Останні два роки Кураж проводив свої івенти на території простору Garage на Подолі. Тоді ми писали, що барахолка стала більш індустріальною, ніж душевно-чіловою, як це було на ВДНГ. Але обирати не доводилося: з 19 павільйону Експоцентру, де Кураж куражився до повномасштабної війни, команду “попросили піти”. Тож вони знайшли для себе нове місце — але вірилося, що не остаточне.
Так і сталося. 10 травня 2025 року Кураж розпочав нову главу у своїй історії — хоча правильніше сказати, відродив стару. Барахолка повернулася на ВДНГ — у павільйон, який має назву “Кит”. Це новий проєкт Альони Гудкової, в якому Кураж — лише частина історії. Проте найбільш іронічно, що “Кит” розташувався буквально по діагоналі зі старим 19-м павільйоном — ніби як та рукавиця, яку кидають конкурентам як виклик. Королівський жест, навіть якщо його не задумували від початку.
Як виглядає новий дім для Куражу і чи оцінили його містяни? “Наш Київ” побував у перший день відкриття барахолки й ділиться своїми враженнями.
Нове місце — стара атмосфера?
Welcome home — саме такий напис зустрічає тебе на вході у павільйон “Кит”. І це те, про що говорять відвідувачі навколо: нарешті Кураж вдома. Одразу видно ажіотаж і якийсь запал в очах людей: вони заінтриговані, налаштовані, вони у передчуттях. Те, що це грандіозна подія, можна сказати лише з того, як багато людей стоять на касах та на вході. Їх правда дуже багато. І ні, це не перебільшення.
Я теж йшла з певним трепетом у серці. Для мене ВДНГ — вкрай символічне місце, яке я полюбила саме завдяки Куражу. Це історія про переосмислення історії. Є певна іронія в тому, що ВДНГ, символ монументалізму та втілення ідеології срср, став місцем свободи та самовираження молоді, яка прагне жити у незалежній Україні. І саме Кураж був цим способом самовираження. Тому коли його тут не стало, ВДНГ багато втратив.
Тепер, лише зі входу, ці відчуття “свого місця” лавиною накочують і розтікаються по тілу. Діти, військові, квіри, люди з інвалідністю — Кураж любить і приймає всіх, і тому всі його люблять навзаєм. Як на мене, саме цього відчуття не було на Garage, де тусовку критикували за надмірну зірковість і пафос. Тепер, лише зі входу, зʼявляється відчуття, що я, як і Кураж, теж вдома. І це до біса приємно.
“Не можу передати, наскільки нас переповнює щастя, що Кураж повернувся додому, — ділиться Настя Максимова, операційна директорка барахолки, з якою ми зустрічаємося біля фонтану. — Особливо коли зустрічаю партнерів та учасників, з якими ми були ще у 19 павільйоні. Це ніби зустріч двох людей, між якими є особливий звʼязок. І це неймовірно круто”.
Стоп, ледь не пропустила головну новину дня! На Куражі тепер є власний фонтан — і він ніби стає острівцем релаксу, якого так не вистачає українцям останні роки. Навколо нього розмістили столи, шахові дошки й стільчики, які нагадують сад Тюїльрі у Парижі. Видно, хто вже став улюбленцем публіки, бо навколо фонтану ще від початку заходу не було де присісти.
Атмосферності локації додає велика кількість зелені навколо — те, чого не було у Garage. А ще — обʼєктивно більша кількість території, на якій є де розміститися з друзями.
“Розумію, чому є такі відгуки на Garage, — коментує Настя, з якою ми порушуємо розмову про скарги на попередню локацію. — Так, тут дійсно зелено, ще й будівлі навколо ніби просякнуті вуличною культурою”.
Настя одразу додає: команда не ставила собі за мету відтворити атмосферу 19 павільйону. Всі барахолки вони роблять з душею, а особливу атмосферу роблять гості, які приходять сюди покуражитися.
Це підтверджують мої знайомі, з якими зустрічаємося буквально поруч — на алеї благодійних фондів та волонтерських організацій. Вони на Куражі з самого відкриття локації о 12:00 — і вже як три години із захватом ходять локацією. Кажуть: тут багато людей, але їм є чим зайнятися — від фото за донат до шахів та смачної їжі.
“Порівняти з Garage не можемо, бо не були там. Але з 19 павільйоном точно є щось споріднене”, — додають наостанок.
Розваги, барахолка і фудкорти
Перше, що впадає в очі, як заходиш на локацію, — стенди з кавою та їжею і деревʼяні місця для сидіння навпроти, заповнені людьми. Ця точка чомусь нагадує схожі сидіння вздовж основної алеї у старому павільйоні ВДНГ, де можна було посидіти з друзями та пообговорювати луки людей, які проходили повз (тільки не кажіть, що так не робили — не повірю).
Далі ця доріжка веде на відкриту місцевість — з тим самим фонтаном, барами, фотозонами та іншими розвагами. Зліва від неї відкривається вхід у павільйон — і через свою форму й таємничо темну атмосферу всередині він ніби магнітом притягує тебе зайти й подивитися на нього. Так, павільйон вражає: він високий, глибокий і чимось нагадує станції метро в Берліні — з індустріальними балками над головою. Відчутно, що ремонт тут закінчували буквально вранці, проте це не сильно заважає роздивитися, що в ньому є. Цього разу команда Куражу зменшила кількість учасників барахолки, щоб випробувати, наскільки зручно людям переміщатися між ними. Одразу скажу: незручно. Але так буде і надалі, тому що настільки багато людей навряд витримає бодай якась локація. А люди на Куражі були, є і будуть. І це точно краще, аніж навпаки.
Асортимент барахолки теж став відчутно кращим. Бренди одягу, косметики та аксесуарів грамотно перемішалися з крафтовиками, вініловими стійками й продавцями вінтажних речей. Ходити настільки цікаво, що ловиш себе на думці, по якому колу ти вже обходиш цей павільйон, і де та точка, в якій ти хотіла щось купувати.
Єдиний нюанс — кількість туалетів та довгі черги до них. З одного боку, є ризик не встигнути по справах і втрапити у курйоз. З іншого — принаймні локацію з туалетами видно здалеку. А це у таких місцях однозначний плюс.
Також черги сформувалися біля фудкортів, які сховалися ззовні по інший бік павільйону. Для Куражу це — традиція, тому дивуватися точно нічому. Проте команда запевняє, що кількість резидентів, як і вибір, став більшим. З цим не можу не погодитися: на фудкортах зʼявився “Селям”, “Мушля” та італійська їжа. Чи допомогло це розпоришити людей та, відповідно, зменшити черги? Аж ніяк. Проте що робити з шаленими натовпами на фудкортах, не маю відповіді ще з довоєнних часів.
“Минулий раз я була на різдвяному “Куражі” у Garage. Мені сподобалося, але територія була маленькою. Черги на їжу були як і там, так і тут, але простору на “Киті” стало явно більше. Та й в цілому тут дійсно душевніше та яскравіше”, — підтверджує мої враження подруга, з якою ми прийшли на захід.
Тож чи повернувся Кураж до витоків або радикально змінився з часів Garage? Ні те, ні інше. Кураж ніби подорослішав та використав увесь набутий досвід, щоб реалізуватися на повну у “Киті”. Він взяв найкраще, що було на попередніх локаціях, і викристалізував це у щось нове, яке, тим не менш, приємно пахне ностальгією. Це цікавий симбіоз, який у дусі сьогодення — де сучасність опрацьовує минуле, щоб створити з цього мікс чогось свіжого і знайомого водночас.
Проте найголовніше — Кураж дійсно повернувся додому. І це відчуття він дарує іншим, за що його не можна не любити.
