Советы 21.01.2021

Без постійного місця роботи й грошей. Що таке прекарність і як вона підриває світ

Фріланс, часткова зайнятість та інші форми праці нового часу.

Что такое прекариат
Колаж: Дар`я Давиденко

Я встаю коли хочу, працюю по 3-4 години в день і кайфую від життя. За таким принципом зараз працюють більшість представників покоління Z. Тобто молодь віком до 25 років.

Такі висновки надає дослідження компанії Upwork, яка моніторить кількість фріланс-працівників у США з 2014 року. За її підрахунками, серед американців, що працюють, близько 37% не прив'язані до конкретного місця роботи. А це 57 мільйонів людей. За прогнозами, вже у 2020-му цифра мала зрости до 40%. Але поки остаточних даних немає.

«Жах», кажуть наші дідусі та бабусі. Адже для них слово «фріланс» означає «ніде не працюєш, а, отже, нічим не займаєшся по життю». Ми можемо з ними посперечатися: «вільний» спосіб роботи має безліч переваг. Як мінімум, працюєш звідки хочеш, скільки хочеш, та ще й сам встановлюєш собі ціну. Проте не варто поспішати. Фріланс тільки на перший погляд виглядає ідеальним. У глобальному аспекті він може зіпсувати все. І це не наші прогнози.

Прекарність? Про що ви?

Існує таке слово — «прекаріат». Його ще у 70-х роках придумав професор соціології Мюнхенського університету Ульріх Бек. Той спостерігав за розвитком робочих відносин по світу і зрозумів, що багато працівників замість постійної роботи переходять на сезонну працю або зайнятість «на пів дня». І це для робочих традицій — новина.

Проте термін у масове використання не пішов. Допоки у 2011 році економіст та соціолог Гай Стендінг не випустив книгу «Прекаріат: новий небезпечний клас». У ній британець вивів 5 класів суспільства з огляду на те, як вони працюють та скільки заробляють:

  1. Еліта — супербагатії, яких у суспільстві малий відсоток;
  2. Саларіат (від англ. salary — зарплата) — люди, які мають стабільно високий дохід та постійну роботу. Часто вони обіймають керівні посади;
  3. Професіонали — люди, які мають дохід завдяки своїм вмінням та навичкам;
  4. Серцевина — «старий» робочий клас, який працює за зарплату та сидить на одній роботі роками;
  5. Прекаріат — не влаштовані ніде люди, які не мають стабільного доходу та зайнятості. Нижче нього — тільки бідне населення.

От ви і познайомилися з офіційно-науковим окресленням фрілансу. Саме «прекарністю» називають стан нестабільності, коли люди не мають гарантій у завтрашньому дні та залежать від зовнішніх умов.

Фото: Unsplash

Хто може називати себе прекаріатом?

Не тільки фрілансери, не все так легко. Хоча явище досить нове, дослідники вже виділили у ньому підгрупи. Професор Жан Тощенко відносить до прекаріату аж 7 типів працівників:

  • зайняті на тимчасових роботах;
  • працюють неповний робочий день або вдовольняються сезонними підробітками;
  • люди творчих професій, які працюють самі на себе (креативні фрілансери — дизайнери, копірайтери тощо);
  • мігранти;
  • стажери та студенти, які погоджуються на низькі зарплати, або отримати хоч щось;
  • безробітні.

Важливо додати, що частина людей нового класу не обирали бути у ньому. Це ставалося через брак високооплачуваної роботи або адекватного ставлення роботодавців.

Прекаріат — продукт часу. З розвитком технологій саме поняття працівника як робочої одиниці почало розмиватися. Диджиталізація призводить до того, що людям багатьох професій більше не потрібно щодня їздити в офіс та відсиджувати за столом 8 годин. Працівники стали самі розпоряджатися своїм часом, а, отже, і ресурсами: скільки працювати, як працювати та де це робити. Змінилася суть трудових відносин.

З другого боку, на появу прекаріату вплинуло реформування ринку праці. Він став менш жорстким та надав можливість роботодавцям самостійно визначати норми роботи підлеглих. Йдеться саме про негативну регуляцію: урізати зарплату без попередження, накидувати більше обов’язків, ніж було домовлено, не виконувати зобов’язання щодо відпусток. А кому умови не подобалися — звільняти без жодних пояснень.

Проте є ще й третя причина, більш драматична. XXI століття породило стільки працівників, що на ринку сталося «екстрапереповнення». Трудовий попит переважив пропозицію. Роботодавці замість професіоналів почали брати на роботу спеціалістів із сумнівними навичками. І все одно, що у них брак досвіду та бажання працювати. Головне — це дешевше, ніж взяти фахівця «з вищою ціною». Тому останні були вимушені погоджуватися на зарплати та роботу, що не відповідають їхнім навичкам та досвіду. Аби працювати хоча б десь.

Такий стан речей мало кому може сподобатися. Бунтівники, яких це дістало, почали звільнятися з місць роботи та ніби абстрагуватися від трудової системи. Тільки спрацювало це не на їхню користь. Замість праці самих на себе та визначеного доходу, люди перестали бути певними у своєму становищі та грошах. І — вуаля, — маємо новий, не надто забезпечний, соціальний клас.

Головне — це дешевше, ніж взяти фахівця «з вищою ціною».

Стендінг теж поділив  прекаріат на типи. Але зробив це з огляду на причини, які призвели до його появи (і про які ми говорили вище). На його думку, ми маємо три групи прекаріату:

  1. Люди, які не вписалися у загальну робочу систему і випали з неї. Вони почуваються загубленими та розчарованими й часто думають про втрачені шанси у минулому. Їх Стендінг назвав атавістами.
  2. Мігранти та нацменшини, які не мають дому і не можуть контролювати теперішнє. Інакше — ностальгіки. У політичному плані вони пасивні, але до певного моменту — «точки кипіння». Коли щось починає їм загрожувати, пробуджується колективна лють. Стендінг наводить приклад масових заворушень нацменшин у Британії 2011 року, що почалися з Тоттенхему та перекинулися на інші англійські міста. Тоді заарештували понад 880 людей, а чотирьох вбили.
  3. Освічені люди, які переживають через нерегулярну працю і не можуть прогнозувати своє майбутнє. Їх можна називати богемою, але краще — прогресистами, оскільки вони ще можуть перейти на вищий соціальний щабель.

Прекаріат — не середній клас. Навіть якщо дуже хочеться його таким вважати. Усьому заважає один нюанс — статус «невизначеності». Тільки не всі люди прекаріату з цим погоджуються та почуваються вигнанцями. Деякі насолоджуються можливістю вільно обирати роботу та не бути прив’язаним до одного місця. Вони люблять називати себе людьми нової ери, які вирвалися з робочих тенетів та не залежать від жодних трудових правил. Проте ця категорія прекаріату також накопичує гнів, який одного дня може вибухнути.

Фото: Unsplash

І що тут такого?

З першого погляду здається, що нічого страшного у суспільстві не сталося. Ну, виділився якийсь там клас, ну, працюють самі на себе. Але Стендінг дуже побоювався прекаріату. Точніше, того, як він може зруйнувати світову економіку. Британець прогнозував: якщо підхід до роботи не зміниться, рано чи пізно у суспільстві станеться соціальний спалах. Це може вилитися у протести, страйкування, а, отже, підрив самих основ суспільства (тут згадуємо другий тип прекаріату Тощенка та Тоттенхем). Перспектива не з найкращих.

Проблема номер два: прекаріат не має жодних трудових гарантій і з часом втрачає громадянські права. Таких працівників можуть звільнити без жодних пояснень та виплат; нерегульовано завалити роботою та довести до вигорання; не виплатити кошти за домовленостями. Прекаріат не захищений законодавством, а, отже, буде терпіти все, про що його «попросить» керівник. Або піде та залишиться без роботи.

Непевне трудове життя позначається на психологічному стані прекаріату. Здається, що фріланс та часткова зайнятість дають людині більше способів самій регулювати роботу та почуватися щасливішою. Проте на практиці ми отримуємо перепрацювання, роботу вночі та постійний стрес. Для когось це точно не буде проблемою. Але психологи стверджують, що в комплексі подібний підхід руйнує моральне здоров’я людей. І ось чому.

  • Межа між роботою та життям стирається. Через понаднормову працю прекаріат не може чітко контролювати свій графік та повноцінно відпочивати. Вони перебувають у постійному напруженні, адже в будь-який момент може з’явитися нова задача, яку треба терміново виконати.
  • Відчуття незадоволення. Коли працівники змушені працювати на посадах, що не відповідають їхнім навичкам, у них стається соціальний дисонанс. Вони знають, що мають оцінюватися краще, але через ринок праці цього не отримують. Це, зокрема, стосується випускників престижних вишів, які йдуть на не надто оплачувані роботи, бо не мають вибору. Або спеціалістів, які змушені отримувати зарплатню, як працівники з гіршими навичками.
  • Страх. Невизначеність призводить до того, що прекаріат починає губитися у власному житті. Він не може скласти плани на майбутнє, перестає вірити у свої сили. За цим з’являється стурбованість вже від самого факту незнання.
  • Відсутність самоідентифікації. Через роботу сам на себе втрачається важливий для людини аспект — участь у трудовому процесі. Прекаріат не має зв’язку з колективом, а тому не отримує підтримки людей, які працюють на схожих посадах. Люди стають самотніми й не можуть відповісти собі на питання «А хто я?» та «У чому моя місія?».

А де ж вихід?

Стендінг не надто оптимістичний щодо нашого майбутнього. Соціолог повторює, що відповідальність лежить на державах, які мають змінити трудову систему. Інакше — колапс. Гнучка форма стосунків «працівник-керівник» не виправдала себе та призводить до дедалі більших негативних наслідків. Безробіття, асоціальність, наростання бунтівних настроїв будуть тільки множитися, якщо країни не почнуть діяти. Сучасний капіталізм суперечить самим основам психіки людини, а тому наше спільне майбутнє виглядає для дослідника непевним.

Проте Стендінг нагадує, що відповідальність лежить і на кожній окремій людині. Якщо ми будемо звертати увагу на проблему прекарності, змінювати своє ставлення до праці й не викидати когось із соціуму тільки тому, що є «хтось дешевший», — світ буде врятований. Тільки чи встигнемо ми до того моменту, коли настане точка неповернення?

Фото: Unsplash


Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com