7 липня офіціант київських кав’ярень "Дилетант" і "Дублер" Женя Целік відправився у свій перший піший похід. Хлопець поставив перед собою амбітну мету — зібрати один мільйон гривень для допомоги українським військовим і для відновлення деокупованої Чернігівщини. На маршрут із Києва до Запоріжжя довжиною 540 кілометрів він виділив 20-25 днів.
Ми поспілкувалися із Женею на 5-й день його благодійного походу. Про те, як хлопець готувався до мандрівки, що взяв у рюкзак, кого зустрів на своєму шляху і чому йде саме до Хортиці — читайте у його історії.
Чай на острові Хортиця
Ідея благодійного походу зовсім не нова. Якось я побачив новину про "прильоти" російських ракет по Хортиці й подумав, що хочу випити там чаю. Річ у тому, що я дуже люблю китайські чаї й коли згодом почув історію львівського велосипедиста Богдана Прокоповича, який під час благодійного марафону зібрав на потреби армії більше мільйона гривень, то згадав про цю ідею і вирішив зробити щось схоже.
Додатково ще й вплинув той фактор, що я хотів більше подорожувати Україною. Як мені здається, за кордоном я відвідав більше місць, ніж тут, вдома. Так, я з дитинства багато подорожував до Карпат і Криму. Але в цілому, я був лише у Києві, Вінниці та три дні у Дніпрі минулого року. Тож таким чином вирішив більше познайомитися з Україною.
Своїм походом я хочу зібрати гроші для ЗСУ та відновлення Чернігівської області. Зокрема, частиною коштів планую підтримати локальні ініціативи, які знаю особисто. Це моя подруга Ліза, яка з 26 лютого стала парамедиком та рятувала поранених спершу під Києвом, а тепер — східніше. А також Василіса, яка опікується цілою розвідротою. А ще — групі знайомих, які купують матеріали й у свій вільний час відновлюють села під Черніговом.
Волонтерство і підготовка до походу
Це мій перший похід. Раніше я подібного ніколи не робив. Тож і підготовки як такої не було. З початку повномасштабної війни я просто волонтерив, тягав мішки з продуктами, працював у "Києві Волонтерському", де ми займалися приготуванням їжі для ТрО і ЗСУ. Я працював на складі. По факту, це постійно тягати, тягати, тягати.
Потім я спробував місяць побігати — так просто склалися обставини. Згодом я закинув біг, але коли з’явилася ідея походу, то вже почав пробивати інформацію про спорядження, де і як його можна взяти. Я зустрів кількох людей, які просто і зрозуміло розклали по поличках, що мені потрібно. Ось і все. Насправді це й уся моя підготовка.
У рюкзак із собою я взяв систему швидкого приготування їжі, три пари шкарпеток і троє трусів, дві пляшки води по півтора літра, запасну пару взуття, палатку, спальник, каремат. Ну і ще палиці для скандинавської ходьби, сублімовану їжу, чай і посуд для нього. Усього у похід вклав десь 7-10 тисяч гривень.
Перші виклики та перші знайомства
Напевно, я усвідомив, куди вляпався, тільки коли вже почав іти. Пам’ятаю, якось, коли я в черговий раз сказав, що піду на Запоріжжя, керуючий "Дилетанта" і "Дублера" Сашко Боровський пожартував, що вже можна починати збирати мені на операцію на колінах. Є вірогідність, що він мав рацію, але я все ж сподіваюся, що ні. Річ у тім, що в перший день я пошкодив коліно і з того часу відчуваю дискомфорт, під кінець дня можу вже сильно шкутильгати.
Окрім того, мозок чинить дуже сильний супротив тому, що я роблю, голова намагається це припинити. Наприклад, з’являються ідеї, аби пройти трохи менше запланованого або зловити попутку, щоб мене трохи підкинули машиною. Але я йду далі, тому що пообіцяв і люди вже почали донатити.
Водночас дуже сильно мене підтримує та зграя людей, з якими я особисто знайомий. З частою періодичністю мені пишуть друзі, телефонують, записують відео. Паралельно почали писати люди, які прийшли на мою сторінку із репостів.
 |
 |
Ще надихають люди, яких я зустрічаю на своєму шляху. Однією із найяскравіших історій, які зі мною трапилися за ці неповні п’ять днів, стала зустріч із сім’єю Кирпачів. Вони запросили мене до себе ще у перший день походу. На другий день я до них добрався.
Ця родина утримує екокемп "Круча" у Стайках, де колись була хата-мазанка їхньої прабабці. Тривалий час вони жили у Києві, але повернулися у село. Брати 23-26 років взяли кут, привели його до ладу, розвивають, чистять територію. А ще допомагають ЗСУ: збирають гроші на автівки, дрон, екіпірування. Вони мене просто так нагодували, заселили, дали мило, рушник, душ, ще й мазь і фіксатори на коліна. Ця історія поки запам’яталася найбільше, але думаю, що на шляху ще зустрінеться багато таких людей.
Побут і реакція людей
Зазвичай я намагаюся проходити 25-30 км на день. Йду 10 кілометрів і роблю перерву, падаю на 1,5-2 години відпочити. На шляху ще можу робити перерви по 10-15 хвилин. Один день виділив повністю на відпочинок в екокемпі родини Кирпачів. Я хотів зустріти там світанок з видом на Дніпро.
Прямо таких зупинок, де мене чекають, немає. Єдине що — у Черкасах і Запоріжжі багато людей мені пропонують зупинитися. Ну і ще, можливо, в Суботові. Я навіть спеціально будував маршрут після цієї рекомендації так, аби туди зайти. Втім, буває й таке, що для ночівлі шукаю готель або просто падаю десь у селі. Тоді тільки прошуся до когось підзарядити телефон.
Буває й таке, що мета мого походу стає вирішальним фактором, аби мене впустили ночувати. Приміром, я якось зайшов у ретріт-центр, там нікого не було. Кричу — ніхто не відповідає. Я почав розкладати палатку, аж раптом за 20 хвилин з’явилася господарка центру. Вона приїхала вперше за чотири місяці війни й, звісно, здивувалася, що чужа людина зайшла на територію. Утім, після розмови таки дозволила залишитися на ночівлю.
Донати та комунікація з підписниками
За чотири дні ходи та один вихідний мені вдалося пройти 125 км і зібрати більше третини запланованої суми. Люди накидали вже понад 339 тисяч гривень на картку monobank і ще майже 40 тисяч на PayPal та Revolut сестри. Мені надсилали від 50 копійок до 200 доларів і всі ці внески цінні.
Розумію, що аби збирати багато і швидко — це треба робити цікаво. Тому експериментую із форматами донатів. Спершу збирав гроші за пройдені 20-30 кілометрів щодня. Потім вирішив запустити рубрику "Питання — відповіді", в якій люди можуть надсилати гроші, якщо їм сподобалася відповідь.
Я дуже довго дивився, як збирають гроші мої знайомі, спостерігав за механікою, взаємодією з аудиторією і трошки чогось навчився. Зараз розумію: якщо просто просити, то на цьому мільйон точно не збереш. Тож пробую робити щось сам, комунікувати з підписниками.
P.S. Що далі?
Попереду у мене — понад 400 кілометрів шляху до Хортиці. І понад 600 тисяч гривень, які я хочу ще зібрати. Повертатимусь у Київ вже точно потягом або машиною, назад пішки не піду. Мені взагалі здається, що після цього я більше ні в який похід не піду. Але все може змінитися — подивимося, як буде.
Задонатити Жені можна за посиланням. Платежі приймаються на банку monobank, PayPal, у криптовалюті, а також на рахунок Revolut.
Цей матеріал є частиною спецпроєкту "Нова Україна", в якому ми допомагаємо людям розв'язувати нагальні потреби та ставати ще сильнішими. Ми підіймаємо важливі теми, які цікавлять українців тут і зараз: нова робота, новий дім, нова культура, новий бізнес, нові технології, нові історії, нові українці та нова реальність.
