Жизнь 12.12.2020

«Це означає, що вона є цінною»: кетколінг або вербальне насильство

Розповідаємо, що таке кетколінг та чому це не нормальна поведінка.

Кетколінг

Кетколінг — це вербальні коментарі на адресу людини, зазвичай відверто сексуального характеру. Дехто вважає це фліртом, або компліментами. Проте, подібні вирази часто лякають людей та заставляють їх переживати неприємні відчуття. «Наш Київ» поспілкувався з дівчатами, які запустили проект Catcalls of Ukraine. Це акаунт в Instagram у якого наразі близько тисячі підписників. Кожна людина, яка постраждала від кетколінгу може прислати туди свою історію і її опублікують. А ми пояснюємо, чому це важливо та як цей проект допомагає людям.

Поліна
авторка проекту

Як все почалось

Насправді, все дуже просто. Ідея не нова, її придумала дівчина з Нью-Йорку, її звати Софі. Це було приблизно роки чотири назад. Власне вона і почала розповсюджувати рух по всьому світу. До цієї ініціативи залучені вже більше ста міст. А я просто одного дня побачила цей нью-йоркський інстаграм і подумала: «Прикольно, блін. Можна таке робити і в Україні». Ми почали працювати у вересні. Щоправда, на початку були вагання, типу, що кетколінг — це занадто просунута тема. Зараз до нас приходять історії як чисто вербальних образ, так і харасменту, домагань, фізичного насильства. Мені здається, що сама ідея писати ці історії крейдою на асфальті — це тут головне. Не те, про що саме ми говоримо: кетколінг, домагання, або щось жорсткіше. Мені подобається розповідати про це отак: трохи по дитячому, яскраво і в публічних місцях. Це є актуальним.

Скільки людей задіяні

Волонтерок, які сказали, що хочуть долучитися — 60. Вони всі є в нашому чаті. Але активність проявляють десь 20 людей. Це такі, що більше одного разу малювали на асфальті, писали пости, ще щось робили. Сторінку в Instagram веду я. Раніше я шерила пароль з деякими дівчатами. Але через те, що це доволі простий процес, ми вирішили не розпорошуватись. Тож якщо говорити про те, хто постить все на акаунт і відповідає в дірект, то це роблю я. Але це не настільки важка робота. Я просто викладаю матеріал в мережу. Чим довше ми існуємо — тим менше у нас активності, нажаль. Тож навіщо це передавати комусь ще? У нас є дівчата, які пишуть пости. Типу, авторки тесту. Є ілюстраторка. Є авторки, які писали чисто текст для сторіз.

Чому історій стало менше

Зараз у нас всього 149 історій. Із них остання прийшла давненько — 30 листопада. Наразі наплив історій схлинув, тому що наш акаунт менш активний. Ми менше постимо, адже у нас закінчився запас малюнків на асфальті. Типу, фоток, які ми зробили доки було тепло. Зараз, через погоду, рідко хтось може вийти на вулицю і щось написати. Не вистачає вже просто сил на це.

До речі, коли я викладала історії, то читала їх близкьо сотні і там не було жодного хлопця. І у дірект хлопці не писали. Але ми не виключаємо такий варіант і, в принципі, опублікували б таку історію.

А трусики в тебе є? 
Історія, яка вразила найбільше

Ну це напевно буде найжорстокіша історія. Вона є десь на акаунті. З тим, як на дівчину просто напали в метро. Все почалось з того, що чоловік її лапав, а потім накинувся на неї. Повалив на підлогу, почав бити, заламувати руки. Його просто відтягнули від неї. Нам, насправді, нечасто пишуть історії з жорстким-жорстким насиллям. Ми все-таки позиціонуємо себе більш як щось... Дуже грубо кажучи, легше. Але для дівчини це напевно було настільки шокуючим і вона це настільки переживала, що треба було хоч кудись виплеснути цей досвід. Це історія «Синці від його пальців тримались декілька тижнів». Здається, там була така цитата. І вона викладена у профілі. Причому це така типова історія. Кліше з тим, як насильство відбувається. Раптово, від якихось п’яних незнайомців... Можливо через те, що ця історія відповідає стереотипам вона так в’їлась в пам’ять. От прямо стандартна жорстокість, як ми собі її уявляємо. Хоча я ніскільки не зменшую досвід травми інших дівчат. Просто кажу, що ця історія мені найбільше запам’яталась. Я думаю, що ті, які потерпали від насильства зі сторони своїх хлопців, родини, знайомих — для них це такий самий шок. Це непорівнюваний досвід і непорівнювана сила травми. Тому я просто кажу, що для мене було якнайбільш вражаючим.

Змістити фокус суспільства

Ми публікуємо те, що нам приходить. І через позиціонування приходить не так багато історій про фізичне насильство. І ми б не хотіли бути повністю таким проектом. Типу, ми не можемо надати достатню психологічну підтримку цим дівчатам. Бо пригадування цього досвіду для того, щоб його комусь розповісти вже може ретравматизувати. І ми не психологині, щоб якось їх підтримувати. Нажаль. Плюс, це ініціатива, яка має на меті показати повсюдність принизливого ставлення до жінок, повсюдність небезпеки на вулицях. Ми хочемо вивести фокус уваги суспільства із жорсткого насильства, до таких форм, які більш прийнятні. Щоб розширити цю норму настільки, наскільки це можливо. Щоб у нас розширювався спектр проблем, які ми бачимо. Тому, в принципі, особисто я задоволена тим, що у нас мало історій фізичного насильства.

Тебя никто не научит так, как я могу...

Власна історія

Кетколінг — це дуже складний термін. Часто під ним мають на увазі коментарі: «Класна жопа!». Але те, що я відчувала в цьому досвіді — це не просто слова. Це реальний страх. Я поверталась додому після школи, в шкільній формі, у спідниці. Не пам’ятаю який клас. Напевно дев’ятий або десятий. День, скрізь світло, все окей. Я йшла не дуже активною вулицею, людей там майже не було. І раптом ззаду чую коментар щодо своїх сідниць. Я обертаюсь і розумію, що так — це до мене. Починаю йти швидше і він продовжує кричати мені вслід — «Зупинись, я не встиг розгледіти твою дупцю! Зупинись, покажи!». І кричить це далі. А я, блін, вже дуже-дуже сильно прискорююсь. І мені соромно бігти і показувати, що я його боюсь. Але я вже майже біжу. І я не можу сказати, що це лише щодо моєї зовнішності. В мене реально був страх, що, він, блін, наздожене мене і незрозуміло що може зробити.

Чому важливо про це говорити

Жорсткіші форми насилля досі залишаються прийнятними. Типу, які можуть бути питання, якщо нормально для суспільства, що жінку б’ють у родині. Нормально казати: «Ти спровокувала його на сексуальне насильство». Нормально торкатися жінок у транспорті. Якщо такі фізичні штуки нормалізовані, то звичайно, що нормалізоване і вербальне насильство теж. Це питання цього фокусу. Ми хочемо почати з такого, що здавалося б найменш травматичним. Щоб якщо люди повірять, що слова — «Вот это жопа!» ображають, то вони ймовірно повірять і в те, що торкання до сідниць теж може когось травматизувати. Що бити — це не нормально. Що сексуальне насильство теж неприпустиме. Це про градацію прийнятного.

Ми важливі тому, що допомагаємо дівчатам пережити їх травми і захищати особисті кордони.

Анастасія
дизайнерка проекту

Як потрапила в проект

Мене покликала моя одногрупниця Поліна. Вона почала організовувати проект і думала про те, в якому форматі його робити. Поліна сказала, що їм потрібні люди, які б займалися дизайном і написанням постів в Інстаграмі. А я одразу ж погодилася, тому що мене цікавлять волонтерська і активістська діяльність. До цього я займалась кількома громадськими проектами. Я вирішила допомогти, тому що мені це близько. Думаю, що у більшості дівчат є кілька історій, пов’язаних з кетколінгом, якими можна поділитись. Тому я подумала: «Чому б ні?».

Чим займається

Майже кожна з дівчат, або хлопців, які задіяні в нашому проекті, паралельно пишуть крейдою історії на вулицях. Але це залежить від особистого бажання. Ти робиш це коли в тебе є час і сили на те, щоб вийти на вулицю і написати щось. Я так робила всього кілька разів. Мені трішки страшно. Плюс, складно виділити на це час. Здебільшого я займаюсь дизайном в Інстаграмі: роблю картинки для постів. Це не дуже складно і не займає багато часу. Типу, дивлюсь, що намалювати або який текст написати на картинці. У цьому полягає моя діяльність.

Про хлопців, які допомагають

У нас є декілька хлопців. Точно не скажу кількість, тому що вона постійно змінюється. Але, якщо я не помиляюсь, деякі з хлопців потрапили до нас разом зі своїми дівчатами або подругами. Вони спочатку домовились про те, що ходитимуть разом вулицями, тому що деяким дівчатам страшно це робити самим. Ми намагаємось завжди ходити групками, коли залишаємо написи. Після деяких інцидентів, коли до них почали підходити якісь чоловіки і задиратися, стало страшно і тому дівчата часто беруть з собою хлопців. А потім якось виходить, що вони також вливаються до цього руху.

Власна історія

На вулицях, коли ти проходиш... По-перше, погляд. Тут все зрозуміло, навіть не потрібно слів. Ти розумієш, що тебе сприймають не як людину, а як шматок якогось м’яса. Моя історія вже є написана на одній із вулиць. Було якось дивно бачити свої слова на тому асфальті. Це сталось, коли я пішла здавати пластик на переробку. Там стояв такий будиночок для прийому сміття. Я підійшла до чоловіка, який стояв біля нього і запитала чи можна там здавати пластик різних видів. Він спочатку окинув мене поглядом, а потім відповів: «Так, можете здавати пластик. А якщо принесете ще й себе, то ми будемо дуже раді». З таким стикаєшся постійно і якось вчишся ігнорувати, не звертати на це багато уваги. Але все одно неприємно. Також були історії з лапанням в транспорті. Коли ти просто стоїш і тобі страшно навіть подивитись на ту людину, не те що сказати, щоб вона перестала тебе чіпати.

Про людську байдужість

Мені достатньо складно читати ці історії, просто емоційно. Я одразу переношу на себе відчуття і емоції дівчат, які про це пишуть. Але що мене найбільше вражає — це коли люди пишуть про байдужість інших. Коли щось жахливе відбувається у громадських місцях. І коли дівчата пишуть, що їх облапують, а інші люди це бачать... Деякі дівчата навіть говорять: «Перестаньте це робити!». Ніхто просто не звертає уваги. І тоді читаєш такі цитати: «Всім було байдуже». Ця байдужість мене завжди зачіпає найбільше.

Несерйозне ставлення

Це спраді так, щодо кетколінгу ставляться несерйозно. Через усі ці соціальні конструкти, через розуміння фемінності та маскулінності. Типу, жінка має бути красивою, ніжною і вона повинна робити це для того, щоб чоловік її оцінив. З нашими волонтерами та волонтерками траплялися різні історії. Коли вони робили написи на вулиці, до них підходили чоловіки і питали: «А що з цим не так?». У нас є така тема, що ми пишемо цитати чоловіків, які займалися кетколінгом, наприклад: «Гарна дупка в тебе!». І потім пишемо якийсь хештег, типу, #це_не_коплімент. І люди просто не розуміють, чому це не комплімент. Чому, якщо до жінки хтось підходить на вулиці, і говорить, що у неї гарне тіло і фігура... Типу, чому не можна їй про це сказати? Наші волонтери навіть казали чоловікам з якими сперечалися: «От уявіть, що до вашої жінки, сестри, дівчини підійшли і сказали таке. Вам би було приємно?». І вони говорять щось на кшталт: «Так, це означає, що вона є цінною». Тобто це через проблему грунтовного ставлення до жінок в соціумі. Це про те, що відбувається постійна сексуальна об’єктивізація. До жінок ставляться не як до особистостей, а як до якихось предметів. Типу, їх можна оцінити за певною шкалою, сказати — «У тебе класні сідниці!», просто так, ні з чого. Ну і все.

Ото цицьки... 
Як проект допомагає людям

В першу чергу, ми допомагаємо самим дівчатам. Про їх ставлення до цього. Про те, дозволятимуть вони так вчиняти чи ні. Зможуть щось відповідати чи стоятимуть зі страхом. Знаєте, помітила по собі, що з тих пір, як я почала займатись цим проектом мені стало спокійніше. Я стала впевненішою на вулицях. І коли ти знову чуєш «комплімент» не в тему, або просто бачиш цей неприємний погляд, тобі стає більш пофіг, ти відчуваєш свою силу. І в цьому наша перевага. В тому, що ми спілкуємось із дівчатами. Говоримо їм про те, що це нормально, якщо ви не хочете про це говорити. Але якщо ви нам розповісте свою історію — це зможе допомогти іншим дівчатам пережити щось схоже. Вони розумітимуть, що не одні такі і що багато людей від цього страждають. І говорити можна і треба.

Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com