Пісню "Пливе кача" сьогодні знають всі українці. Вона стала широко відомою в Україні в 2014 році під час подій Революції Гідності. Її вважають неофіційним гімном-реквіємом за вбитими активістами Євромайдану, які увійшли в історію під назвою "Небесна сотня".
Хто і коли написав пісню "Пливе кача"? Яка її історія? Розповість "Наш Київ".
Історія пісні "Пливе кача"
У пісні є різні варіанти назв: "Плаве качка", "Плине кача", "Пливе кача", "Пливе кача по Тисині". Коли і хто написав пісню точно невідомо.
Є різні версії. Найбільш поширена з них говорить, що пісню в 40-х роках двадцятого століття почув і записав композитор, диригент Дезидерій Задор у Воловці на Закарпатті. Він досліджував фольклор, організовував етнографічні експедиції. Частину своїх знахідок, у тому числі "Плаве качка", він опублікував 1944 року у збірці "Народні пісні підкарпатських русинів". Про це пише "Детектор медіа".
Дехто вважає цю пісню не закарпатською, а лемківською тужливою народною піснею.
Ще одна версія належить літературознавцю Василю Сокілу. Він вважає, що пісня має авторство. Літературознавець наводить збірку поезій закарпатського письменника й перекладача Василя Ґренджі-Донського. Письменник воював під час Першої світової, видавав офіційну газету Підкарпатської Русі. А також писав вірші й видав кілька збірок поезії. Серед них Сокіл знайшов такий вірш:
"Плавле кача по Тисині;
Мамко моя, не лай нині,
Залаєш ми в злу годину,
Сам не знаю, де погину.
Лає мати сина, лає,
Син додому не вертає…
Серед поля на долині
Лягло серце у тернині".
Вірш надрукували 1923 року — за двадцять років до того, як Дезидерій Задор у Воловці вніс у збірку "тужливу пісню" (про що говориться в першій версії виникнення пісні). Точно невідомо, чи Василь Гренджа-Донський записав народний фольклор, чи це його авторський твір.
Ще одна версія — пісня з'явилась під час Першої світової, коли закарпатських чоловіків мобілізували на фронт, у "чужий край". У тридцяті вона була популярною серед бійців Карпатської Січі, які виборювали незалежність Карпатської України.
У 60-х роках її почала виконувати на сцені, а 1972 року — вперше записала співачка Віра Баганич. Вона народилась у Воловці, де пісню записав Дезидерій Задор. Вважається, що співачка почула її від матері у 1959 році. Тоді "Пливе качу" сприймали як пісню про людей, які їдуть на заробітки на чужину.
2000 року пісню включили до циклу "Наші партизани" — спільного альбому Тараса Чубая та гуртів "Плач Єремії" і "Скрябін" . Вважається, що вони додали її до альбому, бо пісня належала до репертуару УПА під час Другої світової війни.
Популярною пісня стала в акапельному переспіві "Піккардійської терції" 2002 року:
"Уперше вона прозвучала на Майдані під час похорону білоруса Михайла Жизневського на прохання його найближчого товариша. На жаль, ми не були з хлопцем знайомі. Тому історію розповідали сусіди Жизневського. Це була його улюблена пісня, яку вони часто з побратимами співали на Майдані. Сам він народився в Гомелі, але останнім часом мешкав у Білій Церкві на Київщині. "Піккардійська терція" тричі була там із концертами. Одного разу — власне, з фольковою програмою. Можливо, він був на одному з наших концертів у Білій Церкві, можливо, почув у Інтернеті. Бо власне зі сцени Майдану ми її жодного разу не співали. Для нас самих стало несподіванкою, коли всіх Героїв почали проводжати на той світ під "Гей, пливе кача"", — розповів соліст "Піккардійської терції" Ярослав Нудик в інтерв'ю виданню "Збруч".
