Київ
Журналістка
Журналістка
Київ
Олена
Привіт! А чому ти обрала саме цю професію?
Це була мрія дитинства. Коли мені було років два-три, я часто заглядала за телевізор, аби побачити, як туди заходять люди і як вони там опиняються. Коли мені було років шість, любила дивитися випуски новин на 1+1, які вела Алла Мазур, і тоді ж придумала: як виросту, то буду як та тьотя на екрані. Ще пізніше, років у одинадцять, подивилася фільм «Ті, що не сплять у Сіетлі» й захотіла вести ефіри на радіо, бо здалося, що голос і радіо мають якусь магію, адже вони змінюють чиїсь життя.
О, як круто! Все життя цього хотіла?
Вступила на журналістику в університет Шевченка, з другого курсу почала працювати на радіо («Промінь», Національне радіо). У двадцять років прийшла на телебачення. Ніколи не забуду, як кілька викладачів в університеті говорили, що мені з моїм обличчям немає місця на екрані. Згадую про це щоразу, коли стаю перед камерою, і радію, що тоді їм не повірила. Кілька разів думала, і навіть пробувала, змінити діяльність, але не можу: не знаю, чим можна замінити той стан, енергію, емоцію, що бувають у живому ефірі. Хоча, буває, хочеться відкрити пекарню, робити й продавати булочки чи пиріжечки, бо дуже люблю, коли люди їдять смачну їжу і отримують від цього задоволення 😀.
А що твоя професія дає іншим?
Думаю, з цим зіштовхується багато гуманітаріїв: ти ніби й розумієш важливість того, що робиш, але часто ця користь певною мірою абстрактна. Насправді тобі хочеться бачити конкретних людей, яким реально змогла допомогти.
Після переїзду у Варшаву я працювала на Емігрантському радіо. Ми робили ефіри про легалізацію проживання, працевлаштування чи інші важливі теми для мігрантів. Або про те, хто в інших країнах створює бізнеси чи будує кар'єру. Мені було важливо показати, що велика кількість українців переїжджають за кордон не від поганого життя в Україні, а просто тому, що хочуть нових викликів і досвідів. І цим самим хоча б частково розвіяти стереотип про те, що українці за кордоном — це тільки «заробітчани». Цю ж лінію продовжую досі, працюючи для польського видання «Нова Польща», яке орієнтоване передусім на україномовних і російськомовних читачів.
Цього року почала співпрацювати з таджицьким медіа Azda. tv (так, сама досі дивуюся цьому, але ніколи не знаєш, з ким зведе доля, особливо коли живеш в іншій країні). Канал створили представники таджицької опозиції, які мусили тікати зі своєї країни через політичні переслідування. Ми створюємо збалансовані новини, аби люди в Таджикистані мали доступ до об'єктивної інформації. Ми віримо, що це прискорить падіння диктаторського режиму й відновлення демократичних процесів.
Після переїзду у Варшаву я працювала на Емігрантському радіо. Ми робили ефіри про легалізацію проживання, працевлаштування чи інші важливі теми для мігрантів. Або про те, хто в інших країнах створює бізнеси чи будує кар'єру. Мені було важливо показати, що велика кількість українців переїжджають за кордон не від поганого життя в Україні, а просто тому, що хочуть нових викликів і досвідів. І цим самим хоча б частково розвіяти стереотип про те, що українці за кордоном — це тільки «заробітчани». Цю ж лінію продовжую досі, працюючи для польського видання «Нова Польща», яке орієнтоване передусім на україномовних і російськомовних читачів.
Цього року почала співпрацювати з таджицьким медіа Azda. tv (так, сама досі дивуюся цьому, але ніколи не знаєш, з ким зведе доля, особливо коли живеш в іншій країні). Канал створили представники таджицької опозиції, які мусили тікати зі своєї країни через політичні переслідування. Ми створюємо збалансовані новини, аби люди в Таджикистані мали доступ до об'єктивної інформації. Ми віримо, що це прискорить падіння диктаторського режиму й відновлення демократичних процесів.
