24 лютого багато українців вперше почули звук повітряної тривоги — гучний, протяжний, такий, що пробирає до нутра і змушує серце прискорено битися. Напевно, чимало з нас запам’ятає той сигнал надовго.
Утім, повномасштабна війна в Україні триває вже шостий місяць і способи донесення інформації про повітряні тривоги дещо еволюціонували. На додачу до аналогової системи, повідомлень у ЗМІ та Telegram-каналах з'явилися мобільні застосунки, онлайн-карти і Push-сповіщення від Google. Свою систему в окремих регіонах нині тестує і ДСНС.
Водночас одним із найпоширеніших джерел інформації про загрози в Україні залишається мобільний застосунок "Повітряна тривога". Буквально за лічені дні, наприкінці лютого, його запустили компанії Stfalcon та Ajax Systems спільно з Мінцифрою. Сьогодні додаток встановили понад сім мільйонів користувачів. Про те, як він працює, чи може замінити аналогову систему оповіщення й скільки часу є у людини після сигналу, аби сховатися в укриття, ми розпитали у CEO компанії Stfalcon, автора ідеї та керівника проєкту "Повітряна тривога" Степана Танасійчука.
Інформацію про повітряні загрози в Україні місцеві адміністрації отримують від радіолокаційних підрозділів Повітряних сил ЗСУ, які виявляють у небі ворожу авіацію чи ракети. Як далі сигнал потрапляє у додаток?
Оперативні чергові, які вмикають сирени в області, мають кнопку у спеціальній програмі, яка передає сигнал у додаток. І якщо у них є регламент, як працювати зі старими пультами аналогових систем оповіщення населення, то у випадку із застосунком це нерегламентована робота. Грубо кажучи, ми — волонтерська ініціатива, тому кожен по-своєму вирішує, що йому спершу вмикати: аналогову сирену чи наш додаток. Наприклад, у Хмельницькій області, з якою ми першою починали роботу, спочатку дають сигнал у застосунок, а потім вже вмикають сирену на вулиці. Орієнтовно, користувачі додатку отримують сповіщення десь на 2 хвилини раніше. В інших областях ситуація може відрізнятися.
Зараз ми ще підключаємо Державну службу з надзвичайних ситуацій. Адже бувають випадки, коли через якісь технічні неполадки в областях сигнал подається із затримкою. Тож ми плануємо надати ДСНС доступ на всю Україну, аби вони могли страхувати оперативних чергових в областях.
Спершу ви позиціонували свій додаток як систему сповіщення, що дублює основну. Зокрема, йшлося про те, аби люди, до яких не долинають звичайні сирени, могли отримувати інформацію про загрозу зі смартфона. Чи є зараз перспективи, що ваша система повністю замінить попередню?
Такий рух є. Наприклад, у Хмельницькому є запит на те, аби оцифрувати поточну систему сповіщення. Тобто відійти від аналогової і повністю використовувати тільки цифрову. Тож у співпраці з Хмельницькою ОВА та компанією ОКО ми розробили блоки керування вуличними сиренами. Йдеться про те, що у місті вже зараз реально замінити усю стару систему, повністю викинути старі блоки і вмикати одночасно всі сирени в області чи місті, окремих районах та віддалених ОТГ. Окрім цього, по замовчуванню ці сирени синхронізовані з тривогами у додатку "Повітряна тривога" й автоматично вмикаються, коли надходить сигнал про надзвичайну ситуацію. Зараз такий тестовий блок стоїть у Хмельницькому, один в Одесі, туди ж їдуть ще десять. Тому я б сказав, що процес цифровізації вже розпочався.
Загалом, якщо говорити про наш додаток, то це ж не лише сповіщення для користувачів. Насправді, у нас дуже велика екосистема. Якщо до цього були лише аналогові сирени, які ви чуєте на вулицях, то зараз ми створили цифровий інтерфейс, API, до якого даємо доступ різноманітним сервісам, додаткам, торговельним центрам і т.д.. Деякі мережі вже використовують наші сигнали для того, щоб якось у себе реагувати на загрози. Наприклад, вимикати каси, щоб працівник не міг після сигналу повітряної тривоги пробивати ще якісь товари. Зараз є мережі, які автоматично вимикають усі каси в момент, і не важливо: розпочався процес пробиття товару, була людина посередині процесу чи вже завершувала справи — усе перестає працювати і люди виходять. І я бачу, що чим далі, тим більш жорсткою стає реакція на ці сигнали.
Скільки часу є у людини після сигналу повітряної тривоги в додатку, аби сховатися в укриття?
Все дуже по-різному. По-перше, потрібно враховувати розташування міста чи області, а по-друге, — тип загрози. Адже повітряна тривога — це й авіаналіт, і ракетна загроза. Якщо з білгородської області випускають ракету по Харкову, то там дуже маленький час прильоту. В межах кількох хвилин. Відповідно, не можна ставити собі в голові якусь позначку: "У мене є дві хвилини". Немає.
Буває, що саме Push-сповіщення на телефон приходить із затримкою в 5-10 хвилин. Відповідно, якщо орієнтуватися на якийсь умовний час і думати про те, скільки хвилин ще залишилося, то може бути пізно.
Люди поступово адаптуються до війни й час від часу ігнорують сигнали повітряної тривоги. На вашу думку, чи можливо з цим якось боротися?
Думаю, це питання потрібно вирішувати у комплексі. Війна триває п’ять місяців, весь цей час нереально кожен раз уночі ходити в укриття. Це морально і фізично важко, особливо, якщо є маленькі діти. Я не можу винити людей, які не завжди реагують на сигнали, бо в такій постійній напрузі складно жити. Але до повідомлень потрібно ставитися серйозно, намагатися за можливості не виходити на вулицю під час тривоги, уникати якихось торгових центрів, людних місць, військових чи промислових об’єктів.
Я, наприклад, якщо чую десь в центрі тривогу, то намагаюся звідти забратися максимально швидко. Якщо це в якомусь ТЦ, то потрібно його покинути. І не стояти десь на парковці, а відходити щонайменше на кілометр чи йти в укриття, якщо є така можливість.
Чому б нам швидкими темпами не збудувати справжні укриття в обласних центрах, наприклад? Ми зараз дороги в місті ремонтуємо умовно, а можна біля кожного ТЦ чи в кожному спальному районі побудувати справжнє укриття, яке витримає авіаудар чи захистить від хімічної або ядерної атаки. Якби такі укриття існували й вони були більш-менш комфорті, то і люди б ними користувалися. Після війни їх можна перепрофілювати під підземні паркінги, щоб користь була.
В останні кілька місяців стали популярними онлайн-карти повітряних тривог. Ви також інтегрували подібну мапу в додаток. Чому ви так зробили?
У березні ми отримували дуже багато запитів від користувачів на те, аби додати карту в застосунок. Але спочатку я, якщо чесно, взагалі не надавав цьому значення. Думав, що це взагалі не критична штука. Потім, коли ми зробили Telegram-канал зі сповіщеннями про тривоги, я побачив, що вже є кілька карт, створених на базі нашої інформації. Вони почали виникати, як гриби: перша, друга, третя…
Ми сконтактували з розробниками цих карт, пропонували об’єднати їх в один проєкт, якось вивести в офіційне поле. Бо я ж не знаю, які цілі ставили ті розробники, які у них проблеми можуть виникнути і які сигнали вони почнуть транслювати завтра. А кількість користувачів у них дуже велика. Якось один із розробників нам сказав: "А для чого мені об’єднуватися? В мене мільйон користувачів щодня заходить дивитися на мою карту".
Тож логічним кроком було зробити власну мапу, яку ми 100% можемо контролювати, в якій ми розуміємо, що сигнали йдуть від чергових одразу на цю карту. Тобто нашій мапі ми можемо довіряти більше, ніж якимось іншим, які зробили невідомі нам люди і не захотіли співпрацювати. Згодом ми додали на карту можливість переглядати історію тривог по окремій області чи ОТГ. Для цього достатньо просто клікнути на потрібне місто чи регіон і подивитися, коли там були тривоги.
Як взагалі люди використовують цю мапу?
Є різні кейси. У когось родичі живуть в інших регіонах і вони дивляться, чи немає там тривоги. Якщо є — то одразу пишуть рідним, цікавляться, чи у них все гаразд. Хтось орієнтується на масштаб тривоги, аби зрозуміти, наскільки усе серйозно. Якщо тривога у кількох областях — це один рівень небезпеки, якщо вся Україна, то, відповідно, вищий.
В наступній версії додатку ми плануємо винести карту в нижнє меню, бо зараз її досить важко знайти. Але запитів на її створення було багато. Наприклад, на днях на цій мапі було близько 600 тисяч користувачів.
Окрім повітряної тривоги, ви також попереджаєте в додатку про артобстріл та вуличні бої. Як отримуєте інформацію про ці загрози?
Усе працює так само, як і з повітряними тривогами. Є оперативні чергові якогось із центрів сповіщення, до них надходить сигнал. А от вже звідки він до них надходить — варіанти різні. Це може бути ДСНС, військові, якісь їхні канали.
Найчастіше повідомлення про артобстріли надходять на прифронтовій лінії, це логічно. Йдеться про Харків, Миколаїв, це також можуть бути окремі ОТГ. Що стосується вуличних боїв, то ми їх додали ще на початку, коли бачили відповідні повідомлення у Telegram-каналах місцевих адміністрацій. На щастя, наразі цей сигнал ще ніхто не використовував. Звісно, якщо брати Сєвєродонецьк чи Лисичанськ — там і так усі розуміють, що тривають вуличні бої. Сенсу вмикати ці сповіщення немає, бо люди усе самі бачать і чують. А от на початку повномасштабної війни, коли ворог дуже швидко просувався, було важливо інформувати, що в тому чи іншому населеному пункті тривають вуличні бої, подавати сигнал, що ворог зайшов у місто.
Плануєте додати ще якісь попередження у додатку? Можливо, є якісь запити у користувачів?
У користувачів один запит: додати повну фразу Арестовича про відбій тривоги або, навпаки, взагалі прибрати його голос. Або ж додати можливість ставити свою мелодію чи обирати режим "Не турбувати вночі". Такі штуки здаються смішними, дивними, але користувачі турбуються саме за якийсь свій комфорт.
Що стосується більше нашого бачення, то зараз на фінішній прямій розробка повідомлень про хімічну чи радіаційну загрозу. Також ми розмістили в додатку короткі інструкції, що робити у тому чи іншому випадку. Ми вже бачили, що були ситуації, коли снаряди потрапляли у якісь цистерни з аміаком, або коли в Маріуполі на "Азовсталь" скидали якісь незрозумілі заряди. Відповідно, ми наперед хочемо додати ці види тривог. Звісно, в ідеалі, аби вони не використовувалися. Але це той випадок, коли краще, щоб були, але ніколи не знадобилося, ніж навпаки. У нас саме така логіка
Коли ви лише створювали застосунок, то одним із завдань було, аби сповіщення працювали навіть, коли телефон у беззвучному режимі. Зараз у додатку з’явилася можливість збільшувати та зменшувати гучність, а також віброрежим. Чи не суперечить це першочерговій меті?
Якщо говорити про віброрежим — то це функція для людей із вадами слуху, адже у нас були подібні запити. Тож ми зробили так, щоб люди, які не чують сигнал, могли відчувати його тактично. Що стосується можливості зменшити або збільшити звук — то це були дуже масові запити. Люди нам писали, що змушені видаляти додаток, бо він лякає їх чи їхніх дітей. Відповідно, ми дозволили кожному самостійно обирати рівень гучності.
Звісно, на будь-яку функцію у нашій команді є діаметрально протилежні погляди. Але в мене дуже великий досвід розробки продуктів і я стараюся дивитися на все з точки зору людей, для яких ми й створювали додаток. У рішеннях ми намагаємося враховувати думку і користувачів, і команди. Але буває, що думка користувачів переважає, тож ми робимо так, як просять вони.
Що для вас за п'ять місяців повномасштабної війни стало найбільшим досягненням у роботі над застосунком?
Думаю, це та кількість користувачів, які встановили застосунок й отримують сповіщення. Це найбільше досягнення, адже важко оцінити, скільки життів врятував додаток. Ми точно знаємо, що когось врятували. Думаю, що це вже щонайменше десятки життів. Але навіть заради одного життя це все варто було робити. Я розумію, що це головна справа мого життя.
Цей матеріал є частиною спецпроєкту "Нова Україна", в якому ми розкриваємо теми, що турбують українське суспільство сьогодні. Нова робота, новий дім, нова культура, новий бізнес, нові технології, нові історії, нові українці та нова реальність — усе це знаходить відклик у матеріалах "Нашого Києва".
