Все починається з дитинства. Саме так пояснюють особливості нашої з вами поведінки або психологічні проблеми (звісно, не всі, проте трапляється). Та чи можна так казати про живодерство? Чи дійсно садистами стають ті, хто у далекому минулому знущався з тварин?
Ми поговорили з психотерапевтом про те, чи насилля над тваринами переростає у насилля над людьми. А зоозахисник спрогнозував, чи варто очікувати нових «Святогорів» та безкарності.
Чому не догхантінг, а живодерство
Олександр Тодорчук,
Не існує такої назви, як догхантінг. Так себе самі називають люди, які знущаються з тварин. Насправді це живодери, які отримують від знущань насолоду. Вони вбивають безпритульних тварин або завдають їм шкоди. Слово «догхантінг» для таких людей звучить красиво, але по факту це — живодерство. Такі люди — збоченці та злочинці, які самі захотіли себе так називати.
Варіацій живодерства в Україні є декілька:
- Ситуативне. Наприклад, людину збісила собака, вона прив’язала тварину до машини та протягнула вздовж дороги. Це реальний кейс та нещодавня судова справа.
- Регулярне. Живодери отримують насолоду від знущання з тварин, тому повертаються до цього злочину.
Чому в Україні виправдовують «Святогорів»?
Відсутність покарання за будь-який злочин призводить до того, що подібних вчинків стає дедалі більше. Коли одного живодера виправдовують, це стає своєрідним маячком для іншого.
Виправдання Святогора пов’язане з цілим комплексом питань. По-перше, недосконалість українського законодавства, у якому тварина розглядається як майно. Об’єкт, а не суб’єкт. Безпритульна тварина не має власника, який може за неї постояти.
По-друге, український закон щодо пропаганди жорсткого ставлення тварин фіксує відповідальність за авторами контенту. У випадку, коли людина, як Святогор, приходить на телеканал та починає розповідати про засоби для вбивства тварин, вона не несе відповідальності за ці слова. Відповідальність лягає на того, хто створює продукт, тобто на телеканал.
По-третє, є проблема з правоохоронними органами, судовою системою загалом. Багато поліцейських, суддів та прокурорів не бачать у живодерстві проблеми. У невеликих містах поліція може взагалі не приїхати на подібні виклики. У Києві поліцейські часто відмовляються складати протокол. Бувають ситуації, коли правоохоронець каже активісту, який пише заяву, що «ви хочете таким чином людині життя зіпсувати». А йдеться про кошеня, яке викидають з 18 поверху. Це саботаж.
У справі зі Святогором були ситуації, коли його посадили під домашній арешт. Проте активісти зустрічали живодера посеред міста. Виявилося, що слідчий «дозволив йому погуляти».
Додам, що у цивілізованих країнах питання захисту тварин від жорстокості — це питання як гуманності до тварин, так і превентивний інструмент. Багатьма дослідниками та психологами ще з 60-х років ХХ ст. доводилося, що із жорстокості до тварин починаються знущання з людей. Живодери труять тварин. Не дай Боже побачити цю картину. Це жахливо. Тварина б’ється у конвульсіях, страждає, а ці «люди» отримують від видовища задоволення. Тому поліцейський, який не приймає заяву, слідчий, який не розслідує справу, суддя, який виправдовує живодерів, несуть відповідальність як за вбивство тварин, так і за можливе вбивство людини.
Чому люди знущаються з тварин?
Катя Баган
психологиня, психотерапевтка
Є підтвердження взаємозв’язку між жорстким поводженням з тваринами та насильством у сім’ї. Діти, які зазнали домашнього насильства, мають вищий рівень жорстокого поводження з тваринами, що, своєю чергою, збільшує їхню схильність до злочинної поведінки.
Чому? 48% мотивації таких дітей — почуття гніву. Але також існують інші причини:
- контролювати тварину, щоб сформувати її поведінку або усунути небажані риси;
- помститися тварині за певну провинність;
- для вираження агресії через тварин;
- помститися іншій людині (жорстокість щодо тварини застосовується як метод відплати іншим);
- шокувати інших для розваги;
- задовольнити неспецифічні садистські спонукання.
Щодо мотивації дорослих, тут також є декілька факторів. У дослідженні 1995 року психолог Адамс стверджував, що чоловіки часто знущаються з тварин, щоб продемонструвати або підтвердити свою силу, висловити гнів, покарати й тероризувати тварину та навчити її підпорядковуватися. Також знущання з тварин може бути способом відмовити інтимних партнерів розірвати стосунки.
Які діти схильні до жорсткого поводження з тваринами?
Існує три типи дітей і підлітків, які схильні до жорстокого поводження з тваринами.
- Діти дошкільного або молодшого шкільного віку, які перебувають під недостатнім наглядом і не мають досвіду догляду за тваринами;
- Діти трохи старше дошкільного віку або діти молодшого шкільного віку, які в минулому піддавалися фізичному або сексуальному насильству і / або піддавалися домашньому насильству;
- Підлітки, які здійснювали жорстоке поводження з тваринами під впливом наркотиків і / або алкоголю.
Чи існують маркери, за якими можна визначити схильність людини до знущання з тварин?
У цьому випадку дуже важлива попередня історія людини, що з нею відбувалося в дитинстві. Йдеться саме про прояви антисоціальних рис — як у процесі виховання, так і від народження. Загалом вчені визначають, що високий рівень активності, агресивності, реактивності та подібних факторів може вплинути на розвиток людини у психопатичному напрямку.
У діагностованих психопатів постійно виявляється знижена реактивність автономної нервової системи. Цей факт вважається поясненням постійного прагнення таких людей до гострих відчуттів і їх очевидною «нездатністю навчатися через досвід». Коротко кажучи, антисоціальні особистості мають вроджені тенденції до агресивності. Їм більше, аніж іншим, прояви агресії приносять задоволення та збудження.
Знущання з тварин — тільки початок?
Чи рівноцінне вбивство тварини вбивстві людини? Певно, зоозахисники скажуть, що так. Проте це більше філософське питання. Не можна говорити однозначно, що людина, яка знущалася з тварин, неодмінно зробить це з людиною. Є дослідження, які говорять, що так, це можливо. Наприклад, У 2004 році Мерц-Перес і Хайде провели інтерв’ю з 45 жорстокими й 45 ненасильницькими правопорушниками, що перебували у в’язниці у штаті Флорида. Вони відзначили, що методи, які застосовували злочинці для жорстокого поводження з тваринами в дитинстві, були дуже схожі на методи, які вони пізніше застосовували до людей.
Але на такі дії впливають додаткові фактори. Якщо дитина фізіологічно не має можливості до «великої емпатії» і вона мала якісь схильності до нанесення ушкоджень тваринам, — це ще не означає, що вона неодмінно почне їх вбивати. Варто додати ремарку про адекватне оточення, у якому вона зростала.
Катування та знущання з тварин — одне з трьох видів поведінки підлітків, що часто називають «вбивчою тріадою». Інші два — це наполегливе мочіння в ліжку та нав’язливе розпалювання вогню. Деякі кримінологи та психологи вважають, що поєднання двох або більше з цих трьох видів поведінки збільшує ризик того, що людина почне вбивати у майбутньому. Однак наукові докази цього неоднозначні.
Що робити, якщо ви стали свідком знущання з тварин?
Перш за все, потрібно робити те, що є для вас безпечним. Живодер у такому стані є дуже агресивним. Йому навряд чи сподобається те, що ви «заважаєте». Це не означає стояти осторонь. Треба зателефонувати в поліцію й зазначити, де знаходиться кривдник.
Обов’язково необхідно написати заяву, ґрунтуючись на законі "Про захист тварин від жорсткого поводження". Жодних інших інструментів боротьби з живодерами не існує. Якщо не звертатися до правоохоронних органів, вони з високою ймовірністю й надалі ігноруватимуть подібні виклики.
Варто також розповідати про побачене у соціальних мережах. Лише публічний розголос не дозволяє зам’яти судові справи про живодерство.
Наостанок треба звертатися до зоозахисних організацій, які зможуть контролювати перебіг справ. Лише такими діями можна впливати на ситуацію із живодерством.
