Ми почнемо з невеликого спойлеру про який і так всі знають. Поділ - це єдиний історичний район у Києві, який добре зберігся. Але це не означає, що він не повинен змінюватись. У районі щось реставрують, перепроєктовують, а інколи навіть будують нове. Цей текст про те, яким Поділ є зараз, що в ньому є хорошого і чого не вистачає. І, звісно, яким він стане у найближчому майбутньому.

Ми запитали в експертів

що допоможе району розвиватися ?

як все має бути ?

Вийшло цікаво :)

архітектор, урбаніст

Микола Віхарєв

архітектор, співзасновник BURØ

Антон Олійник

Анна Даниленко

активістка, урбаністка

Поділ зараз

Поділ — це історично складений київський даунтаун. Тобто «нижнє місто», яке має свої характеристики та властивості. Раніше Поділ був одним з міських центрів торгівлі й ремісництва. Це сильно вплинуло на його структуру. Він є одним з небагатьох районів Києва, у якому нашарування історії помітне в кожному квадратному метрі. Через це люди люблять Поділ. Можна сказати, що це предмет ідентичності Києва.

Чого не вистачає

Поділ зараз у такому стані, що там можна братися за будь-що. Тобто робота є. Але головне, чого не вистачає, на мою думку, — це вулиці. Більшість з них були спроєктовані й реалізовані в радянські часи. І після цього їх тільки ремонтували. Зараз з’явилося нове розуміння стосунків між пішоходами, велосипедистами, трамваями й автомобілями, яке в нашому лексиконі називається урбаністикою. І там воно відсутнє. Упевнений, що навіть якщо не реставрувати вулиць, а замінити цей шар, по якому ми ходимо, — привабливість району зросте в рази.

Що є хорошого

Добре, що регламенти, ухвалені багато років тому, у районі переважно реалізовують. За винятком «монстра на Подолі», усі інші будинки вписуються в загальну картину. Це чудово. Район має шанс стати повноцінним європейським туристичним центром. І не тільки туристичним. Забудова, яку там реалізовують, — у межах. Замовники й архітектори розуміють контекст, і це чудово.

Гарні приклади

Чудово, що Американський університет зайняв приміщення річкового вокзалу. Там багато сентиментів щодо збереження оздоблення стін і графічних матеріалів. Майстер, який це робив, пізніше викладав в університеті, готував багато кадрів: ілюстраторів, графіків. Студенти, які вчились у цього автора, кажуть, що він людина неймовірного масштабу. І як викладач, і як графік. Після нього залишилося мало матеріального, і річковий порт із цими мозаїками є саме тим. Тому люди наполягали на збереженні. І звісно, що університет на це погодився. Мені подобається, що інвестори, наші та іноземні, поважають контекст, беруть проблемну ділянку і від початку роблять усе, щоб не було конфлікту. Більше б нам таких інвесторів.

Проєкт - Київський кампус Американського університету у будівлі Річкового вокзалу

Візуалізація American University Kyiv

Щодо Нової Контрактової — це ми її розробляли. Зараз пішли перші рухи по Гостиному двору, який є гальмом для проєкту. Сподіваюся, що незабаром почнуться активні дії й щодо самої Контрактової. Проєкт складається з багатьох частин. Я так розумію, що першою буде вулиця Сагайдачного, тому що вона вже наполовину пішохідна і є найменш проблемною. Я сподіваюся, що ця хвиля урбаністики почнеться із Сагайдачного і далі впливатиме на оточення. Нова Контрактова — це великий і дорогий проєкт, але якщо його реалізувати — замкнеться повноцінне київське туристичне кільце. Це буде кльовий маршрут і багато міст нам заздритимуть.

Проєкт - Нова Контрактова

Візуалізація Студія Коцюба

ANDRIYIVSKY City Space

Наше бюро розробляє робочий проєкт ANDRIYIVSKY City Space. Замовники з підрядниками ведуть підготовчі роботи на ділянці. У проєкту чудова історія: на нього було замовлення і його розробили на початку двохтисячних у притаманній для того часу архітектурі. Комплекс був красивенький, з баштами, на ньому було багато декору. Криза зупинила будівництво, і він простояв понад десятиріччя. Інші замовники відкупили цей проєкт і наразі реалізовують. Функціонал планують майже такий, як і на початку. А об’ємно і планувально ANDRIYIVSKY City Space значно змінюється. На місці будівництва був готовий каркас. І він багато чого диктує. Ми спочатку песимістично ставилися до такої роботи, але потім побачили каркас і зрозуміли, що він непоганий. Там є з чим працювати. І мені подобається подвійне життя цього проєкту. Він народився одним, але стане зовсім іншим. На Заході будівництво (в історичних районах — ред.) іде рідко. Там переважно щось реконструюють і добудовують. У кожної країни є свій досвід, і я вважаю, що нам також потрібно його набути. Мені здається, що цей проєкт може стати первістком такої тенденції.

Візуалізація andriyivsky.space

Чого не можна робити

Не можна дуже багато. Місто — це така штука, яка належить усім. Власне роль девелопера і людини, яка робить щось нове, — не порушувати інтересів інших. І в цьому полягає основна проблема. Часто це вирішується переговорами між тими, хто хоче прийти, і тими, хто там уже є. А часто й не вирішується. І цей другий сюжет іноді буває конфліктним. Але не можна конфліктувати з місцевими, законом, установленими правилами та здоровим глуздом. І також із законами фізики. А в нас, на жаль, таке трапляється. І не можна хамити. Часто ця остання і не дуже зрозуміла позиція стає ознакою нашого часу.

Про контексти

Архітектура враховує багато контекстів, один з яких — просторовий. Про нього ми можемо найчастіше говорити. Але ще є історичний, економічний і багато інших. Архітектура завжди контекстуальна. Тому говорити про якусь загальну формулу не доводиться. Але ми можемо сказати, що певні принципи є. І ці принципи, за якими створюють сучасне житло, багато де збігаються. Чи є такі стандарти в Україні? Кілька років тому організація «Агенти змін» провела дослідження. Там частково ішлося про це, але з іншого боку. «Агенти» дізнавалися, що людям не подобається найбільше. І це соціальне опитування показує вразливі питання. Тобто благоустрій, інклюзивність, відсутність паркінгів, конфліктність і багато іншого. І якщо подивитися на них за переліком важливості, можна сказати, що потрібно шукати наш, український шлях подолання цих конфліктів. Тих, які зараз найактуальніші.

Як не зашкодити

Є історичний контекст, дуже цінний. Один з найцінніших у Києві. Поділ має багато своїх сенсів. І не хочеться втручатись у нього так, щоб зашкодити. Очевидно, що поверховість має бути відповідною. Тобто не вищою за сусідні будинки. Тому й ANDRIYIVSKY City Space, й наші сусіди не вилазять за дев’ять поверхів. Щодо поверховості я взагалі можу сказати, що будувати високо — це не завжди добре. Якщо є можливість цього не робити, краще нею скористатися. Високі будинки — це не дуже. І перша причина — екологічність. Що вища будівля, то частіше доводиться користуватися ліфтами. Вони витрачають електричну енергію, яку потрібно видобувати. Якщо будівля справді висока, там часто потрібні внутрішні кліматичні системи. Вони теж споживають електричну енергію, плюс їх потрібно виготовити. На це теж витрачаються ресурси. А якщо будинки невисокі, то всього цього можна не робити. У зовсім низьких узагалі можна пішки підійматися. У народі кажуть: «Ближче до землі». І в архітектурі так само. Мені здається, що це природніше.

ЖК і публічний простір

Візьмемо як приклад «Рибальський». Там зробили міські вулиці, але закрили подвір’я для зовнішніх користувачів. Але є й інші варіанти. Це вирішується індивідуально. Просто схема, реалізована там, — одна з простіших, якщо можна так сказати. Тобто сам будинок є парканом, який відділяє вулицю від подвір’я. Тут, мабуть, потрібно зазначити український контекст. Ми всі виросли й жили в подвір’ях, які не були огородженими. Ці радянські та пострадянські багатоповерхові будинки з подвір’ями були відкритими. Також ми пам’ятаємо, що там була жахлива якість благоустрою. Джейн Джейкобс (американська урбаністка та письменниця) визначає паркан і межу відповідальності, коли все поділяється на «моє», «наше» і «спільне». І ця межа дуже важлива: вона психологічно впливає на людину. Якщо це моє — я маю доглядати. Якщо наше, то ОСББ, керівна компанія або ще хтось. А якщо спільне — то місто. Чого не можна робити? Будувати паркан навколо великої території. Місто — воно ж про зв’язки. Воно належить усім одночасно. І мені здається, що ці gated community, коли великі території огороджують парканами, ставлять КП і роблять вхід за пропусками — це в майбутньому наша проблема. Її вже пережили європейські та американські міста. Але хай як ми вчились би на їхніх помилках, нам усе одно потрібно пройти свій шлях. Як не отримати цієї проблеми? Змішувати. Якщо ти закриваєш певну територію, вона має бути невеликою. І в людей з міста має бути доступ до всього навколо неї.

Проєкт - ЖК Рибальский

Візуацізація rybalsky.com.ua

Псевдо-
історизм

У Києві чомусь вважається, що в історичних локаціях потрібно будувати псевдоісторичні будинки. Принаймні вважалося 10 років тому. Але це суперечить усім конвенціям, навіть підписаним самою Україною. Архітектура — це важлива складова, яка формує час. Те, що Бєлінський описував словом «хронотоп» в українській мові називається часопростором. Архітектура залишає сліди покоління, яке її будувало. Тому важливо, щоб вона чесно, просто і зрозуміло говорила про сучасників. Коли ми будуємо щось псевдоісторичне, ми знецінюємо справжню історичну архітектуру й залишаємо неправдивий слід нашого покоління. Тому будувати, навіть в історичному контексті, потрібно сучасно. Інше питання — це не має викликати обурення. У нас чомусь є уявлення, що будь-яке нове будівництво має бути знаковим. Але якщо ти будуєш в історичному контексті, то сучасний підхід — це «тиха» архітектура, яка неголосно, але правдиво розповідає про свій час.

Успішні місця

Людина — це істота соціальна. Вона постійно хоче бачити нове, чимось цікавиться, прагне ділитися цим з іншими людьми. Тому успішні місця приваблюють людей, яким цікаво виходити з дому. А нецікаві проєкти не приваблюють. Тут, мені здається, все очевидно. Кльовий проєкт поєднує в собі багато сюжетів. І навіть я, як архітектор, коли заходжу у щось таке, розумію, що не розумію усіх сенсів. Мені подобається коли задумують багато нашарувань, щоб я через якийсь час розумів: «Ага, це було так, а це — для цього». Мені подобається, коли відбувається подвійне-потрійне кодування. Це інтригує. Успішні місця приваблюють людей. А люди приваблюють інших людей.

Про Поділ

Поділ — це єдина частина Києва, яка залишилася історичною і більш-менш цілісною. Тому що центр і Хрещатик — це вже історизм радянської епохи. Печерськ та інші місця частково пройшли цю трансформацію. А Поділ залишився малоповерховим, з характерною забудовою. Тому для мене це найісторичніше місце в Києві.

Що потрібно зробити

Подолу не вистачає організованої роботи з історичною територією. Це те, чим я зараз займаюся. У нас, ще у вісімдесятих роках, заснували історичний заповідник «Стародавній Київ». І він здебільшого складається з Подолу. Зараз ми в межах цього заповідника відновлюємо програми розвитку територій, щоб все було упорядковано. Така комплексна робота з центром.

Що вже є

Збереглася забудова, збереглися ландшафтні особливості, зберігся дух старого Подолу. Це історична частина міста.

Мене зараз захоплює реставрація річкового вокзалу, яку здійснює архітектор Олександр Кумейко. Захоплює тим, що там справді відбувається відновлення будівлі з адаптацією функцій під університет. Олександр зміг зберегти стару будівлю, відновити її та водночас імплементувати нові сенси, залишивши оздоблення, яке робили радянські майстри. Це дуже вдалий приклад.

Річковой вокзал

Фото Вікіпедія

Підготовка до будівництва

Першочергово потрібно дослідити історію цього місця. Сто відсотків, будь-які перетворення мають відбуватися в певних межах. Цьому зараз допомагає громадськість.

Баланс

Найкраще поєднання ЖК і публічного простору — це, на мою думку, розмежування. Там дві різні функції: публічна і приватна. Вдале розмежування і вдалий баланс — ось що потрібно.

Здоровий глузд

Виконання законодавства і дотримання морфології місця будівництва. Фактично закон більш-менш дає розуміти, що має бути та в якому об’ємі. А морфологія місця — умовна вулиця Сагайдачного з боку фасадів низькоповерхова. І вона має лишатися такою. Там можуть з’являтися трішки вищі будівлі, але у дворі. І це основне.

Район зараз

Поділ має різну забудову. Тут можна знайти старі дерев'яні будівлі XVIII століття, знакову фундаментальну архітектуру, будівлі періоду радянського модернізму та яскравих представників дев’яностих. Усе це поєднано красивими, але подекуди занедбаними вулицями. Тому іноді хочеться струсити некрасиві рудименти, щоб побачити справжнє обличчя Подолу. Зовні район є досить еклектичним. Проте епоха первинного капіталізму дев’яностих залишила по собі певні некрасиві будівлі. Тенденція «десятих» років, яка всіх лякає, — це величезна багатоповерхова забудова, що не лишає простору для життя. Але подільська громада відчуває ідентичність району і готова боронити його від недоброчесних забудовників. «Будинок-монстр» підтвердив, що містяни не пробачать такого несмаку. І планка відповідальності надзвичайно висока. Мене радує, що в районі з’являються гарні та якісні приклади реновації. Наприклад, будинок на Сагайдачного авторства Олега Дроздова чудово вписався у фасад вулиці. Інший проєкт — Театр на Подолі. Він порушив дискусію про необхідність широкого публічного обговорення реновації знакових будівель.

Будинок на Сагайдачного

Візуалізація drozdov-partners.com

Важливі проєкти

Один з важливих етапів — створення Концепції інтегрованого розвитку Подільського району. Там зібрано надзвичайно багато ідей експертів і безпосередньо мешканців, які оформлені в план дій. Там є все: що робити з публічними просторами, як розвивати транспорт, соціальні послуги, берегти історичну спадщину й багато іншого. Важливо, щоб міська адміністрація почала його реалізовувати.

Місто має розвиватися і змінюватися. І є органічні способи це робити. Інженерна та житлова інфраструктура потребують реновації. Проте ми тільки вчимося робити так, щоб не зашкодити. На Подолі є чітко виражений центр — це Контрактова площа з прилеглими вулицями. Перша черга реконструкції площі — перетворення її на пішохідний простір. Сам проєкт реконструкції дуже продуманий і пройшов велике коло обговорень з усіма зацікавленими людьми. На мою думку, його реалізація надзвичайно важлива для міста. Площа стане гарним прикладом якісного безбар’єрного середовища, у якому враховано інтереси містян.

Окремо хочу виділити кейс повернення Гостиного двору і відкрите обговорення щодо того, чим наповнити цей простір. Центральні площі європейських міст є самостійними туристичними пам’ятками. І надзвичайно важливо, щоб у Києві з’являлися такі об’єкти. Була велика дискусія стосовно того, як через пішохідну площу може курсувати громадський транспорт. На щастя, є багато прикладів: Франкфурт-на-Майні, Катовіце, Цюрих. Там трамваї та пішоходи чудово уживаються разом.

Продовжуючи тему ідентичності й цікавих проєктів, хочеться виокремити будівлю посольства Нідерландів, яка однією з перших задала тренд сучасної архітектури, що гармонійно вписується в історичну забудову.

ANDRIYIVSKY City Space

Це одне з перших поєднань різних функцій забудови: житла, комерційних площ, офісів. Цікаве змішане використання простору. Я маю надію, що це привабить до себе проактивних людей, які зможуть використати переваги такого розташування й сусідства. Круто, коли в одному просторі створюють бізнесові та соціальні екосистеми. Це народжує колаборації, цікаві проєкти й загалом дає більше енергії. Хочеться, щоб комплекс став не закритим гетто з благоустроєм, а навпаки, запропонував і розширив публічний простір.

Загалом добре, коли бізнес вкладає кошти в перетворення міських вулиць. Від цього і будівлі стають привабливішими, і людям подобається проводити там час, і місто виграє. Тому це «win-win»-стратегія. Чого не варто робити — це «еліточку». Тобто закриті дорогі апартаменти й офіси, куди звичайні люди не матимуть доступу. Це відлякує, позбавляє життя та привабливості. Простота, якість, доступність, функціональність і екологічність — це нові цінності, які важливо впроваджувати під час забудови та розвитку міст загалом.

Візуалізація andriyivsky.space

Магніт для людей

Щоб місце стало справжнім магнітом, було б круто розмістити там якийсь об’єкт із соціальною функцією: галерею, концертний зал, затишне кафе, форум для обговорень, коворкінг. Загалом щось, що приваблює творчих людей і створює додаткову цінність в ідейному та змістовому планах.

“Вписува-
ння”

Стосовно зовнішнього вигляду. Є золоте правило під час вписування нових об’єктів у наявну забудову. Вони мають бути вищими за своїх «сусідів» не більш як на чотири поверхи. Фасад, деталі, колір та оздоблення не мають конфліктувати з усією вулицею. Не варто вдаватися до псевдоісторизму, бо це не про якісну архітектуру. Важливо віднайти та відтворити ідентичність і дух кварталу. Від того, як архітектори впораються із цим завданням, залежить багато чого. Наприклад те, чи полюблять люди це місце, чи будуть вони байдужими або роздратованими.

Поверховість, скло і транспорт

Приємно, що новий комплекс дотримується висотності 7–9 поверхів. З рендерів видно, що в оздобленні є багато скла. Тож сподіваюся, що він не матиме вигляду типових бездушних «стєкляшок». Також мені, як транспортнику, цікаво, як реалізують принципи сталої здорової мобільності: чи буде там підземний паркінг, чи зможуть люди діставатися туди на самокатах і велосипедах?

Взаємодія

Поділ зараз має потужну тенденцію взаємодії людей. Усіх з усіма. Про це свідчать нові заклади, які відкриваються, зустрічі, які там призначають, культурні події та іноземні делегації. А особливо — кількість людей, які обирають жити на Подолі та пишаються цим. Важливо сказати про дух свободи, звісно. Свободи створювати себе, творити в цьому місті, змінювати його, цінувати його душу і себе в ньому.

Нові простори, які зараз відкриваються, мають вхопити й посилити цю тенденцію. Бо це вітер, який наповнює вітрила розвитку і розквіту міста.

про

ANDRIYIVSKY

City Space

Це поліфункціональний комплекс у якому розмістять апартаменти, комерційні приміщення й офісні простори. Його автори мають на меті створити місце сили, яке об’єднає активних та прогресивних киян. Головний задум - це концепція City Space, коли об’єкт служить не тільки своїм резидентам, а й усьому місту. Перші поверхи із закладами та ритейлом активують цей відрізок Андріївської вулиці. А комплекс загалом дозволить створити нові пішохідні маршрути й стане каталізатором розвитку Подолу.