Довженко-Центр — це найбільший в Україні фільмофонд українського художнього кіно. Ми зберігаємо, досліджуємо та демонструємо стрічки, створені в Україні або українськими кіномитцями. Працюємо із міжнародними партнерами — Британською радою, Італійським інститутом культури, Французьким інститутом, Гете інститутом, Посольством Швейцарії та іншими.

Моєю першою роботою ще в студентські часи була позиція нічного редактора стрічки новин на тоді найкращому суспільно-політичному сайті країни Корреспондент.net. Потім я еволюціонувала в редактора відділу «Шоу-бізнес і культура», але за рік моя робота обірвалася через владу Януковича та зміну власника Коррнету. Це була персональна трагедія, адже я мала роботу своєї мрії. У мій «рік поневірянь» працювала «хлопушкою» в кіно (це та людина, яка каже «кадр один, дубль два») і прессекретаркою кінофестивалю «Молодість». Саме у мою каденцію згорів кінотеатр «Жовтень» — так трапився перший досвід кризового менеджменту. Потім у мене знову з’явилася робота мрії — редактор «Культури та Стилю життя» у глянцевому виданні Buro 24/7 із найкращою командою у світі. Зараз працюю в Довженко-Центрі. Цьому передували також досвіди «проб і помилок», і я ні про що не жалкую, адже вони привели мене туди, де я є зараз. Офіційно моя позиція називається «начальниця відділу зв’язків із громадськістю», себе ж я називаю «комунікаційницею», інколи «піарницею», хоча і не дуже люблю це слово. Проте так зрозуміліше для всіх.