Жизнь 14.10.2020

Бухгалтерія, розвідка і офіцерська посада: історія жінки, яка стала професійною військовою

Юлія Микитенко розповідає, як їй вдалось потрапити на фронт та стати офіцером. А також, скільки зараз жінок зараз служать в ЗСУ та чому вона не хоче продовжувати військову кар'єру.

Юлія Микитенко

Україну на передовій захищають не лише чоловіки. У порівнянні з 2016-м роком кількість жінок в ЗСУ зросла більше ніж у півтора рази. «Наш Київ» поспілкувався з професійною військовою Юлією Микитенко. Вона розповіла про те, як вирішила служити в армії, з якими труднощами зіткнулась та про жінок, яких довго «не існувало» на передовій.

Юлія Микитенко

Чому вирішила служити в армії

Я взагалі не планувала бути військовою. Я більше думала, що можу принести користь захищаючи свою країну. Це була вся моя мотивація. Взагалі, за освітою я філолог, закінчила Києва-Могилянську академію. Коли почалась війна, то я, здається, закінчувала другий і переходила на третій курс. Я не думала пов’язувати своє життя з військовими, але бойові дії трішки змінили орієнтири і вочевидь не тільки мої. В 2015-му році я познайомилась зі своїм чоловіком, який був мобілізований і служив у розвідувальному батальйоні. Коли він демобілізувався, ми з ним вирішили, що я закінчу університет і ми разом підпишемо контракт. Мені хотілось цього, а йому важко було повернутись до цивільного життя. Це було його — воювати. Тому в 2016 році я захистила диплом і буквально через місяць ми пішли у військомат.

Військомат і «вагітність — це не хвороба»

Ми одразу знайшли батальйон в якому хотіли служити, взяли собі відношення (направлення від військової частини) і пішли у військомат. До чоловіка не було питань, бо він уже воював і він чоловік, зрештою. А мені дали відношення на кухарку. По-перше, на інші посади важко було втрапити, а по-друге — кухарка була єдиною ВОС (військова облікова спеціальність), куди не потрібно було проходити «учєбку». Тому ми вирішили, що хай буде кухарка, але коли вже приїду, то ми якось порєшаєм, щоб не куховарити. Я збирала такі самі довідки, як і чоловік, проходила різні тести. Єдина різниця була в тому, що мені потрібно було сходити до гінеколога і взяти довідку, що я «не хвора/не вагітна». На мене трішки дивно подивились в гінекології, тому що вагітність — це не хвороба. Зрештою, я попросила і мені виписали таку довідку. Ми буквально за тиждень зібрали документи і з особовими справами поїхали в зону АТО, до батальйону.

Штабна робота

Наша 54-та окрема механізована бригада була створена в 2014-му році. Відповідно ППД (пункт постійної дислокації) у неї був у зоні АТО, в Бахмуті. І якраз в той момент вони знаходились не на полігоні, а там. Ми приїхали, чоловіка одразу визначили в бойовий підрозділ. Подивились на мої документи і сказали, що в мене є вища освіта, так що бути мені штабним працівником — призначили на посаду діловода. А штаб знаходився на другій лінії. Я спочатку попрацювала в діловодстві, потім мене попросили перейти в бухгалтерію. Хоча, ну філолог і бухгалтерія — це дуже схоже (сміється). У нас якраз була хвиля звільнення мобілізованих, тобто страшенний брак кадрів. І оскільки я вже показала, що в мене клепка на місці, то мене призначили бухгалтером першої категорії. На цих штабних посадах я прослужила рік.

Як стала командиром розвідки

Навесні 2017-го року прийшла рознарядка, що можна відправляти тих, у кого є вища освіта на тримісячні офіцерські курси. І оскільки я себе непогано зарекомендувала, мене відправили в Національну академію імені Сагайдачного — вчитись на командира мотопіхотного взводу. Я там страшенно кайфувала: їздила на техніці, стріляла, бігала, окопи рила. Через три місяці я повернулась і мене одразу призначили на посаду «командир мотопіхотного взводу», в одну з мотопіхотних рот. Потім ми приїхали на інший полігон і буквально за кілька тижнів до виходу мені сказали, що я буду командиром окремого розвідувального взводу. До того, як підписати контракт, я волонтерила і займалась збором та аналітикою інформації з окупованої території. Тому досвід ведення розвідки, хоча б інтелектуальної, у мене був. Якщо чесно — це дуже важко. Більшість тих, хто служив у батальйоні знали мене як бухгалтера і діловода. І коли я була діловодом-бухгалтером, «умной девочкой», то все було чудово. Але як тільки я почала претендувати на щось більше, за межами «жіночої компетенції» — одразу пішов негатив. Казали: «Як це так? Жінка рулить не просто піхотою, а ще й розвідкою. Без бойового досвіду, така молода...». Багато було аргументів і вони дуже демотивували. Багато хто перейшов з розвідвзводу, вони не хотіли бути «під командуванням баби». Але знайшлися люди, які мене підтримали, в тому числі мій чоловік. Зрештою все стало на свої місця.

Історія з АТО

Історії з бойових виходів я розповідати не дуже можу. Але є одна, також цікава. Ми їхали якось на «шишарі» (автомобіль ГАЗ-66), зима, темінь. Нічого не видно. Почало трішки сніжити. Я вилажу з того вікна, дістаю ліхтарик і свічу ним, щоб бачити дорогу. Як ми там щось бачили, я не знаю. Доїжджаємо до спуску, а там Світлодарська дуга — спуск і потім підйомчик. Набираємо швидкість на спуску, підіймаємось вгору і в нас починають падати обороти в машині. Вона глохне на підйомчику, а ми розуміємо, що в нас не працюють гальма. Тупо починаємо котитись назад. А позаду нас водосховище. Тобто, обрив такий і водосховище. Темінь, машина котиться назад. Ми з водієм вистрибуємо з машини. Біжим і на ходу починаємо шукати камінці якісь. Знаходимо каменюки і доки машина котиться, підкидаємо їх під колеса. Це було, звісно, стресово, але нічого. «Шишарь», до речі, живий. Ми його полагодили, він тепер в доброму здоров’ї.

Скільки часу провела на фронті

Якщо брати мою штабну роботу, то в мене було дві ротації. На одній я була на штабній посаді, а на іншій — командиром взводу. В мене спочатку був солдатський контракт до кінця особливого періоду, а потім я уклала офіцерський на два роки. Так можна було, тому що в мене вже був один контракт. І в мене вийшло укласти на два роки, а не на п’ять. Потім продовжила ще на рік і досі служу.

Військовий ліцей

Після загибелі чоловіка я, в червні 2018-го року, перевелась в Київський військовий ліцей імені Івана Богуна. Досі тут працюю, теж командиром взводу. Насправді, рік тому я ще хотіла звільнятись. Але начальник ліцею сказав, що на той момент багато військовослужбовців і зацікавлених осіб лобіювали внесення зміни до постанови про військові ліцеї. Відповідно до них, дівчатам дали право тут навчатись. Начальник вважав, що моя кандидатура гідна для того, щоб вести цей проект. Я погодилась на рік продовжити контракт і зараз знову знову це зробила, теж на рік. Мене перевели на менший набір у навчально-оздоровчому комплексі. Тут дівчатам по 13-14 років, я з ними займаюсь.

Жінок в армії стало більше

Тут навіть бачити не потрібно — є офіційна статистика. Якщо в 2015-2016 роках їх було 12 тисяч, то зараз 45. Це доволі потужне зростання жінок в армії. Їх багато на передовій. Дівчата, які задіяні в бойовій роботі — це переважно добровольці, які йшли в 2014-2016 роках. Більшість з них, до речі, навіть не мають запису у військовому квитку, що вони учасниці бойових дій. На початку війни жінки не мали права займати будь-яких бойових посад. Офіційно їх призначали кухарками і швачками. Тобто, обслуга, яка має бути на другій лінії або взагалі в ППД сидіти. І вони досі не мають офіційного статусу учасника бойових дій . В 2016-му році, слава Богу, ця ситуація змінилась. Внесли правки до закону «Про військову службу», здійснили розширення посад. Зараз жінка офіційно може займати посаду, наприклад, снайперки чи розвідниці. Жінки почали йти в армію, можливості стали набагато ширші.

Чому не хоче продовжувати кар’єру

Не дуже хочу продовжувати. Якби не ці обставини, то я б звільнилась зі Збройних сил. Якщо чесно, зараз я спостерігаю відкат від того що було, наприклад, в 2016-му році. І тут не йдеться про суспільні якісь настрої, в плані того, що раніше «ми патріоти», а зараз «ми втомились від війни», ні. Йдеться про відкат в самих Збройних силах. Тобто, якщо в тому ж 2017-му році — це було доволі престижно, бути військовослужбовцем... Зараз армія, звісно, не втратила довіру населення. Але особисто для мене відчутний регрес.

«Що зроблено — те зроблено»

В мене взагалі така позиція до життя — «Що зроблено — те зроблено». Жалкувати не потрібно. Навіть негативний досвід — це досвід з якого треба брати для себе максимальну користь. Я в жодному разі не шкодую про службу. Армія відкрила для мене багато можливостей, реально багато. Зокрема те, що ви зараз берете в мене інтерв’ю — це теж суто завдяки армії. Я познайомилась з багатьма дівчатами такими самими, як я. Ми з ними працюємо над багатьма соціальними проектами. Зокрема інтеграція жінок в армії, гендерні проблематики. Тобто, дуже великий спектр для мене відкрився завдяки армії. І навички, які я тут здобула, я б ніколи в житті не здобула деінде. Тому, все-таки, я думаю, що це — позитивний досвід.


Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com