Наш Киев лого
Категорії
promoСпецпроєктиІсторіїМедіаМістоРечіМісцяКіноКнигиГаджетиМузикаспортАфішаКрасаЗдоровʼяОсвітаІгриПсихологіяСЕКС
НовиниСтильКультураЖиттяЇжаПодорожіБізнесЛюдиТехнологіїНОВА УКРАЇНА
Історія дівчини з депресією
Фото: Unsplash

Ментальне здоровʼя — словосполучення, яке легко можна назвати одним з головних у 2022-2025 роках. Через повномасштабне вторгнення проблеми зі сном, тривожність, апатія стали чи не нормою для більшості українців. Це підтверджують дані сервісу Liki24.com, у яких йдеться, що минулого року попит на антидепресанти серед українців зріс на 46%. Але скільки людей також відчувають депресивні стани, проте не лікуються? Питання риторичне.

Я приймаю ліки проти депресії вже 5-й рік. Є періоди ремісії, коли таблетки не потрібні, є стани загострення, коли без них важко навіть з кимось говорити. Мій діагноз встановила психіатриня ще до повномасштабної війни — ПТСР та депресивно-тривожний розлад як його наслідок. Однак саме останні роки я відчуваю найбільші коливання у психічному стані, ніж коли-небудь до цього. 

Пригадую, як мені вперше довелося звернутися по допомогу. Це було 5 років тому, коли я практично скоїла самогубство. Вже зараз усвідомлюю, що це був піковий момент затяжної депресії, яку я довгий час не помічала. Важке дитинство з тривалими проблемами у стосунках батьків, їхнє стресове розлучення, купа інших викликів — моя психіка у якийсь момент просто перестала витримувати таке напруження. Як наслідок — бажання померти й більше цього не відчувати. 

Уточню, що я вкрай життєрадісна людина. Для мене депресія завжди була якоюсь далекою історією. Я думала, що нею хворіють люди, які не здатні справитися з самими собою. 

— Адже що має статися, щоб людина захотіла вкоротити собі віку?, — питала тоді 22-річна Віка.
— Будь-що, — вже сьогодні, з усвідомленням, відповідаю доросла я. 

Депресія — це страшно. Депресія — це нестерпно. Депресія — це дуже й дуже складно. Тобі важко встати з ліжка, важко поїсти, важко навіть сходити в туалет або помити голову. Ти не хочеш бачитися з друзями, телефонувати рідним і взагалі з кимось контактувати. Світ відтепер смердить попелом і виглядає як чорно-білий фільм, в якому білого — ледве за 5%. 

Уявіть, що ви стикаєтеся з дементором, якого не встигають відігнати Патронусом. Ось так виглядає депресія.

Коли я звернулася до психіатрині, відчай буквально потопив мене. Було страшно усвідомлювати, що ти більше не контролюєш ні власне тіло, ні розум. Не було думок ні про таблетки, ні про те, “а що люди подумають”. Все, що хотіла — врятуватися, і була готова робити будь-що, аби це сталося.

Так розпочався перший курс антидепресантів. Разом з ними мені прописали ще й таблетки проти тривожності, адже з нею в мене теж недружні стосунки. Спершу був період звикання: постійно нудило зранку, боліла голова, стрибав тиск. Але з часом звиклося, і я не відчувала жодного побічного ефекту від приймання таблеток. 

Що дійсно було важко приймати, так це реакцію оточення. Мама регулярно плакала, що мені доводиться через таке проходити. Бабуся переживала, що це настільки небезпечний стан. Більшість друзів, яким я сказала про депресію, не сприйняли її серйозно. Памʼятаю, як одна подруга сказала: “Віка, ти просто придумуєш собі проблеми”. Але я не тримаю на неї зла, бо в Україні ментальні розлади досі щось із серії НЛО. Їх не помічають, їх стигматизують, і є великий шанс, що людьми, які не вірять в їхнє існування, виявляться твої близькі. 

Як проходиь депресія
Фото: Unsplash

Перші реальні зміни у стані сталися через 2 місяці, коли тіло почало відчувати силу. Поступово я стала читати, слухати музику, навіть бачитися з друзями. Але справжній прорив стався ще через місяць, коли я вперше почула, що надворі співають птахи, а у дерев є колір. Можливо, для когось це звучить мелодраматично, але на той момент я ніби заново народилася.

Це неймовірні відчуття: коли ти розумієш, що в думках не бачиш одну смерть, а люди навколо не є тобі ворогами.

Наступні два роки в мене не було депресивних станів. Натомість я тісно познайомилася з тривожністю. Ці дні пішли на те, аби усвідомити, що депресія — не єдиний антагоніст у цьому автобіографічному фільмі. Тривожність, коли вона виходить за межі прийнятного механізму захисту людини, руйнує світ не гірше за бажання накласти на себе руки. Проте якщо з тривожністю мені довелося навчитися жити щодня, то з депресією, як я гадала, було покінчено назавжди.

Аж раптом настала війна. 

На диво, перші місяці повномасштабної мій організм вирішив мобілізуватися й не викидати сюрпризи у вигляді збоїв психіки. Зізнаюся, це було несподіванкою, адже війна — це великий стрес для будь-кого, а для людей з ментальними розладами — поготів. Проте вже влітку всі страхи наздогнали мене разом: загострення тривожності, безсоння, панічні атаки і, звісно, думки, а чи варто далі жити. Я одразу написала психіатрині. Цього разу вона прописала курс таблеток на 3 місяці. Це були інші “ади” (антидепресанти), і їхня сила була у комбінованій дії на тривожність та сон, з якими й виникло найбільше проблем. Тож разом з іншими таблетками мені дійсно швидко стало краще.

Депресія, або коли немає сил ні на що. Іра Ганах | «Без масок» #5

Після цього я трималася понад рік. Постійно працювала з психотерапевткою, з якою пропрацьовувала болі дитинства. Без проблем витримувала блекаути та обстріли, ходила на роботу, зустрічала нових друзів і пробувала себе у нових проєктах. Та вже зараз я розумію, що у стані постійного стресу ремісія не може тривати вічно. Тим паче коли в тебе вже раз була клінічна депресія, адже у неї є схильність повертатися за “сприятливих” умов. 

Такі умови настали у березні 2024-го. Я знову “впала” у цю чорну безодню: з істериками, випаленим фільтром на оточення, думками “ти невдаха, краще б тебе взагалі не існувало”. На жаль, я не встигла відстежити свій стан раніше, тож психіатрині довелося витягати мене буквально з дна. Та, на щастя, я знала: трохи — і мені стане краще. Треба потерпіти.

Як лікувати депресію
Фото: Unsplash

Я взяла паузу на декілька тижнів — аби прожити найгостріші фази й трохи відпочити. А далі, ще продовжуючи лікування, погодилася на один цікавий проєкт. Виявилося, що він також допоміг мені одужати, бо я почала працювати там, де давно хотіла. Драйв розливав енергію по моєму тілу, тож влітку мені стало остаточно стало краще. Проте вже тоді закрадалися думки: чи надовго?

На сьогодні я пʼю антидепресанти пʼятий місяць — для підтримки ментального стану. Так порадила психіатриня, яка пояснила, що поки в країні триває війна, мені це потрібно. Я більше не боюся, що є ризик погіршення стану. Я просто змирилася, що це завжди може статися. Головне — знати, як з цим боротися, і вірити, що тобі неодмінно стане краще. 

Потрібно вчитися чути себе. Якщо ти в гармонії з собою, ти можеш витримувати більше, ніж очікуєш. 

Так, навіть коли за вікном — війна. 

Осіння депресія існує? Чи це хандра? А, може, меланхолія? Відповідає психологиня

Популярне