Валя, Даня і Фєдя (або гурт Ziferblat), — корінні кияни. Валя та Даня народилися на Оболоні, Фєдя — на Виноградарі, а зараз проживає на Лівому березі.
У рубриці “Про Київ” музиканти розповідають про улюблені місця дитинства, найкращі кавові машини та маршрути для поїздок велосипедом у столиці.
— Чи маєте ви улюблені кав’ярні, бари та заклади в Києві? Чому вони?
Валя: Для мене це здебільшого ті заклади, які напряму пов'язані з моїм музичним минулим і теперішнім. Для мене багато означають такі подільські заклади, як “Хвильовий”, “Автостанція”, бо там проходили часи нашого становлення як музикантів. Звісно, Squat 17b, що біля парку Шевченка. Якщо ви хочете зустріти когось з ваших улюблених молодих виконавців, ідіть туди.
Фєдя: Люблю Київ за його різнобарвність, тому улюблені місця в моєму вішлісті постійно доповнюються у міру розвитку ресторанного бізнесу, а він в нас на дуже на високому левелі. Тут тобі й Міністерства чебуреків й шаурми, ретро барчики й кавʼярні на будь-який смак. Їх в мене багато, навіть не перелічу. Раджу більше гуляти й пробувати все.
Даня: Я не допитливий дослідник міста. Маю лиш спогади про місця, де прогулював університет чи школу. Люблю “кавові машини”, що завжди стоять біля університету та парку Шевченка.
— Уявіть, що в Київ вперше їдуть ваші знайомі. У які місця, на які вулиці ви б їх повели, щоб показати трушний дух міста?
Валя: Ярославів Вал, Поділ та Андріївський узвіз. Все банально, але для мене це правда “найтрушніші” місця у місті. Також я дуже люблю Оболонську набережну, де пройшло моє дитинство.
Фєдя: У кожного району є свій неповторний шарм та атмосфера. Важко радити конкретні місця. Я виріс на Оболоні й досі люблю гуляти по набережній, але також обожнюю Золоті ворота, Поділ, Маріїнський парк, Пейзажну алею.
Даня: Я люблю Оболонь. Люблю прирічну дамбу. Пройтись вздовж неї, а потім завернути на великий міст — це гарна ідея. А на мосту взяти велосипед і проїхатись аж до Дарниці.
— Назвіть улюблені місця та способи відпочинку в Києві.
Валя: Як я вже зазначив, це Поділ. При чому, абсолютно неважливо де. Просто люблю енергію саме цієї частини Києва. Для відпочинку мені достатньо пішки пройти від метро “Тараса Шевченка” до “Поштової”. Все що треба для щастя.
Фєдя: Люблю пошвендяти по центру. Байдуже, де. Чим незвичніші вулички виберу, тим більш надихаєшся та відпочиваєш від буденності. Буває, йду і дивуюсь: “Невже я тут не був, як же цікаво! Ніби в іншому місті опинився”. А ще попити незвичного чаю з тортиком в “Завертайло” після важкого дня.
— Я люблю Київ, тому що, і не люблю Київ, тому що…
Валя: Люблю Київ, тому що це моє дитинство, мої спогади, моє життя. Тут все рідне. У Києва є свій “андерграундний” гімн. Це пісня Кості Почтаря “Київські вулиці”. Вона доволі чітко передає моє ставлення до цього старовинного міста. А не люблю… хм… Іноді його ритм, кількість людей у центрі. Але це нормально.
Фєдя: “Як тебе не любити, Києве мій”. Ну, от дійсно, неможливо його не любити. Хоч це моє рідне місто, в якому я з народження живу, воно мені не набридло. А це багатого варте.
Не люблю Київ тільки за залишок совкової “архітектури” та за однакові будинки-коробки.
Даня: Я люблю Київ, бо тут народився. Орієнтуюся в гілках метро та маю спогади. Я вважаю стару частину міста дуже енергетично цікавою.
Я не люблю Київ за байдуже та непослідовне ставлення до архітектурної цілісності. За це не переживають владні структури. Нема ні стратегії, ні загального бачення зовнішньої концепції міста.
— Якби столиця була людиною, то якою?
Валя: Це сивий чоловік, який розклав свої платівки та картини десь на Андріївському і говорить зі всіма перехожими.
Даня: Уявляю собі молодого лікаря з течкою, одягненого в тренч, який намагається спуститись Андріївським узвозом на роботу.
