Сама винна. Розбираємося, чому в Україні звикли хейтити не ґвалтівника, а постраждалих
Колаж: Дарія Давиденко

Питання харасменту в Україні — це своєрідний поплавок. Щоразу як трапляється сексуальний скандал, він спливає на поверхню, починає активно рухатися та затихає після розборок. Але за якусь мить стається новий випадок домагань, і поплавок знову коливається, залишаючи кільця на поверхні води.

Пригадайте випадок харасменту у поїзді Маріуполь-Київ, де чоловік побив і намагався зґвалтувати Анастасію Лугову — дівчину, яка їхала у купе разом з сином. Був скандал, вирішили ввести охорону на маршрутах Укрзалізниці. Але чи стало краще?

За два роки — новий прецедент. П’яний чоловік чіплявся до дівчат у купе. Провідники намагалися його заспокоїти, але у проханні дівчат висадити чоловіка з поїзда відмовили, бо він — такий самий пасажир, як і вони.

Тиждень тому — зовсім «свіжа» та точно гучніша історія. У поїзді Київ-Львів намагалися зґвалтувати ілюстраторку та авторку персонажа «Гусь» Надію Кушнір. Спочатку чоловік рукою Надії хотів намацати у себе «відсутність пупка», потім — намагався розставити її ноги та ліз цілуватися. На прохання допомогти провідниця відповіла: «Так чо ви зразу не сказали?!» Надію пересилили у сусіднє СВ, де інший пасажир прокоментував ситуацію так: «П’яні чоловіки потребують інтиму».

У коментарях до допису Надії посипався хейт — буцім-то сама винна, треба було дивитися, до кого сідала. Жінці довелося видалити допис у Фейсбуці. Згодом вона повідомила, що на неї сама вийшла поліція, але їй досить «обсиралова» у мережах.

Всі ці скандали об’єднали три фактори: спроба зґвалтування, осуд від оточення та байдужі провідники, які нічим не допомогли постраждалим. В окремих випадках ще й гроші пропонували — за мовчання.

Ми давно хотіли зробити подібний матеріал. Тепер усвідомили, що він «горить». Тому читайте розмову із психіатром про те, чому в Україні за захист від зґвалтування тебе ще й можуть осудити, і чому оточення вибирає позицію «моя хата скраю», а не допомогти постраждалим.

Олексій Крапивка, психіатр, психотерапевт

Проблема не у людях, які нас оточують. А в самій системі захисту. Українці — не злий народ, який готовий допомагати. Постійно публікують відео, де хтось за когось заступається на вулиці. Я впевнений, що більшість людей будуть допомагати постраждалим, а не ґвалтівнику. Але трапляються випадки, коли все навпаки. І тут питання у тому, що люди бояться втрутитися, бо не розуміють, що буде далі. Немає законів, які б змушували нас допомагати одне одному.

Що відбувається, коли трапляється насилля? Згідно з законами, ґвалтівника мають покарати. Формально постраждалі мають захист. Але чи стежать за тим, аби цих законів дотримувалися? Хіба є нагляд за тими ж провідницями, які мають допомагати у таких випадках?

Життя українців — це впевненість у тому, що будь-який закон можна обійти. Візьмемо до прикладу країни Скандинавії. Там провідниці й не подумають замовчати подібний інцидент, бо їм буде гірше. Якби в Україні за відмову допомогти люди несли відповідальність, закритих очей на харасмент не було б. Тому в країні є корупція. Система це дозволяє.

Тепер розглянемо контекст, у якому росли провідниці. Переважна частина точно виросла у сім’ях, де було нормальним бити дружин через сп’яніння, а акт домагання — це не більш ніж залицяння. Як виховували раніше? Якщо однокласник чіпає дівчинку за коси — це не втручання у її простір. Це флірт, це означає, що дівчинка виросла красунею.

Чому ґвалтівники вважають, що мають право на домагання

Ми не можемо з точністю сказати, який відсоток ґвалтівників — це люди з більш менш адекватною психікою. Серед них можуть бути люди з психічними розладами. Я як співробітник психічної лікарні кажу, що через недосконалу медичну реформу багато людей з захворюваннями не отримують того нагляду, який мали б.

Щодо мотивації людей без розладів, то тут вона — у відсутності покарання. Люди не впевнені, що за харасмент їм щось буде. Тому й ризикують його вчиняти.

Є ще поведінковий аспект. Уявімо чоловіка, що у 40 років вперше вирішив відкрито полізти до жінки. Напевно у нього протягом життя не було осуду за менші прояви харасменту — флірт чи коментарі сексуального характеру у бік незнайомих дівчат. Або він не бачив негативної реакції на подібні вчинки у знайомих. Чоловік звик, що у його світі це — норма. Для такої людини домагання будуть виглядати не більш ніж залицянням.

Люди не впевнені, що за харасмент їм щось буде. Тому й ризикують його вчиняти

Чому харасмент часто трапляється в університетах

У цьому випадку спрацьовує відчуття влади. Дай людині механізми впливу, і ти дізнаєшся про її реальні бажання.

Коли є влада, є вседозволеність. Коли людина усвідомлює, що має щось, що потрібно іншим, — вона починає цим маніпулювати. Тому викладачі схиляють до сексу за оцінки. Вони ставлять ультиматуми, які студенткам доводиться виконувати.

Потрібно зважати на те, якого спрямування є університет. Якщо не творчих спеціальностей, то тоді на кафедрах буде корупція та хабарі. Коли навпаки, може доходити до сексу. Але причина скрізь одна — влада.

Чому на творчих спеціальностях може доходити до домагань? Скоріше за все, викладачі таких кафедр самі — творчі. Такі люди потребують боготворіння. Вони хочуть, аби їх вихваляли. Це допомагає їм творити та інакше сприймати світ. Десь тут і криється культивація викладачів як геніїв і найкрутіших спеціалістів.

Сексуальна реалізація завжди проходить поруч там, де є потреба у проявах влади. Особливо, коли йдеться про боготворіння. Тому у творчих сферах романтизації та сексуалізації більше, ніж деінде.

Чому хейтять постраждалих

Корінь зла — у сексизмі. Історично склалося, що дівчина — біля когось. Патріархат довгий час домінував як устрій. Звідки у нашому середовищі фрази «Сука не схоче, то кобель не скоче»? Відповідальність за будь-що у нас падатиме на жінку, не на чоловіка.

В Україні досі є так звані «поведінкові норми» для різних статей. Для чоловіка пити чи зраджувати дружині — нормально. Його, може, за це не похвалять, але точно намагатимуться виправдати. Коли подібне робить жінка, це одразу — осуд чи зневага. Такі установки формують ставлення до харасменту в тому числі.

Жахливо, але нікого вже не дивує, що жінку у поїзді хтось хоче зґвалтувати.

Якась частина людей точно скаже, що вона ще й сама спровокувала на харасмент. І тільки тим, що вона — дівчина, бо якось відкрито одягнулася. Наше суспільство — це джунглі, у якому мешкають хижаки. На жаль, на це треба зважати.

Коли стане краще?

Єдиний вихід — це вищі зарплати та кращий контроль. Йдеться про додаткове спостереження за тими структурами, які мають контролювати виконання обов’язків людьми. У нашому випадку — провідників, поліції чи начальників поїздів. Якщо ще й збільшити цим людям зарплати, у них з’явиться мотивація захищати жінок та саджати гвалтівників. На жаль, за 3 тисячі працівники не вважатимуть, що мають ще й рятувати пасажирів від домагань. А якщо зарплата стане одразу 15 тисяч, повірте, позиція зміниться. Тоді провідники будуть цінувати власну роботу і виконувати її сумлінно.

Коли до тебе ставляться добре і платять хороші гроші за роботу, ти будеш її виконувати краще. Це механізм, який працює у будь-якій сфері.

Чому за кордоном не так? Тому що місцеві заробляють достатньо, аби бути задоволеними. Паралельно є високі штрафи, які реально виписують за порушення соціальних норм. Тобто є ефективний контроль. Без мотивації людині важко пояснити, навіщо їй щось виконувати.

У випадках з харасментом в університетах теж має бути жорсткіше покарання. Точніше, просто має бути покарання, а не так, як зараз — на словах. Студенти теж повинні частіше розказувати про випадки домагань. Мають працювати ті ж скриньки довіри. Тоді постраждалі знали б, що їх вислухають. І викладачі декілька разів би подумали перед тим, як щось вимагати.

Але це не процес одного року. Візьмемо до прикладу США. У них не просто почали судити за харасмент. Там вже почали судити невинних. Неможливо перевірити, чи дійсно чоловік ґвалтував когось 30 років тому. Навіть сформувалося окреме поняття — культура скасування (cancel culture), коли людину стирають із суспільства, не розібравшись до кінця, а чи вона винна. Зараз подібне переживає Джонні Депп.

У нас буде схожий процес. Штати вже зараз з цим стикнулися. Але ми маємо пройти цей шлях — відшукати винних та засудити невинних. Тільки тоді вже буде закордонний досвід, яким ми зможемо скористатися для побудови дієвої системи.