Ми довго вмовляли героя цієї історії на інтерв’ю. Він побоювався, що через своє зізнання може втратити роботу. Уже з новин зрозуміло, що організація вакцинації в Україні проходить трохи дивно. Але підтверджень від людей зсередини — мізер. Тому за будь-яке одкровення можна поплатитися.
Зриви поставок, провалена інформаційна кампанія, труднощі із записами — це тільки верхівка проблем, про які пацієнти знають з відкритих джерел або особистого досвіду. За «сценою» відбувається куди більше цікавого.
Наш герой погодився на розповідь тільки на умовах повної анонімності. Своїм зізнанням він не хоче звинуватити державу і сказати, що всі — погані. Герой наголошує, що проблеми з організацією вакцинації відбуваються і в розвиненіших країнах. Справжній мотив історії — показати реалії, в яких щодня «варяться» медики. І навчити суспільство поважати тих, хто попри все продовжує рятувати життя.
Як все починалося
Перші накази про перебіг вакцинації почали надходити, коли завезли вакцину CoviShield (AstraZeneca). Ми отримали трохи більше 400 доз. Одразу поставили задачу виколоти їх протягом двох тижнів. Проте як це зробити, ніхто не пояснив. На той момент ми всі були перелякані, адже не знали, як це все організувати, де шукати людей, як не утворювати черг.
Через побоювання пацієнти неохоче йшли на щеплення. На це вплинули славнозвісні вакцини часів Богатирьової та антивакцинаторська кампанія, з якою роками ніхто не боровся. Пацієнти казали різне: «Ой, я краще подивлюся, як інші, а потім сам», «Мені тільки стане гірше», «Та ви на мені експерименти ставите». А план вакцинації ніхто не скасовував. Нам доводилося не просто обдзвонювати пріоритетні групи та просити їх вакцинуватися. А ще й, наче дітям, пояснювати, чому CoviShield — це та сама AstraZeneca, тільки зроблена на індійських потужностях. І чому взагалі потрібно вакцинуватися.
Охочі також були. Першого дня щепилися близько ста осіб. Тоді вакцинацію проводила мобільна бригада. Але вже далі ці обов’язки лягли на нас. Декілька наших працівників пройшли спеціальні курси щодо вакцинації. Вже на місцях вони пояснювали іншим, як робити щеплення. Загалом під кожну вакцину влаштовують окремі курси або онлайн-лекції. Під кінець навчання потрібно скласти два тести на знання процесу. Але легше від знань не стало, коли дійшло до практики.
Вакцина AstraZeneca — десятидозна. Це означає, що після відкриття її треба вколоти одразу десятьом пацієнтам протягом шести годин. Далі вона псується. Потрібно було робити все, щоб дози не пропали. Ми формували резервні списки людей, які, у разі відмови когось із пріоритетної групи, змогли б підстрахувати й вколотися замість них. Такий процес назвали щепленням залишковою дозою. Якби не він, багато вакцин просто б пропали. Адже часто траплялося, що люди відмовлялися приходити до нас прямо у день вакцинації.
Тільки виявилося, що знайти людей на вакцинацію — не найбільша проблема. Заповнити документи та внести людей у базу — оце стало викликом. Процес вакцинації однієї людини займає не більше 5 хвилин. А внесення даних про неї — утричі більше. База Helsi, яка фіксує перебіг вакцинації, регулярно «висить». Даних на одного пацієнта стільки, що екран пливе вже після п’ятої людини. Кожну цифру та літеру треба перевіряти декілька разів, аби все співпало. А тепер додайте, що вакцин — три (AstraZeneca, Pfizer та CoronaVac — ред). Хтось вакцинується вдруге, комусь одразу треба сертифікат про вакцинацію.
Зізнаюся, після прийому десяти людей вже з’являється бажання втекти.
Труднощі з організацією
Ми порахували, що в день вакцинації на щеплення треба посадити по дві пари працівників. Лікар та одна медсестра оглядають охочих та вносять дані, ще дві медсестри проводять саму вакцинацію. Ми складаємо графіки чергувань, знімаємо на ці години лікарів з прийомів.
Тільки так було не від початку. Знадобився час, аби організувати процес. Був хаос, незадоволення, розпач. Ми не розуміли, як розділити потоки, адже на той час ще був коронавірус. Лікарів не вистачало, призвичаїтися до норм роботи було важко.
У середньому за день відповідальна група медиків робить 40 вакцин. За дві-три години вони вже виглядають так, ніби пробігли подвійний марафон. Для пацієнта щеплення — справа декількох хвилин. Але ніхто з них не бачить всього того, що має зробити лікар після одного «укольчика». Це — стоси звітів за групами, віком, вакцинами.
Додайте до цього всього основну роботу, яку виконують лікарі після вакцин. Хворі, прийоми, документи, лікарняні — це теж вимагає концентрації та сил. Дякувати Богу, що коронавірусу останнім часом поменшало. Бо коли вони накладалися одне на одного, медиків зривало. Траплялися сльози, істерики, конфлікти з рідними. Вам все ще нас не шкода?
Норми вакцинації ставлять зверху. Я не можу сказати, що вони відповідають кількості лікарів та населення. Нам дуже важко. І ми все одно не показуємо захмарні результати. Доводиться виходити суботами, щоб не поєднувати основну роботу та вакцинацію. Чи платять нам за це? Наче так, але на руки лікарям нічого не доходить.
Час від часу моїх колег просять допомагати з вакцинами Pfizer як членів мобільних бригад. У цьому випадку гроші дійсно надходять. Але далі — темний ліс.
Ще веселіша історія з тим, як саме надходять вакцини. Про появу AstraZeneca ми дізнавалися ввечері, наприкінці робочого дня. А вже на наступний ранок її треба було колоти. Ми до останнього не знали, коли ж надійдуть другі дози вакцини. Люди телефонували у реєстратуру, запитували про це у мережах. А ми тільки й відповідали: не знаємо, не казали, щойно буде відомо — усім скажемо. Це виглядало дико.
Наприклад, ревакцинація медиків запізнилася, оскільки ми вчасно не отримали вакцину. Минуло 10 днів з того моменту, як я мала отримати другу дозу. З пацієнтами, що щепилися пізніше, було інакше. Їх щепили буквально день у день. Але нервів ця підвішена ситуація забрала багато.
Тільки подібні проблеми — одиничні. Наприклад, CoronaVac щепимо без проблем, про другу дозу Pfizer теж повідомили завчасно. Важко однозначно сказати, що і де дає збій.
Pfizer. Просто Pfizer
Як я казала, щодо кожної вакцини є окремі курси та відео з поясненням, як робити щеплення. Спершу вакцини колють мобільні бригади, потім — лікарі. Але з Pfizer все вийшло цікавіше.
Першу дозу нашим пацієнтам також робила мобільна бригада. Другу дозу вже мали колоти ми. Як проходило навчання? За три дні до отримання вакцини нам надіслали два відеоуроки. Чи були офлайн-заняття? Ні. Ми ще й самі додатково гуглили інформацію про те, як вводити вакцину.
Що б ви розуміли, Pfizer — найважча вакцина в плані щеплення. AstraZeneca хоча і десятидозна, її можна тримати у температурі +2..+8. Відкрив, вколов — та і все. CoronaVac — взагалі однодозна. Pfizer же — шестидозна. Це вакцина глибокої заморозки. Де гарантія, що під час перевезення зі Штатів температурний режим у −70 градусів не колихнеться?
Тепер про сам процес щеплення. Вакцину транспортують до амбулаторій у спеціальних камерах. Далі ми ставимо їх у свій холодильник та тримаємо розмороженими. У такому вигляді ампули можуть простояти п’ять днів.
Вакцину привозять у двох ампулах. В одній — безпосередньо сама субстанція у вигляді желе, в іншій — розчинник. Лікар перед щепленням має десять разів плавними рухами цю субстанцію збовтати. Далі шприцом набрати рівно 1,8 мл розчинника та додати у желе. Теж — максимально повільно. І, на завершення, знову десять разів готову вакцину прокрутити у руках. Безпосередньо в шприц набирають рівно 0,3 мл вакцини. А тепер скажіть, це легко? Ще й коли у коридорі на тебе чекають 20-30 охочих вакцинуватися.
Щеплення CoronaVac ми теж вивчали за відео. Але це відносно проста вакцина у використанні. Pfizer — ні. Тому я і «залипла», коли нам сказали про навчання онлайн та наказали виколоти 800 вакцин.
Ставлення пацієнтів
Молодь охочіше йде на вакцинацію. Від самого початку найбільше упереджень було саме серед груп літнього віку. Зараз ситуація покращилася, загалом на вакцини аншлаг. На CoronaVac приходять навіть без попередньої реєстрації, AstraZeneca та Pfizer — вимагаємо попереднього запису. Це багатьом не подобається, буцімто обдзвонюйте кожного окремо. У соцмережах постійно отримуємо хвилі хейту щодо того, як ми неправильно працюємо. Людям пофігу, що так легше все організувати, і з реєстратури знімається навантаження. Ми ж повинні.
Що цікаво, найбільше обурюються дорослі або літні люди. Останні дозволяють собі хамське ставлення. Згадую випадок, як одна бабуся прийшла до чергового лікаря та вкотила істерику, що в амбулаторії — черги. А у нас — 20 людей на вакцинацію, ми не можемо інакше. Піднявся такий ґвалт, що довелося заспокоювати.
Багато й таких, хто дозволяють собі самовільно вирішувати, як відбуватиметься вакцинація. Молодь приймає всі накази без заперечень. Сказали сидіти пів години після щеплення в амбулаторії, значить, сидять. Літнім — все не так. «Я не буду», «Я не хочу». А я що, психолог? Чи я вас насильно вакциную? У нас добровільна вакцинація. Прийшли — значить, воно треба вам. Не мені.
Був ще один випадок. До нас прибігла дружина онкохворого чоловіка після операції. Їй терміново потрібен був документ від лікаря, який якраз чергував на вакцинах. Ми й попросили охочих на щеплення зачекати 15 хвилин, поки лікар владнає питання з пацієнткою.
Що понеслося! Одна з охочих почала буквально волати на всю амбулаторію: «Що це таке, я до вас прийшла на вакцину, а ця лікар когось ще приймає?!» Ми давай пояснювати, що так склалися обставини, але всіх обов’язково вакцинують. Треба ж бути людяними. Ні, так вона ще більше почала кричати! Аж медсестри з прийомів повилітали у коридор. Почали вичитувати цю жінку на кшталт «а де ж ваша совість, ви ж бачите, що коїться. Лікарі з ніг валяться». Я особисто їй сказала: «А ви в ЖКГ теж з такими претензіями заходите? Нотаріуса теж так ображаєте? Ні, тільки до медиків ви звертаєтеся так, ніби ви — королі».
Соромно їй стало. Але хіба це останній випадок?
Зізнаюся: чим далі вакцинація, тим подібних людей менше. Але все ще є «особливо нервові», які думають, що медики — їхні раби. Оскільки зараз ми вакцинуємо навіть без декларацій, до амбулаторії з’їжджаються звідусіль. Певно, така наша доступність для деяких означає «вони мені мають практично п’яту точку цілувати». Скільки випадків, коли люди з ноги відчиняють кабінети й вимагають їх реєструвати за 5 секунд, бо «ви мені винні вакцину». А якщо немає декларацій, лікарям це ще додаткова робота — створити для людини електронну картку. Починається крик, на який ми відповідаємо: «Любі, а чого ж ви раніше ті декларації не укладали? Чи новини про медреформу повз вас проходили?».
Виявилося, що на декларації їм плювати. Закордон хочеться. От і летять «по-бистрячку» вакцинуватися, аби ПЛР-тести не здавати. Ще й поводять себе, як у 5-зірковому готелі десь у Туреччині. Нагло, нарвано, невиховано. Вказують, як саме нам працювати. У чергах стояти не хочуть. Бачте, вони ощасливили лікарів своїм приходом. А думки, що нам без цього гвалту у триста разів легше, у голові не з’являються.
Конфлікти виникають і тоді, коли ці «туристи» вимагають одразу отримати сертифікати вакцинації. А це теж шматок роботи. Ми їм кажемо: сертифікат починає діяти тільки через два тижні після вакцинації. Ми вам можемо дати папірець, тільки він нічим не допоможе. Починається: «А як, а що, це що за фігня». Або «Мені що, ще через два тижні сюди знову йти?!»
Ми й відповідаємо: уявіть, таке буває. Доведеться прийти.
Останнім часом найбільше претензій від вчителів, як би дивно це не звучало. Їм потрібно колоти Pfizer. Це — не швидкий процес, з огляду на вакцину. Потрібно чекати. Проте замість того, аби зачекати на вулиці та не наражати нікого на небезпеку, вони натовпом йдуть під кабінети. Ти виходиш, просиш, аби не утворювалися черги. Якщо вже на вулицю не хочеться, то принаймні дистанцію б витримували. Тільки хто нас слухає? Я так і сказала: «Не уявляю, як ви вимагаєте дисципліни від школярів, якщо ви самі не слухаєте наказів».
Ще трапляються випадки, коли вимагають вписувати у сертифікат вакцинації додаткові дані або номер закордонного паспорта. Взагалі-то, ми цього робити не маємо. Максимум — це звірити відповідність ПІБ в сертифікаті з документами. Щойно про це заявляєш, відбувається вибух. А ми що, паспортний стіл? Хочете закордон, сідайте і самі звіряйте, аби все співпало. Чи дані ПЛР у лабораторії вам теж звіряють особисто лаборанти?
Мета лікарів — вакцинувати якомога більше людей, аби ніхто не хворів на «ковід», а не зробити документи, щоб «нервові» якнайшвидше поїхали за кордон. Якщо в українців такі пріоритети, залишається тільки додати: це печаль.
Усі фото: freepik
