2 травня в українському прокаті стартував фільм “Ми були рекрутами”, який розповідає про життя та боротьбу воїнів 3-ї окремої штурмової бригади. Його режисером є Любомир Левицький, відомий українцям фільмами “Штольня” та третьою частиною “Скаженого весілля”.
Для “Нашого Києва” режисер розмірковує про місію мілітаристського кіно, межу між пропагандою та мистецтвом, і жанри, які будуть популярні найближчі роки.
Як змінився український кінематограф з початку повномасштабного вторгнення
Війна кардинально змінила український кінематограф. Багато режисерів, які раніше знімали комедії та мелодрами, зараз перейшли на військову та документальну тематику. З'явилося багато фільмів про війну, фільмів, що порушують важливі соціальні та політичні теми. Я вважаю це добрим знаком. Наше кіно розвивається дуже різносторонньо і дає можливість пояснити ті чи інші процеси простою, зрозумілою мовою.
Для мене початок війни теж став переломним моментом. Я зрозумів, що не можу знімати розважальні фільми, коли моя країна бореться за своє існування. Мені стало важливо творити щось, що має сенс та може допомогти людям пережити цей трагічний час. Саме тому почав знімати документальні роботи.
Попри це, вважаю, український кінематограф не буде сконцентрованим виключно на мілітаристських темах. Українське кіно завжди було різноманітним, і, як я казав, воно дуже різносторонньо розвивається. Звичайно, тема війни буде однією з найактуальніших протягом найближчих років, але будуть зніматися також інші фільми: комедії, драми, історичні картини. Завдання для нас, режисерів, створити такий продукт, який захочуть дивитися. На цьому і потрібно зосередитися.
“Ми були рекрутами”: як знімали фільм
“Ми були рекрутами” — це документальний фільм про бойовий шлях військових 3 окремої штурмової бригади. Але не тільки. Це щира розповідь про звичайних людей, які стали героями. Саме тому усі герої фільму, окрім головного, реальні бійці.
Фільмом я хотів замотивувати тих, хто вже воює, тих, хто тільки служить, тих, хто ще вагається, і тих, хто хотів би приєднатись до Сил оборони України. Тому мені потрібно було знайти героїв, які б могли стати прикладом для інших. Так я вирішив показати справжню війну на прикладі їхніх історій.
Цей фільм — це оповідь про мужність, стійкість, побратимство та самопожертву. Стрічка показує не лише бойові дії, але й те, як живуть бійці на фронті, чим вони дихають, про що думають та мріють. Ми знімали їх у реальних умовах, проте на більш-менш безпечній території. Я не міг собі дозволити ризикувати командою та бійцями, проводячи знімальні процеси у зоні бойових дій. Водночас у фільмі ми використали велику кількість ексклюзивних відеоматеріалів, знятих самими бійцями під час бойових дій, адже це найкраща можливість показати війну такою, якою вона є.
Наша команда була максимально обмеженою в ресурсах та в часі. Наприклад, ми довго отримували машини “Humvee” для знімань, тому що всі автомобілі знаходяться на передовій. Також нам потрібно було якнайшвидше знімати бійців, бо їх чекали для виконання задач. Але самі такі умови змушували нас працювати зухваліше, швидше, чіткіше, ефективніше, що і дало створити фільм, які всі можуть сьогодні побачити.
Можу сказати, що усі військовослужбовці, зокрема воїни 3-ї ОШБ — справжні герої. Вони мужні, відважні, готові ризикувати своїм життям заради захисту України. Життя на фронті — це постійний ризик, це важка фізична праця та психологічне навантаження. Війна змінила наших воїнів, але не зламала. Вони стали сильнішими, згуртованішими, більш цілеспрямованими й готовими ще більше знищувати ворога. Але також фільмом ми хотіли донести людям, що українські герої — це ж такі звичайні люди, які живуть серед нас, і ними може стати кожен.
Яким має бути кіно про війну
Кіно про війну не повинно бути просто видовищем бойових дій та вибухів. Його мета — показати людську сторону війни, емоції та переживання людей, яких вона зачепила. Важливо показувати не лише героїзм та трагедії, але й буденність, життя на війні, моральні дилеми, з якими стикаються люди, та вплив війни на їхні долі. Також вважаю, що важливо показувати правду війни, без купюр та прикрас. Це означає не замовчувати про усі аспекти пов'язані із війною, що позитивні, що негативні. Проте важливо робити це з повагою до тих, хто постраждав від цієї війни, та уникати експлуатації їхнього болю у своїх цілях.
Ми повинні творити мистецтво, яке розповідатиме про цю війну, про наших героїв, про нашу мотивацію нищити ворога і нашу боротьбу. Це дуже важливо, і важливо робити саме зараз.
Також необхідно знайти баланс між тим, щоб фільм був не лише мистецьким твором, але й ніс певний меседж до глядачів. З одного боку, ми хочемо, щоб наше кіно було правдивим і щирим, щоб воно зачепило серця людей. Але з іншого боку, ми не повинні забувати, що йде війна, і наше слово може стати нашою зброєю.
