Кожен з нас реагує на стрес по-різному. Однією таких реакцій є синдром біженця. Це емоційний стан, за якого людина відчуває провину або жаль через те, що покинула рідний дім, батьківщину та близьких. Обставини можуть бути різними, але сьогодні це, звісно, війна.
У часи війни люди прагнуть бути чимось корисними. Деякі люди звинувачують себе, коли не можуть такими бути. Однак, коли людина тікає від епіцентру подій, відчуття провини може тільки посилитись, оскільки часто таким чином відпадає можливість активно допомагати країні. Через це “біженці” починають метушитись та сумніватись у власному рішенні. Гойдалки з’являються як у тих, хто щойно врятувався від війни, так і тих, хто зробив це місяці тому.
Проблема метушіння у тому, що воно може тривати протягом всього життя, навіть якщо людина вже повернулася додому. У такому випадку воно переростає у картання на кшталт:
Як проявляється синдром біженця?
- відчуттям покинутості, відсутності сил діяти;
- пригніченістю;
- відчуттям провини та тужливістю;
- самокартанням — аж до емоційного виснаження;
- ангедонією, або коли людина не може насолоджуватися тим, що раніше приносило їй задоволення;
- дратівливістю та зміною ставлення до тих, хто надав прихисток. Від “біженців” часто можна почути, що попри хороші умови, прихисток далеко від дому сприймається як в’язниця.
Через відсутність впевненості у власному рішенні “біженці” також відчувають страх та паніку. Вони підпадають під дію емоцій та ухвалюють спонтанні рішення. Це, зокрема, проявляється у вмовлянні родичів та близьких тікати за їхнім прикладом. Таким чином відбувається компенсація психіки для виправдовування власних дій. Однак насправді це не несе жодної користі, оскільки таким чином лише передається істерія “біженця” тим, кого намагаються вмовити.
Чому люди відчувають покинутість?
Перш за все, у біженців немає чіткого розуміння, коли можна повернутись додому. Мозку, навпаки, потрібно чітко знати, на який термін людина залишила власний дім. Яким би не був прихисток, це не рідні стіни, де людина довго перебувала та за мирного життя відчувала себе в безпеці.
У “біженців” завищений рівень тривоги, що завжди змушує їх бути напоготові. Перспектива можливої втечі залишається з ними навіть тоді, коли вони перебувають у безпеці. Тому у “біженців” немає стану внутрішнього спокою. Зазвичай вони живуть короткостроковими планами, адже бояться щось загадувати та постійно очікують тривожної інформації.
Саме через це людям, які не залишали власні домівки, набагато легше повернутися до нормального життя. Що цікаво, вони навіть частіше посміхаються.
Як позбутися синдрому біженця
- Займатися рутинними справами. Це означає повернути спорт, хобі, навіть просте прибирання вдома. До прикладу, якщо людина любила готувати, потрібно знову почати це робити. Однак я раджу внести у процес ефект пізнання, тобто готувати за тими традиціями, які існують в країні, де зараз перебуває людина.
- Вивчати місцеву культуру. Нова країна — це можливість пізнати новий стиль життя. Можна вивчати свята, традиції проведення вихідних, заняття на вечір та ін.
- Інтегрувати дітей у нову реальність, тобто відправити до школи/садочку, знайомити з місцевими на майданчиках та ін. Головна рекомендація — не сидіти вдома в ізоляції.
- Знайти роботу чи можливість допомагати власній країні. Брати участь в акціях, мітингах, зборах коштів, пошуках гуманітарної допомоги тощо.
Якщо стан не покращуватиметься, варто звернутися за психологічною допомогою.
Як поводитися по поверненню додому
Перші дні після повернення важливо не робити перестановку вдома. Корисно “зависнути”, просто побути у рідних стінах — без прибирань та розпаковування валіз. Психіка має адаптуватися, усвідомити, що нарешті вона вдома. Для цього потрібен знайомий запах та знайома обстановка — навіть якщо це старі плями чи розкидані речі.
Після фази звикання людину може повторно накрити паніка — через тривогу “А що далі?”. Тут важливо почати жити за графіком. Необхідно до деталей планувати день: виписувати не тільки глобальні задачі, а й дріб'язкові — на кшталт подзвонити рідним чи подивитися фільм. Це стосується навіть тих, у кого є робота. Плануємо не тільки її, але й вільний час.
Такими темпами звичне життя почне потроху повертатися. Потрібно вчитися жити у реаліях сьогодення — жити попри вибухи, можливість обстрілів та “прильотів”. Це означає бачитися з друзями, працювати, займатися спортом та виходити на прогулянки з кавою. Віра у власні сили, необхідність для країни та праця над собою — це запорука якнайшвидшого повернення до нормального життя.
