2-3 вересня у гастрохабі Garage влаштували останній “Кураж” у цьому сезоні. Це був третій захід барахолки в часи повномасштабного вторгнення. Як і попередні івенти, його провели з благодійною метою.
Оскільки я регулярно відвідувала «Куражі» до цього, мені було з чим порівняти нові заходи. Перше, що було незвичним, — дорога до гастропростору Garage, де розмістилася барахолка. Раніше ти мав йти зеленим ВДНГ до 19-го павільйону — дому «Куражу», з якого їх «попросили» виїхати задля побудови університету. Цього разу тебе зустрів індустріальний простір у промзоні столиці.
Це вплинуло на мої враження від заходу. Традиційно, у місцевому павільйоні влаштували барахолку та лекторій. Фудзону та активності розмістили поруч на подвір’ї. Все як на ВДНГ, але їх розділяли рейки, на яких сиділи люди.
«Наче в Індії: зараз приїде поїзд, вони заберуть свої речі. Поїзд поїде, і вони знову їх розкладуть», — чую іронічне зауваження від людини в натовпі.
Влучніше не сказати. На рейках їли, пили, говорили, танцювали. Рейки стали чи не центральною зоною «Куражу». І, здається, саме вони ідеально уособлюють серію усіх літніх заходів — більше індустріальних, ніж звично затишних.
Барахолка та лекторій
У центральному павільйоні розмістили барахолку: з вінтажем, точками українських брендів та зірок, які продавали свої речі для благодійності. На попередніх заходах на барахолці був такий ажіотаж, що в павільйоні ніде було розминутися. Тому цього разу кількість стійок зменшили, але, за запевненнями команди, вони «зібрали справді неймовірну барахолку». Вона поєднала вінтажний посуд, прикраси, одяг — та, наприклад, білизну від brabrabra, намиста від «Цвіте Терен», окуляри від «НА ОЧІ» та товари інших українських брендів. Були точки із солодощами, вінілом, глечиками та навіть українськими прапорами у тибетському стилі.
Зліва від барахолки розмістили лекторій. У суботу його присвятили темі безбар’єрності: фізичній, психологічній та культурній. З лекціями виступали Леся Гасиджак, директорка музею Голодомору, Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті, Ксенія Возніцина, директорка Центру психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» та ін. Наприкінці вечора стендапер Вася Байдак та Уляна Пчолкіна, лідерка ГО «Групи активної реабілітації», перевіряли знання людей про безбар’єрність у вікторині.
«Кураж» завжди відрізнявся своєю соціальною позицією, але цього року, здається, перевершив себе. Всюди по майданчику розмістили стенди зі словами підтримки психологічного проєкту «Ти як?». Фонд «Маша» Маші Єфросиніної облаштував куток психологічної допомоги жінкам. Центр реабілітації військових Superhumans Center демонстрував важливість безбар’єрності в окремій зоні — наприклад, пропонуючи сісти за колісне крісло та спробувати ним керувати.
Та й сегмент відвідувачів змінився. Серед зірок, хіпстерів та іншої тусовки де-не-де з’являлися постаті військових з протезами — як нагадування про те, кому ми завдячуємо можливістю відвідувати подібні заходи.
Фудкорти та відпочинок
Mimoza Brooklyn Pizza, Міністерство Шаурми, Mirali та ще три-чотири заклади — цього року корнерів з їжею було відчутно менше, ніж на «Куражі» до війни. Та й ціни зросли. Шаурма за 280 грн, бургери за 300+ — середній чек за одну порцію разом з напоєм легко міг перевалити за 500 грн. Зрозуміло, чому за чебуреками за «сотку» була найбільша черга.
Однак ні черги, ні можливі зависокі ціни не могли зіпсувати загального настрою заходу. На «Кураж» завжди приходили покуражитись. Попри флер війни, цей настрій тусовка зберегла. Фотозони, настільний теніс, танці під музику діджеїв — люди відпочивали й насолоджувалися тим, що поруч з ними перебували інші люди з тою ж метою. Скільки б не тривали дискусії про відпочинок у часи війни, інколи хочеться отримати частинку колишнього життя, відчути пульсацію міста та випустити пар. Так, це все одно не довоєнний рівень. Так, відпустити себе по повній не дасть внутрішній цензор. Але «Кураж» спробував зробити те, до чого так намагається дійти більшість людей сьогодні — поєднати буденність і війну. І, здається, у нього це вийшло.
