал отримав нового власника, який підтримав ініціативу Фонду АРВМ та профінансував реставрацію мозаїк. На жаль, Ада Рибачук не дожила до цієї події, однак Володимир Мельниченко особисто керував реставраційними роботами, які тривали 162 дні. У проєкті брали участь як фахівці-реставратори (зокрема GurinBrothers), так і небайдужі волонтери.
Сьогодні автовокзал працює у звичному режимі, а мозаїки — відкриті для огляду. В інтер’єрі вокзалу — 10 панно, а також мозаїка на колонах. На третьому поверсі розташований готель, у холі якого можна придбати книгу про історію реставрації.
Китаївська пустинь
вулиця Китаївська, 15, 32
Китаївська пустинь — це православний чоловічий монастир, заснований у 1716 році як скит Києво-Печерської лаври. На території збереглася Троїцька церква, збудована у 1767 році — її інтер’єр вражає своєю красою. Тут також росте найстаріший каштан у Києві, якому, за оцінками, 300–350 років.
Окрема сторінка історії Китаєва пов’язана з постаттю Досифеї Київської — жінки, яка жила в монастирі під виглядом ченця. У миру вона була Дар’я Тяпкіна, походила зі знатної дворянської родини. У 15 років втекла з дому, обрізала волосся, купила чоловічий одяг на базарі та вирушила до монастиря. Через три роки її впізнали родичі, і вона змушена була тікати до Києва. Однак жоден монастир не прийняв її, адже вона вважалась утікачкою.
Тоді Дар’я, вже під іменем Досифея, оселилася в самотності біля Китаївської пустині, де вирила собі печеру. Згодом її духовна сила та подвижництво стали відомими по всій околиці, і до неї почали приходити люди за порадою та розрадою. У 1770 році до Досифеї приходив сам Григорій Сковорода, який радився щодо свого рішення покинути Київ. Старець відповів, що це правильно — і невдовзі в місті спалахнула епідемія чуми.
Протягом усього життя ніхто не здогадався, що Досифея — жінка. Таємницю розкрила лише її рідна сестра після смерті. Нині могила Досифеї Київської знаходиться поруч із храмом, і, за місцевою легендою, вона допомагає знайти справжнє кохання — хоча це вже на розсуд віри.
У XIX столітті Китаєво стало не лише релігійним та господарським центром, а справжнім курортом. Тут можна було орендувати кімнату чи будинок, щоб отримати не тільки душевний спокій, але й духовне очищення в тому, що називали “Київським Афоном”. Внизу від монастиря є каскад ставків, навколо яких прокладено екостежку з інформаційними стендами. Територію також оточує старовинний ліс із надзвичайною атмосферою. Загальна площа цього археологічного комплексу — понад 75 гектарів.
Також у Китаєві розташоване городище давньоруського міста Пересічень — укріпленого форпосту Київської Русі IX–XIII століть. Місто було знищене під час монголо-татарської навали у 1240 році. До наших днів збереглися залишки валів, частина давніх доріг, а також курганний могильник із понад 400 похованнями. На одному з пагорбів знаходиться печерний монастир із келіями XIV століття.
Бібліотека ім. Вернадського
Голосіївський проспект, 3
Це одна з найбільших національних бібліотек світу. Головний корпус відкрили у 1989 році. Загальна площа — близько 3 гектарів, висота будівлі — 78 метрів.
У центральному вестибюлі знаходиться величезне панно “Біль Землі”, присвячене темі захисту життя на планеті як головній меті науки. Основна ідея твору — перемога гуманного розуму і знань, що звучить дуже актуально. Панно виконане у цікавій техніці воскового живопису і має площу 360 м².
У фоє перед читальними залами також висить гобелен-триптих на тему слов’янської писемності. Взагалі, інтер’єри бібліотеки вражають: картотека, читальні зали, вестибюль і навіть сходи — усе дивує своєю масштабністю та атмосферою. Не дивно, що тут часто знімають кліпи, фільми та серіали.
Інколи в бібліотеці проводяться екскурсії. Під час них не лише знайомлять із самою будівлею, а й показують цікаві фонди. Наприклад, колекцію старовинних карт або фонд “Президентів України”, де зберігаються документи та експонати, пов’язані з життям і діяльністю українських президентів. Тут можна побачити твори мистецтва, предмети народного промислу, музичні інструменти, декоративну зброю, картини, одяг, макети військової техніки, нагороди, відзнаки, скульптури та нумізматичні експонати.
Щоправда, такі екскурсії відбуваються нечасто, і знайти інформацію про них складно. А от стати читачем бібліотеки — цілком реально. Для цього потрібно мати документ і 90 гривень на читацький квиток. І важливо мати мету: книгу, яку хочете почитати. Наприклад, старі видання, як “Київська старовина” — щомісячник кінця XIX – початку XX століття.
Екостежка в Голосіївському парку
У самому серці Голосіївського парку розташована інтерактивна екостежка, що стала справжнім відкриттям для киян і гостей міста. Відкрили її навесні 2019 року, і відтоді вона приваблює родини з дітьми, природолюбів та просто допитливих мандрівників.
Довжина маршруту — приблизно 3 км. Прогулянка триває близько години-півтори, залежно від темпу та зупинок. Це справжня подорож через чотири типи лісів, з ярами, струмком і навіть невеликим ставком.
Уздовж маршруту встановлені інтерактивні стенди, що знайомлять з флорою і фауною Голосіївського лісу у захопливій формі. Наприклад, можна виміряти свій зріст у "зайцях" або "жуках-оленях", дізнатись, хто живе під вашим ногами чи на стовбурах дерев, або відшукати дивовижні гриби — “чашу троля” чи “пальці мерця”.
Особливий шарм стежці надають "точки заземлення" — маленькі таблички, що запрошують зупинитись і відчути момент. Написи на кшталт: “Послухай спів пташок”, “Намалюй картину”, “Доторкнись до дерева” закликають трохи пригальмувати й справді зануритись у природу, а не просто пройти повз.
Це не просто маршрут — це спосіб відновити контакт із собою та світом навколо, не виїжджаючи за межі мегаполіса.
Церква Вознесіння Господнього
Голосіївський пр-т, 54
Серед щільної забудови сучасної Деміївки легко не помітити цю невеличку стару церкву. Проте вона досі залишається духовним осередком району й береже пам’ять про видатні події. Саме тут, у 1907 році, вінчалась Леся Українка з Климентом Квіткою — і цим храм назавжди увійшов до історії української культури.
Храм звели у 1883 році для мешканців села Деміївка (на той час — околиця Києва). Частину коштів на будівництво виділив пан Раузер, директор Київського цукрорафінадного заводу — нині це знаменита фабрика “Рошен”.
Та найбільш вражає те, що церква ніколи не припиняла свою діяльність. Вона залишалась відкритою навіть після встановлення радянської влади в Києві, після розпуску української парафії, навіть у роки німецької окупації й важкий післявоєнний період. А у 1990 році це був єдиний чинний храм на території тодішнього Московського району столиці.
Храм діє і зараз. Це — не лише місце молитви, а й жива сторінка української історії, захована серед київських багатоповерхівок.
Головна астрономічна обсерваторія Національної академії наук України
вул. Академіка Заболотного, 27
Глибоко в Голосіївському лісі, далеко від міського шуму та засвіченого неба, ховається справжній науковий скарб — Головна астрономічна обсерваторія Національної академії наук України. Саме тиша, віддаленість від великого міста й мінімум світлового забруднення стали ключовими аргументами на користь цього місця. Обсерваторію відкрили у 1949 році — і з того часу вона є одним із головних центрів астрономічної науки в Україні.
Сфера її діяльності дуже широка. Тут досліджують усе — від позиційної астрономії та космічної геодинаміки до фізики Сонця, планет, зірок і галактик. У стінах обсерваторії працюють над вивченням космічної плазми, займаються астрономічним та космічним приладобудуванням — тут серйозно розглядають усе, що пов’язане з далеким і загадковим Всесвітом.
Але обсерваторія — це не лише про науку. Сюди можна потрапити на екскурсію. І це буде зовсім не нудна лекція — на вас чекає музейна частина, де можна побачити старі телескопи, рідкісні карти зоряного неба, унікальні астрономічні прилади та архівні фото. Але головна фішка — можливість подивитися у справжній телескоп і самостійно побачити Місяць, планети або зірки.
Єдине “але” — записатися на таку екскурсію непросто. Головна умова — ясне небо без хмар. Через це графік екскурсій часто змінюється, тому краще заздалегідь стежити за анонсами на офіційному сайті або у соцмережах.
До речі, визнання обсерваторії вийшло навіть за межі планети. На її честь було названо малу планету № 15675 — Голосєєво. Тож так, Голосіїв тепер — не лише на мапі Києва, а й серед зоряного неба.
НУБіП
вул. Героїв Оборони, 15
Серед зелених хащ Голосіївського лісу розкинувся справжній сільськогосподарський Гоґвортс — Національний університет біоресурсів і природокористування України (НУБіП). Сюди не так просто заїхати випадково — територія величезна, більше схожа на окреме студентське містечко. Тут — десятки навчальних корпусів, ботанічний сад, санаторій, спортивний комплекс, власна пасіка і стайня. Не дивно, якщо десь у затінку дерев вийде динозавр (спойлер — він у ботанічному саду).
Університет бере свій початок зі сільськогосподарського відділення Київського політехнічного інституту. У 1920-х роках для закладу виділили місце на тоді ще майже порожніх голосіївських пагорбах. Будівництво першого корпусу розпочалося у 1926 році. До речі, цеглу для нього взяли з недобудованої дзвіниці Іонінського монастиря (сьогодні на тому місці галявина з півоніями в ботанічному саду).
Головним архітектором кампусу був Дмитро Дяченко — один із найвідоміших представників стилю українського бароко в архітектурі. Він спроєктував корпуси лісотехнічного факультету та інститути агрохімії й землеробства. Однак саме за цей стиль він потрапив під репресії: у 1931 році архітектора вперше заарештували, звинувативши в "участі в контрреволюційній націоналістичній діяльності". Після звільнення Дяченко ще працював, але вже без українського бароко — на зміну прийшов суворий класицизм, прикладом якого стала, зокрема, будівля Торгової академії на бульварі Шевченка.
На щастя, барокові корпуси НУБіП збереглися — і вони прекрасні. До того ж всередині можна знайти студентські їдальні, де не лише смачно й дешево, а ще й атмосферно. Можна завітати “на обід” і водночас роздивитися архітектуру зсередини.
Окрема перлина — ботанічний сад, заснований у 1928 році як науковий підрозділ. До 1941 року тут уже було понад 700 видів дерев і чагарників. Сьогодні сад — це справжній простір спокою, краси та знання. Тут є науково-інформаційна зона з матеріалами про дерева, стендами, інтерактивними зупинками, де можна навчитися визначати вік дерева чи ознайомитися з видами рослин.
Ландшафт також розмаїтий: ставок з фонтаном і альтанкою, “зупинка мамонтів”, скульптури тиранозавра і трицератопса, дерев’яні фігури тварин, казкових персонажів і навіть скульптор за роботою.
Сад працює лише в будні дні, тож екскурсію або прогулянку слід планувати заздалегідь.
Ще один унікальний об’єкт — ветеринарний корпус, біля якого пасуться коні та корови. Але головна родзинка — величезний скелет справжнього кита, що лежить просто в арці біля входу. Цей експонат — не декорація. У 90-х роках його ледь не вивезли з території ВДНГ, де він колись був частиною павільйону китобійної промисловості. Студенти НУБіП помітили спробу вивезення, підняли тривогу, і завдяки рішенню ректора скелет передали університету, де він став частиною музею ветеринарної медицини.
Музей — теж вартісна зупинка. Тут — опудала тварин і птахів, кістяки, розмальовані природничою тематикою стіни, цікаві експозиції. Запах специфічний — але воно того варте. Якщо вдасться домовитись про екскурсію, буде незабутній досвід.
Хоча НУБіП — це в першу чергу навчальний заклад, його територія, архітектура, ботанічний сад і унікальні експонати роблять його цікавою туристичною локацією Києва — особливо для тих, хто хоче побачити місто з несподіваного ракурсу. Голосіївський ліс — не лише про природу, а й про відкриття.
