Фільм, який освистали у Венеції
Дарен Аронофскі привіз свій новий ніким не бачений фільм "Мати!" на Венеційський кінофестиваль, і у фестивалю не витримали нерви – фільм освистали.
Маю теорію, чому так сталося. Ніяка публіка не любить, коли з нею поводяться грубо. А "Мати!" до публіки недобра. Причому недобра по наростаючій – все починається з легкого психологічного насильства і переростає в повну жесть з убивствами й канібалізмом і… окей, не буду далі спойлерити.
Але найгірше, що робить Аронофскі, – це стверджує, що люди загалом жахливі, потворні й ниці створіння. За таку мізантропію у нас на районі можна легко відгребти по морді, а у світському товаристві у Венеції – бути освистаним.
Втім, хіба це дивно для Аронофскі? Ще з часів його "Реквієму за мрією" було ясно, що людей він не любить. З другого боку, в новому фільмі дісталося не тільки людям – сам Бог в ньому виглядає як егоїстичний марнославний тиран.
Біблія від Аронофскі
Таке враження, що Аронофскі вирішив зібрати у "Матері!" всі теми, про які не встиг все сказати у попередніх роботах. Він продовжує тему творця та одержимості творчістю, яку почав у "Чорному лебеді", а також біблійну тему, яка тягнеться з фільму "Ной". Але повернімося до "Матері!"
Все починається як сімейна психологічна драма. Є пара – молода жінка (Дженіфер Лоуренс) і старший чоловік (Хав'єр Бардем). Вони живуть у великому будинку десь у лісі. Він – поет, вона – його муза, куховарка, ремонтна бригада і загалом "берегиня домашнього вогнища". У нього творча криза, а вона постійно ремонтує будинок, готує їжу і спить у напівпрозорих нічних сорочках.
Ідилію порушує фанат поета (Ед Харріс) – він приходить і лишається пожити. Далі з'являється дружина фаната (Мішель Пфайффер). Ситуація стає абсурдною з точки зору здорового глузду, а біблійні мотиви лізуть з усіх щілин (у прямому й переносному сенсі). Тут кмітливий глядач має налаштувати своє сприйняття на символічний лад. Це в його інтересах, бо якщо продовжувати дивитися фільм як сімейну драму, можна або здуріти, або проклясти Аронофскі до сьомого коліна. Те, що він показує, на голову не налазить, і краще думати про все це як про алегоричне висловлювання.
Трактувати фільм з точки зору релігієзнавства легко, навіть якщо ваші знання священних текстів були сформовані "Біблією для дітей" і тоненькими журнальчиками, які вам напарили на вулиці наполегливі люди з пропозицією "поговорити про бога".
"Мати!" – це великий захоплюючий ребус. Розгадуючи його, можна довго обговорювати, хто був більше Євою – Мішель Пфайффер чи Дженіфер Лоуренс; чи можна вважати героїню Дженіфер Лоуренс грішним янголом, тобто Люцифером; чи є одна зі сцен алегорією падіння янгола у пекло. Я не буду продовжувати – розгадуйте цей ребус самі. До речі, якщо будуть ідеї щодо жовтого порошка, то пишіть в коменти, а то я щось заплуталася у цьому місці.
Біблійні мотиви – штука особлива. Варто їх ввести у фільм – і є великий ризик, що він стане пафосним, моралізаторським і претензійним. Так воно і вийшло в Аронофскі.
З другого боку, якщо відсторонитися від перманентного переживання пафосного жаху (що я намагалася зробити), то можна побачити, як цей пафос переростає в сарказм. Візьмемо епізод, де поет брудною рукою торкається до лоба одного з фанатів і залишає на шкірі слід. І за секунду це вже предмет культа, а за дві хвилини цю ж нехитру операцію повторює жрець. Аронофскі елегантно поміщає приблизно в 10 хвилин екранного часу дуже багато дії – сотворіння натовпом кумира, перекручення його вчень і невимушене доведення світу до апокаліпсису.
І це, звичайно, жахає. Але одночасно це смішно.
Технічний бік
Маю сказати, що з точки зору техніки в цьому фільмі все прекрасно – постановка, акторська гра, картинка, музика і решта.
Я вище написала, хто грає у цьому фільмі, і сподіваюся, що список вразив. У головних ролях – володарі "Оскара" Дженіфер Лоуренс та Хав'єр Бардем. Ролі другого плану дісталися безподобним Еду Харрісу та Мішель Пфайффер.
Дженіфер Лоуренс заслужила цим фільмом собі ще одного "Оскара", як на мій смак. Увесь фільм ми бачимо в кадрі переважно її крупний план, її реакції і її найдрібніші переживання. І вона прекрасна. Вражаючу гру також видала Мішель Пфайффер – її героїня розкішна і демонічна.
Постійний оператор Аронофскі Метью Лібатік зумів створити в одних і тих же декораціях і умиротворену світлу атмосферу Едему, і пекельну вечірку нечисті. Не забуваємо, що при цьому він приблизно дві третини часу тримає в кадрі крупний план Лоуренс. За музику відповідав Йохан Йоханнссон, у якого за останні роки – кілька номінацій на "Оскар" і "Золотий глобус".
Тож будьте певні, що уся ця фантасмагорична вакханалія виконана на найвищому рівні.
Вирок
"Мати!" – це видовище, варте перегляду. Але перед тим, як іти в кінотеатр, добре перевірте, чи справді:
- вам сильно більше 18 років;
- ви не вагітні. Серйозно, цей фільм може бути травматичним для майбутніх мамусь, на мою скромну думку;
- ви загалом не надто вразливі;
- ви не надто релігійні й ваші почуття не так легко образити.
Я б наостанок побажала "приємного перегляду", але ж він у будь-якому разі приємним не буде. І тим не менше, раджу сходити попри неоднозначність такого кінодосвіду.
Читайте також: "Дивитися чи не дивитися: "Рівень чорного".
