Друга світова війна, окупований Крим. Німецькі загарбники винищують євреїв. Дітям із кількох єврейських родин вдалося втекти. У пошуках порятунку вони випадково приходять у дитячий будинок. Вихователька, молода кримська татарка Саїде, ризикуючи життям, приймає дітей до себе, дає їм татарські імена та вчить мусульманських молитов. Тобто робить усе, аби вони стали схожими на кримських татар та врятувалися від смерті.
Це сюжет фільму "Чужа молитва", який вийшов у прокат 18 травня. Режисер – Ахтем Сеїтаблаєв. У 2013 році саме він зняв стрічку "Хайтарма" про депортацію кримських татар після Другої світової війни. Взагалі, Сеїтаблаєв робить велику справу – популяризує героїв свого народу, розповідає про його історію та культуру. Можна навіть сказати, що він створює міфологію та героїчний епос. І це прекрасно.
"Чужа молитва" – дуже важливий фільм саме зараз, коли Крим знову окупований і коли там знову репресії. Нехай не за національною ознакою і нехай не такі жорстокі, але вони все одно є.
Журналісти й критики порівнюють "Чужу молитву" з іншими фільмами про порятунок євреїв. І перш за все згадують "Список Шиндлера" Стівена Спілберга. Так, дійсно, теми схожі, але за іншими ознаками ми б ці стрічки не порівнювали.
Давайте краще порівняємо "Чужу молитву" з тією ж "Хайтармою". Oh wait… це різні стрічки? Але вони схожі, як сестри-близнючки. Звичайно, це тому, що теми подібні. Але, з іншого боку, непомітно ніякого розвитку режисерської майстерності чи стилю в Ахтема Сеїтаблаєва, і це сумно. У "Чужій молитві" практично ті ж проблеми, що й у "Хайтармі", і практично ті ж сильні сторони.
Почнемо з хорошого. Наприклад, з побудови сюжету. Історія розказана чітко, ясно, у глядача ніколи не виникає питань на зразок "хто всі ці люди?" або "що вони тут роблять?" Це прекрасно, в українському кіно це не така вже й поширена ситуація.
Також треба відзначити потужний саундрек – пісню Джамали "1944", з якою вона минулого року виграла "Євробачення". Шкода тільки, що пісня у фільмі з'являється лише на фінальних титрах.
В той же час великою проблемою "Чужої молитви" є те, що всі персонажі тут пласкі й однобокі. Особливо це стосується головної героїні Саїде (Лілія Яценко). Вона – суцільне добро, ну просто янгол, що спустився на землю. Від початку фільму вона є ідеальною, відповідно, ніякого розвитку характеру ми не спостерігаємо. Питання викликає також акторська гра. Зокрема, чому переважна більшість душевних переживань у Саїде виражені через зморщений лоб та надуті губи.
Головний злодій, німецький офіцер Генріх, справляє дещо краще враження. По-перше, він не є однозначно поганим уже хоча б тому, що йому подобається Саїде і він тримається з нею джентльменом. Ну, до того моменту, доки не починає її допитувати, а після того знов тримається джентльменом. І хоча логіка в його поведінці досить спірна, цей персонаж найбільше схожий на живу людину, в чому є велика заслуга актора Адріана Цвікера.
У стрічці є купа дрібніших недоліків. Наприклад, погані діалоги. Їх робить поганими прямолінійність, однаковість мови у всіх персонажів, а також те, що глядачу повідомляють речі, які й так уже відомі.
Ось, наприклад:
Старий сусід Саїде: "Якщо німці взнають, що татари ховають єврейських дітей, то всіх розстріляють".
Саїде: "Я знаю. Але ж вони діти. Ви ж розумієте, що їх уб'ють".
На момент цього діалогу в ньому нема жодної нової інформації. Глядач уже знає, що це діти і що всім загрожує небезпека. І навіть в рамках цього короткого діалогу нам двічі повідомляють, що дітей уб'ють, якщо знайдуть.
Проте при всіх недоліках фільму в ньому є один величезний плюс – це жива емоція і щирість. Попри невдалі діалоги і не найкращу акторську гру фільм не викликає відторгнення, більш того, він не залишає глядача байдужим і змушує співпереживати. Загалом він нагадує мистецтво примітивізму, або ж "наївний стиль". Тобто невміло, двомірно, без напівтонів, зате з яскравою емоцією. І за це "Чужу молитву" варто дивитися.
Читайте також "Гіркі жнива": чому Брюс Вілліс ніколи не зніметься у фільмі про Україну".
