Ведуча UA:Українське радіо Наталія Соколенко до карантину їздила в офіс на метро. Але з початком карантину київську підземку закрили на невизначений термін, автомобіля в Наталії немає. Тому тепер вона щоденно проїжджає близько 20 км ― 10 км в офіс і стільки ж додому. Як оцінює київську велоінфраструктуру, досвід яких міст вважає за потрібне реалізувати в українській столиці та чи планує пересуватись на велосипеді після закінчення карантину -- в нашому матеріалі.
Шлях пагорбами з дому на роботу
Ще коли не був оголошений карантин, але вже до того йшло, ми з подругою натрапили на статтю ― статистичні моделі поширення коронавірусу в інших країнах і прогнози, що очікує нас. Це був четвер. А вже в п'ятницю я скасувала всі зустрічі.
UA: Українське радіо, де я працюю, ― найбільша FM-мережа України. У такі періоди, як зараз, Суспільний мовник має працювати на повну потужність. Тому в понеділок я пішла на роботу. Пішки.
Від мого будинку у районі Теремки-2 до нашого офісу на Хрещатику приблизно 10 км. Йшла я 1 годину 40 хвилин. Чому одразу не на велосипеді? Після зими його просто треба було трохи привести до ладу ― підкачати колеса тощо. Тому перший раз довелося пройтись. На велосипед я сіла наступного ранку.
Так, звичайно, раніше я пересувалася по Києву на велосипеді: з Нивок, де жила, їздила в Тарасівку чи в Кончу-Заспу до друзів. Колись навіть намагалася вирішувати на велосипеді усі свої справи, які є на вихідні. Але на роботу їздила на метро.
Зазвичай, якщо я добираюся на роботу на метро, дорога займає хвилин 45. Приблизно 20 хвилин я йду до «Васильківської», далі сім зупинок на метро, і знову трохи пройтись. Для порівняння: перший раз на велосипеді до офісу я дісталася десь за годину. Потім вийшла на 55 хвилин. А сьогодні ― перший раз за 53 хвилини.
Якби були велодоріжки, думаю, що доїжджала б до Хрещатика за ті самі 45 хвилин, що і на громадському транспорті. Але велодоріжки на всьому моєму шляху зустрічаються тільки один раз ― в житловому комплексі, де я мешкаю. Далі на моєму шляху їх немає навіть у центрі.
Їжджу я по тротуару ― їздити по дорозі, де тролейбуси та вантажівки, боюся. Та й не всі водії у нас відзначаються обачністю. Як членкиня Громадської ради доброчесності я знаю, яка у нас судова практика. Навіть якщо будеш на 100% правий, це може нічого не значити. Тому я просто не ризикую.
Мій велосипед Giant: він і не міський, і не гірський ― щось посередині. На передньому колесі три швидкості, на задньому ― сім. І це дозволяє брати ті гірки, які мені трапляються. Досить серйозні перепади висот є між «Васильківською» і «Деміївською». Також є гірки між «Олімпійською» та площею Льва Толстого. Це, звісно, не найвищі гірки в Києві. Але я переключаю на першу швидкість переднє колесо і їду вгору без надзусиль.
Друзі кажуть: ти правильно все говориш, але є місця в Києві, куди так просто не виїдеш на велосипеді. І це Печерські пагорби, де знаходяться наші органи влади. Думаю, задля розвантаження громадського транспорту й доріг, нашій міській владі вже зараз треба думати, як зробити такі райони зручними для велосипедистів.
Велосипед замість тренувань
Коли я їду на велосипеді, люди звертають увагу. Кажуть: «Ви така молодець!». Днями мене наздогнав хлопець-велосипедист і так звернувся: «Мадам, на вашому велосипеді треба змастити ланцюг». До поради прислухалася.
Велосипед ― це хороше тренування. Особливо зараз, коли спортклуби зачинені. У мене не було жодної крепатури, але в перший день я відчула м'язи спини. Нічого не боліло, просто відчула: «О, там є м'язи».
Тут варто додати, що я займаюся фізкультурою. Плаваю в басейні, граю в баскетбол. Інколи ― йога, часом ― спортивна ходьба. В дитинстві я займалася синхронним плаванням ― до речі, в одній групі з дружиною нашого мера. Але спорт великих досягнень залишився у підлітковому віці, бо це дуже травматична штука. Зараз ― лише фізкультура.
До речі, став у нагоді спортивний костюм, який ще взимку купила, щоб бігати вранці. Що називається, як знала. Тканина достатньо цупкенька, якісна. І мені зараз дуже добре в ньому їхати. Навіть коли доволі сильний вітер, я не відчуваю дискомфорту.
Єдине: якось потрапила під дощик. Тому хочу почитати лайфхаки берлінців, лондонців, копенгагенців: які у них одяг і взуття саме для дощової погоди, адже вони їздять на велосипедах щодня.
А завдання на «після карантину» ― знайти респіратор чи маску, яка дозволить їхати по Києву, коли відновиться рух в повному обсязі і буде більша загазованість.
Люди готові до велосипедів, але не готова інфраструктура
Карантин показав нам, наскільки важливим є особистий простір. Його не дає громадський транспорт чи навіть таксі. А велосипед, самокат, гіроскутер ― дають. І це стане серйозним світовим трендом. Кожен хотітиме свого індивідуального простору.
Після закінчення карантину я хочу максимально замінити пересування громадським транспортом на велосипед. Тому вже тегнула в дописі у фейсбуці радника нашого мера Максима Бахматова, що після карантину буду наполегливо вимагати побудови в Києві велодоріжок. На це точно треба виділяти ресурси ― і матеріальні, й ідеологічні. Тому що у просунутих країнах вже не оперують поняттям «розвиток транспорту». Оперують поняттям «розвиток мобільності».
Наприклад, мене дуже вразило побачене у місті Ессен (Німеччина). Ессен можна порівняти з нашими Донецьком чи Дніпром, хоча це місто й менше. Так от в стратегії розвитку Ессена зазначено, що вони переконають мешканців робити 25% своїх переміщень по місту пішки. Ще 25% ― на велосипедах, самокатах і т.д. Також 25% ― громадським транспортом. І, відповідно, лише чверть переміщень ― на власних авто.
Ще цікавіший приклад ― велобан у землі Північний Рейн-Вестфалія. Тут велосипедисти можуть розвивати швидкість до 80 км/год на електробайках.
Мій брат жив у Нідерландах. Він каже, що там ти можеш купити автомобіль за ті гроші, які є в кишені. Але при цьому люди їздять на велосипедах, а в Амстердамі побудовані чотирьохповерхові велопаркінги.
А в Берліні мене вразили батьки, які возять своїх малих дітей у садочки чи школи у спеціальних велопричепах. Діти ― щасливі!
Все це потребує інфраструктури. Але якщо Києву вдасться якусь частину людей пересадити на велосипеди, буде чудово.
Суспільний мовник ― вже у тренді. На роботу на велосипеді дістаюся не лише я, але й інші працівники. Наприклад, колега з IT-відділу їде на велосипеді понад дві години в один бік. Тому ми готові ― справа за інфраструктурою.
Читайте також: «В Києві гуртуються власники зброї – кажуть, що не впевнені в правоохоронних органах під час кризи»
