Про жанр

Що можна подумати про стрічку з такою назвою? Я подумала: "Фі, якийсь бойовик для масмаркета, чого я туди йду, я ж така кіноснобиха, що любить Бергмана і Шванкмайєра".

Звичайно, я була права – фільм виявився бойовиком, розрахованим на широку аудиторію. Але знаєте що? "Тілоохоронець…" мені сподобався. По-перше, тому що я люблю, коли мені роблять смішно. По-друге, я поважаю добре зроблену роботу. А це, безумовно, якісно зроблена стрічка, особливо враховуючи її не такий уже й великий бюджет у 30 млн доларів.

А тепер про жанр "Тілоохоронця…". Його можна визначити "комедійний бойовик" плюс "бадді фільм". Що таке оте останнє? Це фільм, у якому є два головні герої (частіше чоловіки), дуже контрастні за характером, і значна частина дії будується на розвитку відносин між ними.

Ми бачили багато фільмів, які міксують ці два жанри. Особливо популярною ця суміш була в буремні 80-ті й 90-ті, згадаймо такі фільми, як "48 годин", "Смертельна зброя" чи "Люди в чорному". "Тілоохоронець…" продовжує їхні прекрасні традиції.

Маячня як фіча

Отже, тілоохоронець Майкл (Райан Рейнольдс) має доправити у Гаагу кілера Даріуса (Семюель Л. Джексон) цілим і неушкодженим. За цією парочкою женеться приватна армія злого диктатора, про якого трохи далі. На фоні звучить музика "як у Джеймса Бонда".

Майкл закоханий в офіцершу Інтерпола Амелію (Елоді Юнг), яка, як і всі кіношні офіцерши Інтерпола, має зовнішність топ-моделі та вік близько 25 років. Вона провалила місію доставки Даріуса в Гаагу і з легким серцем перекинула це завдання на Майкла.

У Гаазі судять диктатора Духовича (Гері Олдман), який геноцидив народ у Боснії, яка чомусь має прапор Білорусі. Кілер Даріус має дати вирішальні свідчення проти диктатора. Ще є Соня, дружина Даріуса, яка в Амстердамі сидить у в'язниці, з вікон якої видно палац. Соню мають звільнити в обмін на свідчення Даріуса. Вона в цьому фільмі потрібна в основному для того, аби її зіграла Сальма Хайєк.

Ви спитаєте – що за маячня? І будете праві в своєму питанні. Сюжет абсолютно не дружить з реальністю, причому ця недружба сягає захмарних вершин абсурдності.

Бувають фільми, де неправдоподібні сюжети бісять. Тоді це баг. Але у випадку "Тілоохоронця…" це смішить. Тому це фіча. Автори фільму городять свою нісенітницю дуже елегантно й невимушено, і глядач легко вірить у запропоновані обставини. І знаєте чому? Тому що персонажі поводяться в цих обставинах дуже природньо.

Майстерність сценаристів і постановників була витрачена в основному на розвиток стосунків між Майклом і Даріусом (як і належить у жанрі "бадді фільм"), а також на екшн-сцени (як і належить у жанрі "бойовик").

Це два основних пункти, якими нас радує стрічка. Майкл і Даріус постійно з'ясовують стосунки, ведуть світоглядні суперечки, говорять про жінок і про життєву філософію. Вони багато матюкаються. Українські перекладачі традиційно сприйняли це як виклик та порадували неймовірними словесними конструкціями, які звучать матюкливо, але при цьому технічно не є табуйованою лексикою.

І про погоні та бійки, які трапляються в середньому через кожні 10 хвилин, а у фіналі частіше. Не те, щоб це найбільш вражаючий екшн у сезоні, але він достатньо вигадливий та видовищний. Підтримуючи загальний абсурдний тон сюжету, екшн-сцени радують нас хвацькими порушеннями законів фізики. Мотоцикли стрибають, як кенгуру, кулі азартно видають три рикошети і влучають у бензобак, герой вилітає крізь лобове скло, мов м'ячик, і залишається без жодної подряпини. 

 

Візуальною родзинкою фільму є прекрасна архітектура, повз яку мчать персонажі. Особисто я люблю екшн у декораціях старої Європи. Хіба це не чудово – дивитися, як десяток придурків роблять нерви пригальмованому підстаркуватому Амстердаму?

Акторська робота

Рейнольдс і Джексон смалять. Вони роблять смішними навіть не дуже вдалі жарти. Вони натхненно відіграють усі дурнуваті ситуації. Як і має бути в хорошій комедії, їхні персонажі не є навмисне смішними. Персонажі діють так, аби вирішити свою проблему найпростішим, на їхній погляд, способом. Але оскільки персонажі від природи довбаки, то їхні потуги виглядають смішно. Правда, лише для глядача, а не для них самих.

Також радує дружина Даріуса Соня. У виконанні Сальми Хайєк вона вийшла дуже гротескною, на грані фолу, але від цього самого фолу її рятує краса та харизма Сальми, а також те, що у фільмі її зовсім небагато. Ах, яка вона чарівна, коли розбиває пляшку текіли об голову якогось хулігана в барі. Це треба бачити, друзі мої.

Друга красуня в цьому кіно, Елоді Юнг, грає з майстерністю приблизно рівня тумбочки. Вона еротично надуває губи та примружує очі. І все. Тому на контрасті Соня виглядає особливо феєрично.

Дуже шкода, що на цьому святі життя залишився непомітним Гері Олдмен, який, як усі ми знаємо, є розкішним актором. Диктатор Духович у його виконанні вийшов стандартизовано злим і нецікавим, і зовсім губиться на фоні яскравих Майкла і Даріуса.

Вирок

Якщо ви хочете піти в кіно за хорошим настроєм, аби розвіятися і поїсти попкорну – то сміливо вибирайте "Тілоохоронця кілера". Це якісний фільм для масового глядача, і це прекрасно. 

Читайте також: "Дивитися чи не дивитися: "Дюнкерк".