Євгенії Цибульській 39 років. Зараз у неї здорові стосунки з алкоголем, та так було не завжди. У 14 дівчина вперше знайшла спокій в алкогольному сп’янінні й відтоді вживала алкоголь регулярно. Женя була серед найкращих у школі, а потім ледь закінчила університет. П’ятнадцять років вона була залежною, псувала своє здоров’я та боялася зазирнути у власне майбутнє. Та жінка визнала свою проблему і поборола її. Зараз Євгенія психологиня і допомагає боротися іншим.
У підлітковому віці я була сильно тривожною. В мене не було проблем з однолітками, я добре вчилась. Мама була доволі тиранічною, тож я досі маю на неї образу. Але це притаманне багатьом підліткам, тож і я не виділялася серед них своїм бажанням втекти від реальності.
Мої стосунки з алкоголем почалися з того, що мені просто було дуже сумно і дуже важко жити. Вперше я спробувала випити у 9 чи 10 класі. Тоді я відчула таку легкість! Тривога зникла, я подумала, що це буде моїм новим хобі.
Після цього ми з компанією почали регулярно пити. Зізнаюсь, що це я була ініціаторкою, такою собі “заводілою”, яка підбурила пити й інших. Спершу це було у компанії, пізніше з подругою удвох. Вона на три роки молодша за мене — тобто пити вона почала ще раніше.
У школі ми пили десь двічі на тиждень — на дискотеці скидалися грошима і купували якусь дешеву горілку і фанту. Пізніше я полюбила пиво. Я не вбачала в цьому проблему, адже в такому віці більшість підлітків пробують алкоголь.
Але проблема була. І побачила це я дуже пізно.
Усвідомлення про залежність прийшло через багато років — у якийсь понеділок, коли ніхто не гуляє, жоден клуб не працює, але я шукала компанію, з ким випити. Оскільки я ніколи не пила наодинці, це ніби було доказом, що у мене немає залежності.
Але траплялося, що я підходила до вуличних музикантів і пропонувала їм замість грошей смачного пива. Також будь-який тривожний симптом вирішувала за допомогою алкоголю. Через це я вибилася з навчання, ледве закінчила університет. Я змогла влаштуватися на роботу, але алкоголь вживала щодня. Навіть люди, з якими я зазвичай пила, вже втомилися і знаходили в собі сили мені відмовити.
Я не вважала себе алкоголіком, хоча друзі моєї молодшої сестри при нагоді казали: “Воу, легше з алкоголем, бо будеш як Женя”. Тобто оточення вже бачило мою залежність.
Батьки ніяк не реагували на те, що я приходила додому напідпитку та пропускала важливі свята. Це було важко не помітити, але вони не надали цьому потрібної уваги. І в цьому теж була проблема.
Як вилікуватися від алкоголізму
Щоб самому дійти до думки, що тобі потрібна допомога, поруч мають бути правильні люди. Я їх знайшла. Коли мені було 25, я почала займатися груповою гештальтерапією. Тоді прийшло усвідомлення, що я маю залежність, а також те, що алкоголізм — не окрема проблема, а наслідок чогось ще.
Я почала шукати, що стоїть за моєю залежністю. Це був довгий шлях: езотерика, йога та медитації, будування кар’єри. Однак відповіді досі не було. Вже у свої 30 я нарешті пішла до психотерапевта пропрацьовувати свою проблему індивідуально. Тоді мені діагностували депресію. Я почала приймати антидепресанти й вже через два місяці моя тривожність зникла. Нарешті стало зрозуміло: от чому я була залежною.
Вже 10 років у мене з алкоголем здорові відносини. У період ремісії я можу собі дозволити келих чогось, але не більше. Проте я втратила дуже багато часу, грошей і здоров’я, поки зрозуміла і перемогла свою залежність. Зараз я розумію, що повільно себе вбивала, а наслідки цього могли бути дуже трагічними. Я рада, що вилізла з цієї теми, але багато хто не зміг цього зробити й втратив своє здоров’я та життя.
Моя мама негативно відреагувала на лікування. До неї ще не прийшло розуміння, що я була алкозалежною. Іноді мама мені казала: «Та що там ти придумала, в пиві є вітаміни групи В, тому маленька доза алкоголю навіть потрібна організму!». Вона сама регулярно вживає алкоголь для зняття напруження після робочого дня, тож для неї це ок. Але, звісно, це не так.
Під час подорожей світом я усвідомила, що українці — та нація, де вживання алкоголю дуже увійшло в повсякденну культуру. Алкоголь сприймається як харчовий продукт. У нас для бадьорості п’ють каву, а для розслаблення — алкоголь. Випити келих вина до вечері вважають за норму. Але навіть малий відсоток алкоголю вже міняє свідомість людини.
Зараз у мене є сім’я, хороша робота і чудове оточення. Це те майбутнє, у яке я колись боялась зазирнути, бо бачила його не таким. І воно було б іншим, якби я не вилікувалася.
Чому алкоголь — це проблема
Україна – перша у світі за рівнем дитячого алкоголізму. Про це свідчать дані Всесвітньої організації охорони здоров’я. Зазвичай ця залежність починає формуватися у віці від 12 до 17 років, каже Христина Живаго, лікар-психіатриня, керівниця клініки Dr.Zhyvago. Причини дитячого алкоголізму часто примітивні: цікавість, вплив компанії, бажання бути дорослим. Але іноді за цим стоїть щось серйозніше. Наприклад, депресивний стан.
“У дітей вживання слабоалкогольних напоїв починається з цікавості, — каже Христина. — Це також є певним етапом “ініціації”, коли підліток сприймає вживання алкоголю як “перехід” у світ дорослого. Також може відбуватися тиск у компанії від тих, хто вже спробував алкоголь. Часто алкоголь серед дітей виконує соціальну функцію, особливо у компаніях, де вживання пива та інших слабоалкогольних напоїв розглядається як “норма”. Але, він може стати вступним кроком до страшної залежності”.
Часто проблему в дитини першими помічають батьки, які надалі шукають допомогу для дитини. На проблему звертають увагу і реагують шкільні вчителі та психологи. Також часто діти самостійно звертаються на “гарячі” лінії підтримки, каже Христина.
Як батькам розпізнати проблему
Лікарка каже: алкогольна залежність може фіксуватися у дітей, в чиїх сім’ях вживання алкоголю не є нормою, хоч це і менш поширена проблема. За її словами, батькам потрібно бути особливо уважними до своєї дитини зараз, адже війна вплинула на кількість випадків зловживання алкоголю дітьми.
“Ми спостерігаємо опосередкований вплив – соціальна ізоляція дітей, обмеження можливостей для активного життя, відсутність адаптації в дитячих групах за кордоном, переїзди, відсутність стабільності, розлучення з батьком, або обома батьками, обмежений доступ до позитивних ресурсних активностей негативно позначаються на ментальному стані дітей та їхній схильності до деструктивної поведінки”, — каже лікарка.
Христина Живаго додає: якщо формується проблема з алкоголем, це помітно за емоційними змінами дитини. Вона може бути пригніченою, пасивною, втрачати інтерес до родини й хобі, мати сильні емоційні реакції, які не були раніше їй притаманні. Також при проблемах з алкоголем чи наркотичними речовинами навчання дитини погіршиться, що буде помітно доволі швидко.
Дитячий алкоголізм: куди звертатися по допомогу
Довірлива бесіда з дитиною — це перший крок, каже Христина Живаго. Без засуджень та звинувачень необхідно запевнити дитину, що її приймають та готові допомогти. Надалі необхідно звернутися до дитячих лікаря-психіатра або лікаря-нарколога і пройти обстеження у сімейного лікаря, щоб виключити можливі наслідки для організму. Батьки мають взяти на себе уточнення ситуації з навчання, щодо друзів в оточенні, ситуації в школі. Далі варто звертатися до психолога, який займається корекцією проблеми алкогольної залежності у дітей та виконувати його рекомендації що для дитини, що для батьків. За потреби — для інших родичів, з якими дитина постійно контактує. Якщо провести довірливу бесіду з дитиною не вдається, то лікарі або психолог зможуть з цим допомогти.
Часто разом з алкогольною залежністю у дітей фіксують депресію. За словами лікарки, у нас можуть боятися прийти до лікаря-психіатра і приймати антидепресанти, але не бояться вживати алкоголь як спосіб розслаблення.
“Алкоголь посилює депресію та тривогу. Перші пару годин після вживання може стати легше, але після цього негативних думок та емоцій тільки більшає, тож людина почувається гірше”, — каже Христина.
Алкоголь посилює депресію, а не лікує її. Якщо депресії повноцінно не лікували, а людина продовжує “виправляти” ситуацію алкоголем, то з цього виростає взаємозалежність депресій та алкогольної хвороби. Лікарка уточнює, що таке стається доволі часто:
Коли потрібне стаціонарне лікування
Стаціонарне лікування необхідне у випадках важких форм залежності та для корекції супутніх станів, каже Христина. В амбулаторних умовах необхідно організувати для дитини спостереження психіатра, нарколога та необхідних супутніх спеціалістів. Проте основні зміни будуть відбуватися в роботі з психологом. Працювати необхідно з усією сімейною системою, навчати батьків та дитину необхідним навичкам регуляції поведінки та відновленню довіри. Якщо батьки мають ментальні проблеми, необхідно їх коригувати із лікарем-психіатром та з психотерапевтом, оскільки це негативно впливає на психологічний стан дитини.
“Тільки сумісними зусиллями та реальними змінами можна досягти гарного результату та попередити проблему надалі”, — каже психіатриня.
Текст: Діана Ватаман
