- Боже мій! (Всі хрестяться)
- Велесе, помагай!
(дві репліки з фільму замість епіграфа)
Як тебе не любити
Люблю українське кіно. Воно як вареники – може, і не найкраща у світі страва, зате своя, рідна. Люблю українське кіно дуже невибагливою любов'ю. Щоб український фільм мене порадував, від нього треба зовсім мало: щоб я не ставила під час перегляду собі питань "Хто всі ці люди?" та "Що це в біса коїться?". І щоб не заснула в кінозалі, споглядаючи неповороткий український артхауз. І щоб акторська гра не викликала головного болю. І щоб діалоги…
А, я вже забагато хочу, вибачте.
І тим не менше, "Сторожова застава" – о, диво! – відповідає практично всім моїм вимогам. Якби я була сильно молодша (років так десяти) і наївніша, я б могла навіть полюбити цей фільм.
Перший український попаданець
"Сторожова застава" пропонує нам класичний сюжет про попаданця, який багато разів зустрічався у світовому кіно. Але реалії такі, що в українському кінематографі все трапляється вперше.
Отже, сучасний школяр Вітя переноситься в ХІ століття, в невеличке поселення Римів, що стоїть на кордоні Русі та відбивається від половців. Вітя допомагає руським воїнам боротися з ворогами, закохується в дівчинку Оленку та заводить дружбу з молодим богатирем Олешком. Але прагне вернутися у свій час.
Пригоди Віті динамічні й навіть вибудувані у плюс-мінус притомну історію. Що особливо приємно, у фільмі є жарти, і вони – аж не віриться – смішні.
До того ж, у стрічці знайшовся один персонаж, що був прямо як живий, — той самий богатир Олешко. Його зіграв івано-франківський актор Роман Луцький. Олешко вийшов достовірним молодим балагуром, що в критичній ситуації здатен на подвиги.
Також, користуючись можливістю бути необ'єктивною, похвалю гру вже покійного музиканта Івана Денисенка, який видав зворушливий образ божевільного Тугарина.
Епізодична роль дісталася Фаготу із ТНМК, що підвищує споживчу цінність фільму для масового глядача. Разом з Фаготом у саундтреці стрічки невідворотно з'явилася його "Мантра", що як рідна лягає в цей сюжет.
Жила-була одна дівчинка, і була вона дурепою
Але не все так добре. "Сторожова застава" нагадала, що мене бісять дурні герої. Правда, лише тоді, коли ця дурість романтизується, як в цьому фільмі. Наприклад, дівчинка Оленка, яка постійно ходить сама в ліс як не за грибами, то за ягодами, яка не ховається в погріб у разі небезпеки та коїть інші романтичні дурниці, тому її усі постійно рятують.
Бісить, коли руські витязі не мислять стратегічно, не вловлюють причинно-наслідкових зв'язків і не думають хоча б на крок наперед.
Бісять моменти, коли щось відбувається "само собою", просто так, а не було спричинено діями героїв. Сонячні затемнення, грози та інші випадковості, які стаються тоді, коли авторам треба просунути сюжет, не свідчать про високу майстерність. Прийом "Бог із машини" рідко грає на користь історії.
Сідай, два з історії (з плюсом)
Я читала кілька рецензій на "Сторожову заставу", в яких фільму дорікали "неісторичністю". Справді, Русь у цьому фільмі дуже умовна, десь така, як епоха Середньовіччя у "Грі престолів". Я до цих закидів не приєднуюся – вважаю, що жанр фентезі придумали не для того, аби в школі на уроках історії показувати.
Зате у фільмі є одна страшенно влучна історична деталь. На екрані ХІ століття. Нагадаю, на цей момент Русь уже похрещена, але язичництво не здає позиції. І коли герої говорять про щось хвилююче, то хрестяться й поминають бога. А коли стається якась халепа, так зразу – "Велесе, помагай!". Що характерно, Велес помагає. А християнський бог ніяк себе не проявив.
Вердикт
Якщо у вас є дитятко, старше років 7 – то зводіть його в кіно обов'язково, бо це притомний дитячий фільм.
Якщо дитятка у вас нема, то все одно сходіть на "Сторожову заставу", бо треба мислити стратегічно. Це рідкісний приклад українського фільму, знятого не для фестивалів, а для нормальних людей. Таке кіно нам дуже потрібне, тож його треба підтримувати.
Читайте також: "Дивитися чи не дивитися: "Той, що біжить по лезу".
