Люда Бєлоусова (Lely45) народилася в Києві на Троєщині. Напередодні свого сольного концерту 19 грудня в клубі Atlas співачка розповідає, які особливі спогади у неї пробуджує Арсенальна та які неймовірні історії, повʼязані з її життям, приховує приміщення СБУ, театр Франка та кавʼярня на Троєщині.
Чи маєте ви улюблені кав’ярні, бари та заклади в Києві? Чому вони?
Це барчик the cinematography party на Пейзажці. По-перше, там дуже смачні коктейлі. По-друге, там працюють мої друзі. Раніше, коли бар закривався, а до комендантської лишалося півтори години, ми з ними брали останній коктейль та йшли на лавки на Пейзажці розмовляти й грати в ігри. Був рік, коли мене можна було зустріти там дуже часто, адже я жила через дорогу на Стрітенській. Це були класні часи, але в той момент я й зрозуміла, що в центрі я б не хотіла жити — навіть в історичному.
Ще люблю кавʼярню біля дому на Трої. Все моє дитинство та школу там був гендель. Такий критий з усіх боків “ларьок”, де можна було купити “бірмікс” або якийсь енергетик. Колись моя подруга купила там той самий напій і сказала: “Потримай!” Я розплакалась і втекла, а вона пішла до церкви, випила один і образилася на мене, що я втекла. Мені було девʼять.
У 2019 році, за декілька місяців до ковіду, на цьому місці люди побудували кав’ярню. Там було моє перше в житті інтерв’ю для Анатоліча. Там ми з друзями обговорювали, чи почнеться війна, як зробити світ кращим, як перетворити магазин окулярів у бізнес, як боляче втрачати друзів. Це святе місце для мене. І кава там дуже смачна (посміхається).
Ще люблю “Палітурку” на Хрещатику. У ній був мій перший квартирник у підвалі. А з ресторанів… Нехай буде Patio на Трої. У цьому закладі ми святкували майже всі батьківські дні народження та навіть імпровізоване весілля моєї подруги.
Уявіть, що в Київ вперше їдуть ваші знайомі. У які місця, на які вулиці ви б їх повели, щоб показати трушний дух міста?
Чесно, не знаю, як побудувати маршрут. Але спробую.
Я б почала з Арсенальної. Це моя улюблена станція метро та взагалі улюблене місце в Києві. До того, як моя сім’я опинилася на Трої, моя бабуся жила в комунальній квартирі на Арсенальній. Вона з села Уладівка Вінницької області, і коли приїхала в столицю, оселилася там, адже пішла працювати на завод Арсенал поруч. Так і почалася наша історія зі столицею.
Власне кажучи, ми б з друзями погуляли по всій Арсенальній. Починаючи з Батьківщини-мати, Лаври, Парку Слави, пройшлись би до метро, звернули б на сходи та спустились б до Зеленого Театру. Потім пішли б по Парковій вздовж дороги та слухали б якусь музику, перекрикували один одного, бо через машини було б мало що чути. Далі пройшли б під Мостом закоханих, де я б розказала якусь історію про нього. Ні, я нічого на нього не вішала, але я б точно щось придумала. Потім вийшли б біля стадіону “Динамо” і пішли до Арки Свободи Українського народу, а далі піднялися б до Театру Ляльок.
Далі дорога нас би привела до театру Франка. Колись у мене там були пари, і я познайомилася з неймовірною прибиральницею на курилці. Тож ми б посиділи біля фонтану поруч, помочили б ноги та пішли до Будинку з химерами. Вийшли б до вулиці Героїв Небесної Сотні. Трохи б помовчали та подякували. Побачили б МЦКМ. Я б сказала, що в мене там був концерт з оркестром і дуже класним диригентом, який нещодавно помер. Вічна Пам'ять Вам, Дмитро Антонюк!
Потім пішли б на Майдан до фонтану, а звідти нагору до Софіївської площі. Пройшлися біля СБУ. Я б розповіла історію, як моя подруга колись грала там дитячу виставу, а я постукала у двері з питанням: а це у вас тут дитяча вистава? Мені просто було трохи нижче (посміхається).
Обовʼязково б подивилися на Золоті ворота та пішли б по “головній” вулиці до Львівської площі. По дорозі взяли б каву в кав’ярні дитинства “Арома Кава”, зайшли б в “Ярославну” та взяли пиріжок. Я б розказала за театр “Сузірʼя”, в якому колись проходила практику та була суфлером. Дебільна робота, кажу одразу (сміється). Але дякую, що закрили мені практику.
На Січових зайшли б в ТСП (the cinematography party) та привіталися б з усіма. Замовили б коктейль із собою та пішли б на Карпенківські холми, звідки видно Воздвиженку. До нас би підійшла бабуся та запропонувала купити в неї домашнє морозиво. Ми б купили, вона б подякувала та пішла далі. Потім вийшли б до Історичного музею, де я б розповіла, що тут була побудована перша в Україні церква. Ми б подивились на руїни Десятинної церкви, обійняли статую та почали спускатись по Андріївському узвозу. Я б розповіла, що взимку тут люди катаються на сноубордах або просто зʼїжджають на дупі. Нам було б уже дуже впадлу підійматися на Замкову гору, проте я б розповіла, що це одне з містичних місць Києва.
Внизу узвозу взяли б “Пʼяну вишню”. Якщо б мої друзі захотіли, то ми б покаталися на колесі на Контрактовій. Нічого особливого, але туристично. Далі ми пішли б до кінотеатру “Жовтень” та Нижньоюрківською. Я б пожартувала, що тут у 16 років в мене була моя перша в житті вистава.
Потім ми б прогулялися до метро Тараса Шевченка, по вулиці Електриків перейшли б через місток із товарними вагонами та опинилися б на Почайній. Сіли б на 21-й автобус і поїхали б на улюблену Трою.
Отаким маршрутом ми б пройшлися по Києву.
Назвіть улюблені місця та способи відпочинку в Києві.
Дуже люблю Маріїнський парк. Чекаю, коли його знову відкриють для прогулянок. Люблю Труханів острів, а особливо дивитися, як на ньому сідає сонце. Люблю свою річку біля дому. Все тому, що обожнюю природу. Від неї мені спокійно на душі, адже коли навколо багато шуму та метушні, я починаю тривожитись.
Я люблю прогулянки з друзями по Богом забутих місцях і душевні розмови. Ще люблю смажити шашлики та коли падають зорі. Мені також подобається ходити на рибалку з татом і мамою та грати з новими людьми в настільні ігри.
Я люблю Київ, тому що, і не люблю Київ, тому що…
Я люблю Київ, тому що це мій дім і я тут народилася. У різні періоди життя це місто дає тобі те, чого ти потребуєш. В ньому ти можеш знайти будь-який сюжет. Це місто моїх спогадів, місто моїх поразок і поривань.
Не люблю Київ за галас, шум і затори. Але ж місто у цьому не винно, все люди.
Якби столиця була людиною, то якою?
Це була б людина, яку ти спочатку дуже любив би, потім дуже ненавидів, а в кінці з щирим серцем і сльозами на очах говорив би їй “дякую”. А якщо б цієї людини не стало б, ти б ще дуже довго розповідав про неї історії своїм дітям, а вони пізніше своїм.
