Жизнь 01.12.2020

Спільні цінності, самогон та повага: що таке колівінги і як люди в них живуть

Засновник мережі колівінгів Vilnyy Георгій Дехтяренко розповідає, що таке колівінги і чому жити в них - це круто.

Мешканці колівінга на балконі
Фото: fb.com/vilnyy

Колівінг — це компанія людей, які проживають разом зі спільними намірами. Принаймні, так говорить Google. Але якщо пояснювати простіше — це щось схоже на комуналку. Проте працюють колівінги за іншими правилами і живуть там тільки люди, які один одному подобаються. Плюс, вони регулярно влаштовують вечірки або допомагають сусідам впоратись з роботою. Схоже на адаптацію серіалу «Друзі» в реальному житті. «Наш Київ» поспілкувався з Георгієм Дехтяренко, засновником мережі колівінгів Vilnyy. Він розповів чому колівінги — це круто і як у них там все влаштовано.

Георгій Дехтяренко
засновник мережі колівінгів Vilnyy

Трішки про себе

Я займаюсь розвитком колівінгів у Києві і в Україні. Моя посада називається... Я не знаю, напевно операційний директор. Ми заснували мережу удвох з кентом і зараз її штовхаємо. Ще у нас є команда — шестеро людей, які цим займаються. Ми розвиваємо дві мережі колівінгів. Перша — це Vilnyy. Там 11 колівінгів, живе 150 людей, всі супер-прогресивні. А друга мережа — це «Римська». Те саме, але трішки інший формат. Перший — це соціально орієнтований. Люди заїжджають, ділять одну квартиру між собою. Там три хвилі відбору і з десяти людей можуть пройти двоє-троє. Правда, в тому-то і прикол. А «Римська» — це більше для випускників. Ми шукаємо кайфові супер-центрові трикімнатні квартири і покімнатно їх здаємо людям. Тобто такий самий колівінг, але трохи іншого формату. Кошти, які падають на цю «Римську», ми спрямовуємо на розвиток мережі Vilnyy. Один наш колівінг несе соціальну місію, а інший — просто підтримує його.

Як перезапускали міста

Я був собі студентом транспортного університету і займався волонтерством. Допомагав організовувати табори «Будуємо Україну разом». Це коли зі всієї країни в одне місце з’їжджаються волонтери і починають щось відновлювати. Громадські простори, будинки і тому подібне. Там була концепція, що з’їжджаються 40 людей з купи міст. Типу, не просто там Київ, Одеса, Львів. А Коломия, Миргород, Лебедин — маленькі, великі містечка. Тобто, ми приїжджали в рандомне місце, в моєму випадку це було Старопільське, Херсон, Бердянське і Мукачеве, просили тамтешній відділ молоді, щоб виділили нам місце переночувати і починали творити прекрасне: малювати мурали, відбудовувати парки. І місцеві люди дивилися тоді: «Ой, а чого тіп з Житомира має приїжджати і допомагати моїй громаді будувати парк? Я що, гірший?». Починають видирати лопату і самі все робити. Вони гуртуються на тому фоні. Ми за тиждень все закінчили і поїхали. А місто активізовувалося, соціалізовувалося і далі починало жити. В них вже з’являються свої проекти. Вони самі щотижня збираються, відновлюють щось. Так перезапускаються міста і громади громади.

Фото: fb.com/BuildingUkraineTogether

Соціальне таксі

Я собі цим займався, але волонтерство в Україні більше розглядається не як професія, а як хобі. Тобто я мушу мати роботу, заробляти гроші, а в вільний час кидати себе на волонтерство. У мене була така ситуація, що я працював, щось робив, але почав розуміти, що грошей в мене не з’являється. Є купа соціального капіталу, кайфових людей, але треба рухатись. І я вирішив організувати таксі де працювали б нечуючі люди. У мене вдома стояв побитий «Ланос», його батько залишив. І доки я вчився в університеті, то здав машину в оренду глухонімим людям. Почав розвивати соціальне підприємство. Для чого? Бо в нечуючих людей раніше була проблема — вони працюють або в «Макдональдсі» на кухні, або на касі. Чи є свобода вибору з такою свободою? Тоді я вносив культуру того, що нечуючі люди — це супер-кайфові водії. Вони набагато краще відчувають автомобіль. Розвивав цю штуку близько року. В мене там почали працювати 20 людей, був серйозний автопарк, я орендував машини. В мене була пропозиція, що будь хто міг дати мені свою автівку в управління.

Чому в гуртожитку не круто

Паралельно я жив в гуртожитку. І це було специфічне місце зі специфічними людьми. Бо вони взагалі не розуміли волонтерство. Для них — це ознака того, що ти є дурень. Типу, працюєш і не отримуєш за це грошей? Дурних немає. Важко там жилося. Ти хочеш щось зробити, а все що на тебе очікує — це засудження. І в мене був колега з яким ми займалися іншими проектами, він якраз хотів з’їхати від батьків. Ми чули, що у Львові є така штука, як «Вільний Простір». В них це почалося з часів Революції гідності, коли люди жили всі разом, в гармонії і єдності. Ну і після цього вони зняли одну велику квартиру, де також жили багацько людей. Всі з того кайфували і там відбувалось багато прикольних штук. Ми чули, що планують зробити таке в Києві і хто хотів міг долучитися. Ми з колегою зрозуміли, що було б кайфово там жити. Бо оточення нас руйнує найбільше і якщо ти хочеш щось змінити, то спочатку зміни оточення.

Як починались колівінги

Організація йшла, але ніхто не хотів брати відповідальність. Бо треба було орендувати квартиру на себе, а туди б заїхали інші люди. Так, по суті, і народився наш проект. Ми з колегою кажемо: «Та все, давайте ми організуємо». Я зробив пост: «Люди, квартира в центрі, за адресою Лук’янівська, 63. Хто хоче — залітайте!». Ми були не дуже компетентні в цьому. Я колись працював ріелтором і мені було простіше квартиру знайти. Але її знайшов колега. Ми кинули пост, люди почали шарити: «Ой, клас-клас-клас». Тоді це коштувало 100 доларів і ми думали, що класна цифра виходить. 12 людей скинули гроші за перший і останній місяць на картку. А ми заплатили за квартиру і комісію ріелтору. Люди заїхали, але ми тоді не порахували коштів на меблі, на ліжка, взагалі ні на що. І вони, по суті, жили на підлозі чотири місяці. В них були матраци і ті хто вставали раніше викладали їх ближче до дверей. Типу, щоб не топтатися по головах. І в той же час, коли люди жили на підлозі, вони казали: «Це найпрекрасніше місце в світі, ми щасливі, що живемо так кайфово». А ще, ми з’ясували, що комфорт залежить не тільки від фізичних умов проживання, але й від людей з якими ти живеш і яку цінність ти в це проживання вкладаєш.

Фото: instagrem.com/vilnyy

Після того, як пройшов місяць нам продовжували спамити: «Будь ласка, люди, може ще якась квартира відкриється?». І тоді ми відкрили ще одну, набагато більшу — на 18 людей. Вона була вже не на Подолі, а на вулиці Малевича, там Володимирський ринок через дорогу. Триповерхова квартира, супер-велика, з терасою. І так само не було коштів на ліжка і люди знову три місяці жили на підлозі. І все одно казали: «Боже, як нам пощастило, які ми кайфові». Але то було вже несерйозно, тому ми потихеньку рухалися. Підняли ціну, змогли за три місяці поставити на всі колівінги ліжка, почали розвиватися. Зараз в нас є вже 12 колівінгів і супер-спільнота крутих людей. По суті, так воно все почалося.

Була проблема в тому, що спочатку ми відкривали «Вільний Простір», як у Львові. Але ні я, ні мій колега Іванко ніколи там не були. І ми все робили так, як собі уявляли: «Боже, це має бути так, а це — так. Мають бути такі правила!». Типу, ідеалізували в голові те, чого не бачили в живу. І коли ми його відкрили, а потім побували у «Вільному Просторі», то зрозуміли, що це супер-різні штуки. Тоді ми вирішили просто залишилися Vilnyy, бо народ вже запам’ятав назву. Так зараз і рухаємось.

«Це така американська штука»

Назва «колівінг» напевно була відразу. Чому? Бо нам треба було придумати, як ми себе позиціонуємо. Насправді, колівінг — це не супер-нове слово. Якщо подумати — це те саме, що гуртожиток. Але слово «гуртожиток» саме себе дискредитує. Бо ти приходиш до потенційного орендодавця і кажеш: «Доброго дня, дядьку! Хочемо відкрити у вашій квартирі гуртожиток». Це, типу, взагалі не та двіжуха виходить. Тому для нас колівінг став таким рятувальним кругом. Ми приходили і казали людям: «Доброго дня! Ми відкриваємо колівінг». Типу, житимуть по чотири людини в кімнаті. Але обов’язково буде хол, де всі зможуть між собою спілкуватись. Можливо, навіть ще один хол, де будуть суто працювати. І все для того, щоб люди змінювались. Ось тут вже власники такі — «У, клас, колівінги! Це така американська штука! Звичайно, забирайте квартиру! 12 людей? Все окей!». Бо гуртожиток зразу відвертає від себе. Отак до того і дійшли.

Фото: fb.com/vilnyy

В чому прикол спільнот

Ми цілимось на спільноти. І концепція така, що спільноти самі вирішують, які вони концепти хочуть. Коли ми заїжджали, то казали: «Ви маєте жити заради спільноти, стати одним цілим». Зрозуміло, що там є групова динаміка. Через чотири місяці ви починаєте сприймати один-одного з усіма мінусами, починаєте підтримувати. Але паралельно у нас в організації була криза. Ми не розуміли, чого маємо утримати цю спільноту. Люди місяць ходили і думали: «Блін, а навіщо ми тут живемо?». І може то виглядає максимально дебільно, але це було серйозним питанням. Вони тут живуть. А для чого? І ми знайшли істину в тому, що живемо для особистого зростання. Людей змінюють люди — це наш девіз. Ми відбираємо крутих людей. І коли ти туди заїжджаєш, то у вас супер-багато спільного. І через це ви один одного підсилюєте. Бо коли тобі потрібен «проджект», а біля тебе сидять два «проджекти», SMM-ник, перекладач, айтішник і ветеринар, то вони будуть радити не для того, щоб самоствердитись. Вони це роблять, щоб підтримати у тому, в чому компетентні. І ми зараз всю цю штуку організовуємо для того, щоб люди підтримували один одного. Незалежно від їх спеціалізації і професії. І все, що їх об’єднує — це цінності і бажання розвиватися.

Особисто в мене прикол був. Коли я жив у гуртожитку, ми три місяці дивились «Наруто». З ранку до вечора. Зараз викупаю, що я виходив тільки на перекури і коли з таксі якась проблема траплялась. А потім просто приходив в кімнату — оп, з паузи зняли і далі дивимось. Спільнота прямо супер-впливає. Коли всі встають о сьомій-восьмій ранку і хтось біжить, хтось йде в спортзал, хтось йогою займається... Ти, коли спиш до 12:00, починаєш відчувати себе дискомфортно. Не в тому плані, що: «Фу, лох». А в тому, що тебе це заряджає і разом легше це робити. Це не дає тобі загубитись в рутині.

Фото: fb.com/vilnyy

Як заїхати на колівінг

Перше — це людина пише, чому ми маємо взяти саме її. Типу, мотиваційна частина. Друге — це інтерв’ю. Тобто ми перевіряємо чи то правда, що в листі написали. Плюс, задаємо вибірку питань і дивимось, як люди приймають рішення. І третє — це інтерв’ю зі спільнотою. Тобто людина по зуму підключається до конференції. Там може бути один представник спільноти, може декілька. Такий, типу, соціальний Tinder. Вони мають 20 хвилин спілкування. І після того людина, яка подавалась, каже чи їй окей заїхати саме сюди. А спільнота каже чи їм окей, щоб ця людина заїхала до них. Якщо все добре, то у них «метч» і вони з’їжджаються. Якщо їм не окей, то люди потім подаються на інші спільноти. Бо кожен колівінг має свою групову динаміку і свої особливості. Хтось комусь може не підійти. У нас наприклад є спільнота, в якій сортують сміття. Хоча насправді, у нас багато колівінгів цим займаються. Але є такий, в якому взагалі немає шкідливих звичок. Бо навіщо тримати один балкон для тих, хто палить, якщо можна його використовувати як ще одну лаундж-зону. Або як кімнату тиші чи щось типу того. У нас спільноти самі вибирають свою спеціалізацію і людей, які до них заїжджають. Якщо їм не підходить ця людина, то вона просто там не житиме.

Наразі проживання коштує 130 баксів. На будь якому колівінгу мережі. У нас є кайфова квартира і на «Деміївській», і на Великій Житомирській, і напроти «Гуліверу». Ми позиціонуємо, що ти заїжджаєш не на квартиру, а в спільноту. Спершу людина заїжджає на пробний місяць. І потім, якщо все окей, то спільнота голосує і каже: «Так, ми хочемо його бачити у нас».

Фото: fb.com/vilnyy

Все за покликанням

У нас є супер-творчі колівінги — це якісь кінорежисери, актори, автори. Вони всі живуть такою кіношною продакшн-тусовкою. Перед цим у нас був колівінг, де було дуже багато журналістів. І вони прямо дуже кайфово зійшлися. І, по суті, спільноти самі гуртуються на фоні того, що вони хочуть робити. Тобто від професії це не залежить. У нас на колівінгу колись була тусовка людей, які створили свій бенд. Грали собі, виступали. Там був барабанщик, була подруга, яка співає, були гітаристи. Вони знайшли один одного. У нас все за покликанням і тут не варто говорити про професію. Хтось з них був айтішником, хтось баристою, щось типу того.

Про правила, самогон та повагу

Гарантію якості нашого колівінгу забезпечує одна мережа. Тому для всіх у нас є базовий уніфікований статут. Але всі інші правила, внутрішні, люди придумують самі. Коли тільки почалась організація колівінгів, то ми зібрали всіх, хто на той момент заїхав і кажемо: «Давайте пропишемо уніфіковані правила, щоб було ясніше жити». Коли ми їх придумували, то долучили кожну людину. Щось типу анкетування. А після цього народили свій маніфест і операційний документ. Перший більш про ідеологічну сферу, а другий — про детальну, фізичну.

У Києві є проблема у відсутності культури куріння трави. Хоча, це не те що проблема. Але у нас, так як ми орендуємо квартири прямо в центрі, дуже багато впливових сусідів. Купу разів вже якимось Аваковим погрожували. Фішка в тому, що у нас немає жодної толерантності до вживання наркотиків на квартирах. Бо якщо там хтось щось юзане, то це, по суті, імідж всієї мережі. Тому в нас заборонено вживати наркотики на колівінгу. Тобто, якщо ти пішов з кентами в Closer або в «Хвильовий» і потім завалюєшся назад, то з цим окей. Але ставити бонг на колівінгу — це супер-заборонено.

У нас є три правила-цінності: натхнення до дії, повага і спільнототворення. Є ще правило спільної вечері по понеділках. Ну і раз на чотири місяці у нас на колівінгу має бути спільна мандрівка. Вона має бути з ночівлею і туди виїжджає увесь колівінг. Це має бути мінімум за 30 кілометрів від місця де стоїть квартира. Нащо це? Бо ми розуміємо, що кайфово, коли ти живеш в спільноті. Але коли ви всі разом кудись виїжджаєте, то утворюються набагато якісніші зв’язки між людьми. І тому раз на чотири місяці колівінг має кудись поїхати. Зазвичай це Коростишевський кар’єр, або якийсь Батурин. Тобто місця неподалік. Але все одно це супер-впливає на спільноту.

Колись у нас була штука, що ми з сусідами по під’їзду спілкувались і вони казали: «Господи, п’янство, б******о і разврат, маладьож». Тому у нас була двіжуха, типу, не можна вживати міцний алкоголь. Але потім воно все нагнулося. Бо заїхав кент, який вирішив гнати свій самогон і продавати його в Києві. І він такий: «Якщо тут не можна вживати міцний алкоголь, то можна я буду наливати собі в чарку, виходити за двері, випивати його і потім заходити назад?». Зрозуміло, що то якийсь галімий двіж. І ми викупили, що просто бажано не накидуватись так, щоб на ранок було соромно. І все це пояснюється через повагу. Бо я поважаю людей настільки, що після 23:00 не шумлю. Або настільки, наскільки якісно прибираю.

Фото: fb.com/vilnyy

Як обійтись без клінінгу

Якщо в квартирі живуть 12 людей, то вона розбивається на 12 точок. Наприклад на першому колівінгу де я жив, моєю точкою були сходи. І фішка в тому, що я мусив в триповерховій квартирі відповідати за їх ідеальну чистоту. Витираючи сходи я плачу за те, що хтось в цей час відповідає за чисті санвузли, кухню, хол, двері, вікна і терасу. По суті, ця система найкраща. Якщо б ми там увесь час мінялись, то це було б неефективно. А якщо я чищу сходи раз на тиждень, то зрозуміло, що перший раз я прибиратиму їх дві години. А потім — все менше й менше. За місяць я вже навчусь супер-якісно прибирати сходи за 15 хвилин. Так само як хтось з санвузлами, кухнею, столами, меблями. Це максимально ефективно, бо ти розумієш, що тобі треба робити і довго не роздупляєшся. І квартира, насправді, сяє чистотою. Та і людям не в напряг. Інколи хтось приїжджає до нас і такий: «Ой, як це так, 12 людей живе, немає клінінгу, як ви домовляєтесь?». А нам не потрібно домовлятись. Усім з цим окей.

Чому колівінги — це круто

Ми гуртуємо не просто 12 кентів на хаті. Ми так само гуртуємо 150 людей які живуть в мережі. Якщо ви з людиною заїхали на два різні колівінги і не познайомились — це втрата. Бо можливо, що ви супер-кайфові люди і могли знайти один одного. Тому коли люди платять ці 130 баксів вони отримують ще й спільні двіжухи. Зараз, у зв’язку з карантином, їх стало трохи менше. Але зазвичай ми ходили в гори всіма колівінгами, організовували свята. У нас живуть 150 кайфових кентів і ти розумієш, що немає в Києві двіжухи де б не тусувалися чуваки з Vilnyy. У нас живуть тіпи, які тусуються в «Banda», на «Радіо Свобода» в «Центрі спільних дій», «Пласті». Бо у нас немає якоїсь сфери, а є якісь цінності. Спеціалісти з такими цінностями є взагалі в усіх сферах. Часто буває таке, що хтось кудись влаштовується на роботу, а там вже є кент з Vilnyy. І він може щось підказати або допомогти підготуватися до співбесіди. І це спільнота не тільки цих кентів, а набагато ширша. Колівінги круті через оточення, яке примножує твій потенціал. Без цього живеш неефективно.

Такий email не зареєстровано у системі
Введите свой электронный адрес, на который мы отправим вам новый пароль.
Поле не должно быть пустым и содержать кириллицу
Спасибо!

Ваше сообщение принято.

Сожалеем :(

Во время обработки что-то пошло не так.

Bы можете отправить сообщение на электронный адрес betatest@nashkiev.com