В селі Катюжанка на Київщині, яке перебувало під російською окупацією майже з перших днів повномасштабної війни, після звільнення знайшли щоденник російського військового. Він опинився у розпорядженні проєкту журналістських розслідувань "Схеми".
Щоденник окупант вів у шкільному зошиті. Його знайшла дружина директора місцевої школи в одному зі шкільних кабінетів. Ідентифікувати особу власника щоденника поки не вдалося: військовий лише раз називає своє ім’я — Костянтин. Він пише, що разом з іншими окупантами перетнув український кордон 24 лютого. А за кілька днів, 28 лютого, прибув в Катюжанку. Записувати свої роздуми він почав з 13 березня — майже за два тижні від початку окупації села.
"Їхали на навчання, а потрапили на війну... а чи війна…", — таким є заголовок щоденника.
Військовий згадує шлях, який подолали окупанти: виїхали з російського міста Смоленськ через Білорусь, після чого потрапили на територію України.
"Сиджу в Катюжанці, це таке село. Вивчаю шкільну документацію... Досі не змирився з тим, що я перебуваю в чужій державі, досі не вірю у війну. Досі не знаю, чи правильно все це", — пише військовий.
Місцями він навіть дозволяє собі критикувати поведінку командування: "Бісить, що ніхто не говорить правду про втрати, про реальність бойових дій, тільки й чую, що "Справа наша вірна, перемога буде за нами"! Та чи вірна ця справа? Залізти в чужу країну і бомбити її міста?"
"Хотіли бліцкриг, а в результаті… сіли на п'яту точку. Є відчуття, що історія назве наші дії другим гітлеризмом і влаштує черговий "нюрнберг", я вихляти не стану, винний, був, воював, шкодую!", — додає він.
На сторінках щоденника окупант розповідає про втрати серед своїх: "Артилерія "маже", БПЛА туплять... війська не злагоджені, трьохсоті та двохсоті в достатку, а командування в доповідях говорить лише про уявний успіх... Путіну скоро 70, якщо він помре розпочавши війну, буде щось!"
"У повітрі витають чутки про контрнаступ укр. Нібито країни допомагають особовим складом та технікою. Але це лише чутки", — продовжує свої дописи російський військовий. Цього разу він вже хвалиться тим, що "завдання виконані відмінно", а армійці виявили "сховище техніки".
Ще за два дні окупант розповідає про те, як проводив допити українців: "Спільними зусиллями вашого покірного слуги та співробітника були допитані особи у складі 12 осіб, усі – нацисти. Я був безжальний, розпинав їх перехресними, індивідуальними та нічними допитами".
"В черговий раз довелося допитувати священника, не можу сказати, що був м'яким, аж ніяк — суворість та професіоналізм мною були виявлені із суто самовіддачею, що викликало захоплення спеців з ФСБ. Допити відбуваються успішно, інформативно, обіцяють надати для допиту протестантського пастора. Якщо йому є що приховувати, я з'ясую це, як би він не хитрував, на таких товаришах я, як то кажуть, собаку з'їв!", — продовжує свої одкровення військовий.
Після згадок про проведений допит він поскаржився на те, що його не беруть "у бій".
"Обіцяли взяти на бойове завдання, довго я оббивав пороги, щоб домогтися дозволу – у відповідь переконують, що це небезпечно, а мою голову треба берегти, у кожного своя війна, і не завжди вона на полі, у перестрілці, що моя роль не менш важлива, що мною вже багато зроблено для перемоги російської зброї", — йдеться у щоденнику.
Нижче військовий фантазує на тему кар’єрної перспективи: "Колеги вище рангом, які служать у сфері безпеки, віщують мені успішне майбутнє співробітника контррозвідки та обіцяють допомогу в підготовці та перебування в академії".
На решті сторінок окупант пише про те, що мріє стати суддею і розмірковує над тим, які проблеми є у судовій системі і як її реформувати. Останній допис у щоденнику датований 19 березня.
