Олександр Терен Будько
Колажі: Микита Шклярук. Усі фото надані героєм

Олександр “Терен” Будько — український військовий, ветеран війни. На Ізюмському напрямку отримав поранення і втратив ноги, зараз пересувається на протезах.

У рубриці “Нашого Києва” Саша розповідає, де любить пити каву на Подолі та за що любить парк “Наталка”.

Чи маєте ви улюблені кав’ярні, бари та заклади в Києві? Чому вони? 

Так, я маю в Києві декілька закладів, які переважно відвідую. Все залежить від локації, де перебуваю. Зазвичай це Поділ. Тут ду-у-ууже багато різних закладів на будь-який смак. Безліч кавʼярень третьої хвилі й просто вже культових місць зі своїм особливим настроєм. 

Якщо це коротка зустріч, то заходжу в Sanset або “ЕспресоГолік”. Це невеликі заклади, в яких можна взяти смачну каву з собою і до неї якийсь смаколик. 

Якщо потрібно посидіти, порозмовляти та поїсти щось смачне з кимось, то в більшості випадків це Hum:Hum або CoffeeRecords. На жаль, в останньому немає пандуса, а на його місці три сходинки. На моє зауваження власник сказав, що розгляне цей момент, проте вже пройшло багато місяців, а сходинки так і лишилися. 

Також відвідую вже культовий “Дилетант”, в якому можу і кави взяти, і смачно поїсти. 

Є ще прекрасна чайна на Валах — Chaguan. Дуже цікаве та своєрідне місце, де в спокої можна провести декілька годин, зняти свої протези та комфортно розтягнутися на подушках, які лежать на підлозі. 

Бари й клуби не відвідую, бо боюся, що лишу там ноги.

Уявіть, що в Київ вперше їдуть ваші знайомі. У які місця, на які вулиці ви б їх повели, щоб показати трушний дух міста? 

У мене були випадки, коли треба було людям показати Київ за один день. Зазвичай він розпочинається все з того ж Подолу. Стара архітектура змушує підіймати голову догори й дивитися більше, ніж деінде. 

Йдемо через Вали, Контрактову площу, на якій є де роззирнутися, потім Річковий вокзал — милуватися схилами та водами старого Дніпра. Звідти фунікулером вгору і на Пейзажну алею, дивитися на розбудоване місто згори. Дійшовши до кінця алеї, рухаємося в сторону Золотих воріт — теж одного з найстаріших районів Києва, де кожна наступна будівля зачудовує ще більше. Проходимо повз, відводячи погляд від СБУ до Софійського собору, і вниз на Хрещатик. Аж дивися і звечоріло… Наступним разом більше — поїдемо на Печерськ.

Олександр Терен Будько про улюблені місця Києва

Назвіть улюблені місця та способи відпочинку в Києві.

Мій відпочинок — це активність та вдалі проєкти, які насичують мене енергією та натхненням. Але є місця, в які час від часу хочеться піти, просто щоб не робити нічого, лише спостерігати. Це Гідропарк. Там є місце з гойдалкою біля спуску до Дніпра, з якої видно сусідній берег та острівці, покриті зеленню.

Театр Франка теж дозволяє абстрагуватися від особистих питань і переживати чиюсь історію, поки своя на паузі. Парк “Наталка”, в якому велика кількість собак різних порід. Потрапляєш наче на виставку. Всі дружні, можна погладити та побавитися з ними. І, звичайно, це місця, де я тренуюся — басейн “Юність” просто неба та CrossFit Banda, де всі тобі друзі.

Я люблю Київ, тому що, і не люблю Київ, тому що… 

Я люблю Київ, тому що це місце потужної сили та віковічної історії нашого народу. Наша держава навіть називалася — КИЇВська Русь. Тут можна черпати цю силу та втілювати її, втілювати разом зі своїми однодумцями, яких в місті безліч. 

Я не люблю Київ, тому що, окрім сильної енергетики є матеріальне, за яке несе відповідальність населення та влада міста. Є доволі брудні місця, і це цілком залежить від жителів міста.

Київ майже цілком недоступний для людей з інвалідністю.

Немає потрібної кількості смуг для незрячих, звукових світлофорів, пандусів та зʼїздів з бордюрів для людей на кріслах колісних. Немає транспорту для мобільності цієї групи населення. 

Хотілося б, щоб влада міста та країни якось впливала на те, щоб ця нелюбов змінилася на присутність цих елементів, які б трансформувалися у любов до міста.

Що любить та не любить Олександр Терен в Києві

— Якби столиця була людиною, то якою? 

Якби столиця була людиною, то це був би дебелий чоловʼяга старших літ з великою бородою та легкою сивиною — через пережиті моменти історії. Але ще не повістю сивий, бо сила та енергія рухає ним. Можливо він носив би костюм. Не класичний, а якийсь сучасний, бо йде в ногу з часом. 

Це була б людина, що відкрита до всіх і готова ділитися всім.

“Про Київ”. Дмитро Борисов — про пончики на Печерську та побачення у McDonald’s