Урбаністика й розвиток міст — це значно більше, ніж оновлений сквер чи відремонтована історична будівля. Це комплексна робота над тим, як функціонує та живе міський простір — і в розвинутих західних містах вона дає конкретні результати. Редакція розповідає, як урбаністи спільно з іншими фахівцями формують міське середовище, і як такі підходи можуть працювати в Києві — разом з Олександрою Нарижною, архітекторкою, урбаністкою та співзасновницею школи Urban Reform School.
Урбаністика в Україні
В Україні урбаністика тривалий час розвивалася поруч із громадським активізмом. Через це сформувалося специфічне уявлення, ніби урбаніст — це людина, яка бореться за тротуари, велодоріжки чи заборону парковок. Та у світовій практиці урбаністи — фахівці, що працюють над розвитком міст комплексно, а не точково. Наприклад, у муніципалітеті Роттердама (Нідерланди) цим займається близько 150 людей. В Україні подібні підходи лише зароджуються, але вже є перші успішні приклади — у Львові, Вінниці й кількох інших містах.
"Коли ми говоримо про урбаністику в контексті розвитку міст, важливо розуміти: це широкий спектр командної роботи. Над містом одночасно працюють архітектори, планувальники, економісти, соціологи, спеціалісти з транспорту, культури тощо. Ідеально, коли такі рішення охоплюють усі аспекти міського життя — від, умовно, визначення економічної доцільності будівництва метро чи стратегії збереження історичної спадщини до реконструкції одного конкретного скверу", — пояснює Олександра Нарижна.
Як урбаністика впливає на міста
Фахівчиня наголошує, що коли розвитком міста займаються профільні спеціалісти — і коли їх підтримує влада — з’являються справді трансформаційні проєкти. У Кардіффі (Уельс), наприклад, перед будівництвом нового торгівельного центру команда дослідила пішохідні маршрути й передбачила вплив майбутньої будівлі на потоки людей, роботу магазинів і громадські простори.
У результаті ТРЦ не просто "вписали" у центр — він змінив район: з’явилися зручні пасажі, компактні квартали та якісні зв’язки з двома залізничними станціями й автовокзалом. Завдяки продуманій інтеграції пішохідний рух збільшився, а вся територія стала живішою та ціліснішою.
Подібний підхід спрацював і в Копері (Словенія), де проблемний історичний центр оживили не великими перебудовами, а соціально-культурними й економічними змінами. Місто переосмислило набережну, залучило підприємців до відновлення старих будівель і почало керувати туристичними потоками. Це привело нові бізнеси, події та повернуло привабливість центральному району.
Київ: історичний спадок і сучасна неефективність
Комфортність міського життя визначають багато чинників:
- безпека,
- доступність послуг,
- мобільність,
- екологія,
- культурні можливості.
Урбаністика впливає на більшість із них: якість житла, стан публічних просторів, транспорт, соціальну інфраструктуру.
Для Києва найболючішими темами залишаються житло, публічні простори та мобільність. Багато районів зводилися як "спальні", де головна функція — переночувати. "У центрі чи на Подолі ще збереглося відчуття сусідства — те, чим особливо приваблюють європейські міста. Але загалом Київ утратив відчуття дому та перетворився на “машину житла”, — пояснює архітекторка.
Не менш гостра проблема — мобільність. Тим, хто мешкає біля метро, Київ може здаватися зручним, але варто відійти від центру — і бути пішоходом стає складно. Веломережа частково покращує ситуацію, але розвивається несистемно.
Олександра підкреслює, що ці проблеми мають історичне коріння: радянська модель планування не орієнтувалася на потреби людини. А в хаотичні дев’яності й нульові місто просто "нарізали" під потреби забудовників. Послідовної стратегії не існувало, а згодом сюди додались і наслідки повномасштабної війни.
Саме для цього Україні потрібна нова культура міського розвитку. А зароджується вона завжди з освіти. "Через особливе ставлення до урбаністів у країні в нас досі майже немає профільних програм і курсів для виховання нової генерації агентів змін. Щоб частково розв’язати цю проблему, ми запустили школу неформальної освіти Urban Reform School. Тут робимо акцент саме на плануванні та міському розвитку, а навчаємо на світовому досвіді через поєднання теорії з реалізацією конкретних урбаністичних проєктів", — розповідає співзасновниця школи.
Олександра зазначає: не варто очікувати, що міська влада знає про всі проблеми й здатна їх вирішити самотужки. Та на її рішення можна і треба впливати — і багато викликів Києва можна подолати без великих інвестицій.
Швидкі зміни "тут і зараз"
Чого Києву гостро бракує і що реально швидко виправити?
- Базова міська інфраструктура. Києву не вистачає тротуарів, скверів, безпечних перехресть, прибудинкових територій, комфортних підходів до транспорту, озеленення, освітлення. "Це доступні рішення, які кардинально змінюють відчуття міста — суттєво покращують комфорт, психоемоційний стан і соціальну активність мешканців. У світі це називають “повсякденною інфраструктурою”, і для столиці вона сьогодні критично важлива".
- Мобільний транспорт. Архітекторка наголошує, що прогрес тут можливий навіть без будівництва нових доріг. Достатньо впорядкувати рух — запровадити безпечні швидкісні режими, створити безперервні маршрути для пішоходів і велосипедистів, переорієнтувати місто з автомобілів на людей.
- Розвиток сусідств. Києву важливо перейти від логіки "спальних районів" до повноцінних сусідств (neighbourhoods). Починати варто з аналізу потреб кожної території: десь потрібна тінь і озеленення, десь — безпечні перехрестя, десь — нові публічні місця та простори для взаємодії. "Невеликі, але системні кроки здатні перетворити непривітні квартали на комфортні райони, де людям хочеться проводити час".
- Участь мешканців. Загалом розвиток міста неможливий без людей, які впливають на рішення. В Україні вже існують локальні сервіси та онлайн-платформи, які можна розвивати для справжньої партисипації, щоб мешканці могли впливати на зміни — і бачити результат. У майбутньому ці інструменти можна масштабувати на рівень кожного району — це недорогий, але важливий крок до сучасної моделі міського управління.
- Перезавантаження системи міського управління. Зрештою, Києву допоможе повноцінна управлінська реформа, щоби переосмислити загальний механізм прийняття рішень, каже Олександра Нарижна. Для цього потрібні не багатомільйонні інвестиції в інфраструктуру, а політична воля.
"Можна створити координаційну команду або міський офіс, що оцінюватиме якість рішень і їхню відповідність стратегічним планам. Це дозволить запустити чіткий проєктний цикл: що ми робимо, навіщо, який вплив це матиме на місто і що принесе людям. У результаті ефективність усіх інвестицій, навіть мінімальних, значно зросте", — резюмує архітекторка.
