Виходити з зони комфорту дискомфортно. Це факт. Чому і як російськомовні переходять на українську? Вони розкажуть вам самі.
Юрій Макаров
Народився в болгарській столиці Софії. Телеведучий, журналіст і документаліст. Володіє англійською, болгарською і французькою мовою. Розказує про свій перехід на українську.
У мене перехід не відбувся одномоментно. Я росіянин із часткою української крові (та ще кількох європейських), і повністю відмовлятися від своєї ідентичності було би кроком нещирим. Мені були огидні автоматична перевага, якою за часів моєї молодості користувалися російськомовні росіяни, та прихована, але дуже відчутна дискримінація всього українського.
Потім так склалося, що україномовні тексти й люди стали для мене комфортним і, по суті, єдиним можливим середовищем. Одного дня я зрозумів, що писати, читати, говорити й думати українською мені простіше. Ось і все!
Труднощі, звісно ж, були, адже я журналіст і заробляю собі на життя словами. Побутового володіння мовою для цього замало. Але, з іншого боку, я філолог, більше того, фаховий викладач французької.
Найцінніші уроки отримав під час роботи на телеканалі «1+1», мої редакторки Ольга Чернілевська та Валентина Левицька просто правили мої тексти, а я аналізував їхні виправлення. Звісно, не всім так пощастило. Нормального підручника української для російськомовних досі немає.
Мої поради для тих, хто хоче перейти на українську – читати, слухати, говорити. Піти на курси, якщо є можливість. І не соромитися. На жаль, україномовні українці перебувають у полоні забобону, який їм накидали впродовж усієї імперської історії, — що українська й російська дуже подібні. Тому україномовний переконаний, що російськомовному так само легко розмовляти українською. Тож треба час від часу долати недоброзичливість, але нагорода того варта. Нагорода – в сенсі того, що ти перестав бути якоюсь мірою німим.
Сергій Фоменко
Народився у Києві. Музикант, продюсер і композитор. Перейшов з російської на українську в 1995 році. Ділиться враженнями від переходу на українську.
Був російськомовним київським підлітком. У 23 роки почав говорити українською . На це мене надихнули класні тексти популярних тоді рок-гуртів «ВВ» та «Брати Гадюкіни». Мій вибір української мови для щоденного спілкування був імпульсивним кроком, свідомим цей вибір став трохи пізніше.
Спочатку мої друзі (виключно російськомовні) дивувалися цьому і підколювали мене. Але я на це не звертав уваги, мені подобалося говорити українською, хоча спочатку це був суржик. Але це мене теж не сильно хвилювало. Я почав писати тексти до своїх пісень українською, потроху з’являлися нові україномовні знайомі та друзі. Я не пам’ятаю, щоб були якісь труднощі в переході на українську, а якщо і були, то я не та людина, яку зупиняють будь-які труднощі. Труднощі мене стимулюють ще більше.
Порада для тих, хто хоче перейти на українську — треба починати говорити нею в побуті і щодня. Спочатку це може бути незвично, але за дуже короткий час це минеться. Головне говорити українською будь-де і будь з ким, і не переходити на російську, якщо вирішили цілий день говорити українською, наприклад.
Також не варто бути дуже серйозним, мова — це не муштра. Важливо отримувати задоволення від цього процесу. І не боятися помилок .
В’ячеслав Омельченко
Харків’янин. Блогер. Перейшов на українську в 2015 році. Розповідає свою історію переходу з російської на українську.
1 березня 2014 року під час антимайданіського штурму в Харкові я опинився зовні, а не всередині ОДА. Просто тому що товариш захотів ще постояти на мітингу, а не у будівлі, я й не потрапив під лінчування майданівців.
Наступного дня я пішов в кіно, щоб трохи розвіятись. Але тоді розвіятися не вийшло, бо давали «Трудно быть богом» Гєрмана — в’язку чорно-білу російську стрічку, позбавлену всякої надії. Ніби Росія. Ніби ХНР. Ніби країна непереможного Антимайдану.
Мабуть, моя українська — це наслідок того лінчування, під яке я ледь не потрапив. І цього фільму — тоді ніби подув сильний вітер і видув з голови усе зайве.
Найтяжче було з тими, хто знав тебе зі школи та колегами, які знали тебе російськомовного. Тож на роботі я раджу переходити в останню чергу, коли ви вже впевнені у собі.
Стосовно агресії у бік україномовних — її виявилося значно менше, ніж очікував. З мого досвіду, стережіться п’яниць у крамничках і продавчинь місцевої преси.
Порада для тих, хто хоче перейти на українську — починати з продавчинь та кондукторів. Прості слова «Дякую», «Передайте», «Без решти» — і всім байдуже до твоєї вимови.
У мовному переході мене добряче виручала звичка багато читати — базову лексику вдалося надбати з книжок. З сервісів раджу російсько-український словник, тлумачний словник, онлайн-перевірку грамотності.
Читайте також: «Хто і навіщо знімає київські вулиці: розмова з фотографами».
