Жизнь 08.05.2020

8 травня: про кого згадувати і чи реально примиритися? Відповідають В’ятрович і Бужанський

 Максим Бужанський та Володимир В’ятрович
Народний депутат України від «Слуги Народу» Максим Бужанський та екс-очільник Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Коллаж. НашКиїв.UA

День пам’яті та примирення, який відзначається 8 травня, був проголошений в Україні президентським Указом у 2015 році. Цього дня українці вшановують загиблих у Другій світовій війні.

Однак запровадження Дня пам’яті та примирення породило в суспільстві бурхливу дискусію щодо того, кого слід пам’ятати і чи зможуть примиритися між собою ветерани Червоної Армії, УПА та їх прибічники.

Протилежні позиції й у двох співрозмовників НашКиїв.UA: народного депутата України від «Слуги Народу» Максима Бужанського та екс-очільника Інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича.

8 та 9 травня: чи мають обидві дати право на існування? І який з цих днів має бути вихідним?

Народний депутат України від «Слуги Народу» Максим Бужанський стверджує: значення такої дати як 8 травня взагалі незрозуміле і хіба направлене на те, щоб «вбити 9 травня» і навіть певним чином роз’єднати українців.

«9-го травня ми святкуємо День перемоги. А що таке 8 травня? Це взагалі про що? І чому День пам’яті саме 8 травня, а не 22 червня? І примирення кого з ким? Ще жодна людина не змогла відповісти на питання «з ким миритися». Сенс існування 8 травня тільки в одному: вбити 9 травня. Ніякого іншого сенсу у цій даті немає. Пам’ять про війну, вона є певним стержнем, на якому будується, у тому числі, наша національна ідентичність, будується громадянське суспільство», — вважає нардеп.

Водночас Бужанський не вважає перенесення вихідного з 9 на 8 травня питанням надто принциповим: «Якби йшлося про мене, я б один лише Новий рік залишив і День Незалежності, а всі інші свята, з релігійними включно, зробив би робочими. Це не принципове питання. Вихідний і свято — це різні речі».

Історик та екс-очільник Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович вважає, що у питанні відзначення завершення Другої світової війни у Європі слід поступово переходити саме на 8 травня. Певним чином тут може зарадити і перенесення вихідного дня з 9 на 8 травня.

«Згідно чинного законодавства у нас існують два дні, які пов’язані з відзначенням завершення Другої світової війни у Європі. Це 8 травня — День пам’яті та примирення і 9 травня — День перемоги над нацизмом. Станом на сьогодні вихідним є саме 9 травня, хоча, на мою думку, варто було б все ж таки зробити вихідним саме 8 травня. Для того, щоб поступово переходити до відзначень у європейських традиціях і для того, щоб деполітизувати 9 травня. Тому що ми бачимо, як цей день з дня пам’яті загиблих, з дня, коли треба вшановувати ветеранів, перетворюється у день якогось шабашу проросійських чи лівих сил в Україні, що навряд подобається і самим ветеранам», — коментує він.

Фото: uinp.gov.ua

День пам’яті: про кого і про що ми згадуємо цього дня?

Досі масу суперечок викликає питання, чи слід цього дня шанувати усіх однаково і чи є постаті і сторінки історії, які заради примирення варто було б забути.

На думку Максима Бужанського, сама дата 8 травня не має нічого спільного з вшануванням.

«Нічого такого, що варто було б згадувати 8 травня не відбулося. 22 червня — це дійсно трагічний день — день пам’яті, день початку Великої вітчизняної війни. Війни між Німеччиною та Радянським Союзом. Це дійсно трагедія, і цього дня це логічно і доцільно, і усі цього дня згадують про початок війни. А що згадувати 8 травня? 9 травня ми згадуємо тих, хто переміг. Тих хто дожив до перемоги і тих, хто не дожив. А 8 травня — це взагалі ні про що. Тобто, ніхто не може сформулювати ідеологію цього дня. Ніхто не може пояснити, навіщо він потрібен, ніхто не може пояснити, про що він. Він абсолютно штучний», — коментує політик.

Крім того, народний депутат вважає: якщо вже говорити про пам’ять, то у даному контексті точно немає місця Українській повстанській армії, яку «незаслужено прирівнюють до переможців».

«Сьогодні Україна має вшановувати переможців. Переможці — це ті, хто боровся проти нацизму. А ті, хто боролись проти Радянського Союзу — у них, мабуть, має бути якесь інше свято, спеціально дня них і для тих, для кого це має значення. Я це так бачу.

Хіба сьогоднішня політика якимось чином нагадує щось подібне до примирення? Коли одних принижують, а інших, наприклад, вояків УПА незаслужено прирівнюють до переможців? Питання примирення з вояками УПА у певному розумінні вирішив свого часу Радянський Союз, коли підвів риску під цими подіями і всі, кого у чомусь звинувачували, відбули свої покарання, і цю сторінку було перегорнуто. А те що зараз — це фарс», — коментує Максим Бужанський.

Володимир В’ятрович вважає, що вшановувати слід усіх українців, які боролися проти нацизму.

«Слід вшановувати усіх учасників цієї війни, загиблих і тих, які залишилися живими. Тих, кому ми вдячні за перемогу над нацизмом. Згадувати про вояків Червоної армії, у якій було найбільше українців, згадувати УПА, згадувати українців, які воювали у лавах інших армій Антигітлерівської коаліції: британської, американської, французької.

Варто пам’ятати, що ця війна була однією з найбільших трагедій у нашій історії. Ця трагедія була, можливо, саме через те, що попереднє покоління українців не зуміло відстояти свою державу. Змушені були воювати одне проти одного у одностроях чужих держав. Чи варто щось забувати? Ну, можливо варто забувати якесь таке завзяття, яке іноді проявляли українці, воюючи за чужі інтереси», — коментує він.

За оптимальний формат для заходів із вшанування пам’яті В’ятрович пропонує акцію «Перша хвилина миру». Це формат, який був запропонований Українським інститутом національної пам'яті і реалізовувався протягом останніх п’яти років.

«Це акція «Перша хвилина миру» за участі президента України, де згадувалося про всіх учасників цієї війни. Відбувалась ця акція з покладанням квітів та використанням маків як символів пам’яті. На жаль, як я розумію, цього року новий президент, здається, не буде продовжувати цієї традиції. Принаймні я не маю такої інформації. Не обов’язково проводити акцію масового характеру. Достатньо було б, щоб у цьому взяв участь президент ― він би публічно показав, що традиція продовжує жити. І вже наступного року провести її у нормальному форматі. Так чи інакше, наприклад, у день вшанування пам’яті героїв Чорнобиля (26 квітня, вже за місяць після оголошення карантину — ред.) відбувалося якесь покладання квітів».

Фото: uinp.gov.ua

Чи може зі зміною влади в Україні змінитися і вектор у понятті «національної пам’яті»?

Новітня історія показала: національна пам’ять і ідеологічні вподобання українського політикуму не стійкіші за флюгер під час буревію. Упродовж останніх 30 років на державному рівні шанувалися різні, а почасти абсолютно ідеологічно протилежні персоналії. Чи повториться зміна ідеологічного курсу у питанні національної пам’яті з приходом нової влади?

Бужанський вважає, що за ідеологізацією політикуму передусім може ховатися небажання вирішувати реальні проблеми українців. І хоча «чинна влада є далекою від ідеалу», у цьому питанні, на думку Бужанського, вона поки не заграється.

«Кожна влада замість того, щоб займатися своїми прямими обов’язками — намагається зіграти на почуттях якогось сегменту громадян. І абсолютно неважливо, чи ці громадяни симпатизують ОУНівцям чи Червоній Армії. Цим намагаються спекулювати. Це робиться для того щоб, розумієте… Чим менше хліба, тим більше треба давати видовищ. На щастя, незважаючи на те, що до чинної влади є дуже багато питань (я відчуваю на собі, як представник цієї влади), але чим не можна дорікнути — ця влада не грає з ідеологією. І мені здається, що це правильно. Є першочергові завдання: щоб діти могли отримувати освіту, пенсіонери могли отримувати достойну пенсію... А коли цим не займаються — тоді народжуються концепції «армія-мова-віра». І ми чудово розуміємо, що це не заради армії, не заради мови і не заради самої віри, а спекуляція на цих поняттях, на почуттях тих, для кого це дійсно важливо», — коментує Бужанський.

Володимир В’ятрович, напроти, вважає, що ідеологічний курс України у питанні національної пам’яті передусім прагне змінити наш східний сусід. І хоча Україна поки не пристала на такі забаганки, ідеологічні переконання чинної влади досі залишаються чітко не окресленими.

«Бажання змінити вектор національної пам’яті в Україні дуже помітне з боку нашої сусідки Російської Федерації, яка продовжує тиснути на Україну. Поки що цього не відбулося. На жаль, мені здається, що бракує розуміння необхідності відстоювати національну пам’ять у найвищого керівництва держави. Те що ми бачимо зараз, сигнали з боку президента держави, поки що свідчать про те, що вони не до кінця розуміють важливості цього», — коментує він.


Чи можна було сподіватися, що як за помахом чарівної палички всі одразу примирилися б? Навряд. Якщо остаточної крапки у питанні примирення не вдалося поставити за 75 років, ймовірно, і у ближчі роки нічого не зміниться.

Однак вважати, що все безнадійно погано — теж не варто. Зараз ми маємо ту розкіш, якої не мали 30 років тому — право на дискусію у цьому питанні. І ту розкіш, якої не мали 5 років тому — визнання на державному рівні усіх учасників бойових дій, які боролися за визволення України у ХХ ст.

Читайте також: «Де вони? Хто очолював Київ за часи незалежності»

Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com