Від початку 2024 року в Україні відкрили 8185 кримінальних проваджень, пов’язаних із домашнім насиллям. Це на 80% більше, ніж у 2023-му році. Такі дані в ефірі телемарафону "Єдині новини" повідомила начальниця відділу протидії домашньому насильству Офісу генерального прокурора України Ірина Шурхно.
Чому не варто мовчати про насильство? Куди звертатися за допомогою і де шукати порятунок? У Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок ми поговорили з сімейною психотерапевткою Серафимою Фальчевською і головою БО “Марш Жінок” Оленою Шевченко.
Чому зростає кількість звернень щодо насильства з початку війни
У 2024 році від насильства в Україні станом на жовтень постраждало понад 5000 осіб, серед яких більшість — жінки та діти. Це цифри за даними Офісу Генерального прокурора України. Збільшення кількості звернень щодо насильства від початку повномасштабного вторгнення відстежують і у БО “Марш Жінок”, розповідає її голова Олена Шевченко:
“Статистика показує, що кількість справ щодо домашнього насильства збільшується з 2022 року. У 2023 році кількість звернень збільшилася більше ніж на третину, порівняно з 2022-м, а у перші три місяці 2024 року динаміка показала, що звернень стало ще більше.”
Сімейна психотерапевтка Серафима Фальчевська пояснює: саме стрес під час війни провокує вияв агресії й насильства.
“Під час війни зростає стрес, травмуючі ситуації й відчуття безпорадності. Стрес може спричинити збільшення агресії й насильства, оскільки люди відчувають втрату контролю, а також може виникнути потреба в мобілізації сил для виживання. Війна створює великі психологічні навантаження, порушує звичні соціальні та емоційні механізми адаптації, що сприяє зростанню насильства”.
Постраждалими від насильства під час війни часто стають жінки та діти.
“Постраждалими від насильства у переважній більшості є жінки, через історичну патріархальну модель бачення та створення родини. Раніше будь-яке насильство чи зґвалтування у шлюбі не вважалося злочином. Ніби жінка, виходячи заміж, віддає свою свободу й особисту недоторканність. Ці стереотипи існують і зараз. Тому досі домашнє насильство багато людей не сприймають серйозно”, – розповідає голова БО “Марш Жінок” Олена Шевченко.
Форми насильства: фізичне, сексуальне, психологічне, економічне
Існує 4 види насильства: економічне, психологічне, сексуальне і фізичне насильство. Усі ці форми насильства прописані у Законі України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”.
- Економічне насильство — полягає у тому, коли людину умисно позбавляють, їжі, одягу, коштів чи документів або можливості користуватися ними. Також це можуть випадки, коли кривдник умисно робить все, аби людина не отримала потрібне лікування або реабілітацію, або забороняє їй йти працювати. Чи, навпаки, примушує виходити на роботу.
- Психологічне насильство — включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, контроль у репродуктивній сфері тощо.
- Сексуальне насильство — примушування до сексуального акту або будь-які дії сексуального характеру, вчинені без згоди. Зокрема, до неповнолітніх людей.
- Фізичне насильство — включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання тощо, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Також фізичним насильством є дія, коли кривдник умисно залишає людину в небезпеці, не надає їй допомогу або доводить до смертельного стану.
Виявити насильство можна за наступними ознаками:
“Якщо ви відчуваєте себе зневаженими, знеціненими, якщо ваші емоції, думки або фізичний стан ігноруються або піддаються маніпуляціям, якщо вас лякають або контролюють, це може бути ознаками насильства. Ви можете відчувати ізоляцію, страх або втрату самоцінності. Важливо визнати, що насильство — це не ваша провина, і ви маєте право на безпеку і гідність”, — пояснює Серафима Фальчевська.
Ці відчуття можуть стати першим тривожним дзвіночком аби розпізнати й запобігти подальшому насильству.
”Ознаки насильства можуть бути фізичними (синці, порізи, забої), психологічними (депресія, тривога, зниження самооцінки), соціальними (ізоляція, відсутність підтримки) і економічними (контроль над фінансами, обмеження можливості працювати або мати власні кошти). Важливо звертати увагу на ці ознаки як на рівні особистісних відчуттів, так і на рівні поведінки партнера. Якщо ви помічаєте такі симптоми в собі або у близьких, це сигнал про необхідність звернутися по допомогу”, – зауважує сімейна психотерапевтка Серафима Фальчевська.
Чому постраждалі рідко заявляють про насильство?
Страх осуду з боку оточення, залежність від насильника і сором — одні із причин, чому жінки замовчують насильство.
“Якщо замовчувати домашнє насильство, воно нікуди не дінеться. Якщо ваш партнер чи чоловік почав вчиняти домашнє насильство, як правило, ставатиме ще гірше. Треба вчасно звернутися по допомогу, тому що в жодній з ситуацій жінка не винна.
Насильства у родинах бути не має. Родина має бути підтримкою та опорою. Замовчування робить домашнє насильство невидимим та неіснуючим для суспільства. Саме тому важливо не мовчати про це”, – ділиться Олена Шевченко.
Постраждалі від насильства під час війни часто стають жінки, діти та люди з уразливих соціальних груп, розповідає сімейна психотерапевтка Серафима Фальчевська:
“Жінки й діти особливо виявляються вразливими через гендерні стереотипи та відсутність підтримки у кризових ситуаціях. Також, під час війни зростає кількість психічних і фізичних порушень у чоловіків, що може призвести до агресії й насильства в родині. Відмова від мовчання — це важливий крок до відновлення контролю над власним життям. Мовчання може закріпити динаміку насильства, зробити постраждалу більш вразливою й ізольованою, посилюючи вплив насильника”.
Насильство може спричинити серйозні фізичні травми, хронічні психологічні розлади, такі як депресія, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), панічні атаки, низьку самооцінку та труднощі в побудові здорових стосунків. Тривале насильство може також призвести до соціальної ізоляції та зниження здатності до адаптації в нормальних умовах життя. Саме тому насильство не можна замовчувати.
Куди звертатися постраждалим від насильства?
У першу чергу людей, які зазнали насильства, закликають звертатися із заявою до поліції або телефонувати на гарячі лінії.
- 15-47 – Урядова гаряча лінія з запобігання домашньому насильству (цілодобово, анонімно, безкоштовно з мобільного телефону);
- 116-123 (з мобільного) та 0800-500-335 (зі стаціонарного);
- національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації;
- 116-111 (з мобільного) або 0-800-500-225 (зі стаціонарного) – національна гаряча лінія для дітей та молоді;
- 0-800-213-103 – контактний центр системи безоплатної правничої допомоги.
У БО “Марш Жінок” паралельно радять звернутися у громадські організації, які допоможуть з консультацією чи навіть веденням справи у суді. Наприклад, “Марш Жінок” надає постраждалим від насильства безплатну психологічну та юридичну допомогу, а також тимчасові прихистки.
“Памʼятайте, що постраждала ніколи не винна. Винним завжди є насильник. За допомогою терапії можна працювати над відновленням самоповаги та соціальних зв’язків. У психотерапії важливо робити акцент на розумінні власних почуттів і потреб в ситуації насильства, на роботі з емоціями й впізнаванні власних меж”, – підсумовує сімейна психотерапевтка Серафима Фальчевська.
Текст: Дарʼя Янушкевич
