Зізнаюся щиро: я перестала бути фанаткою новорічних містечок років зо три тому. Пам’ятаю, як раділа, коли біля Софії вперше побудували фудкорти з глінтвейном, змонтували каруселі та влаштували резиденцію Санти (або Діда Мороза, кому як зручніше). Але з кожним роком новорічні містечка все більше мене розчаровували. Можливо, це сталося через те, що я бачила аналоги святкувань у Німеччині та Польщі. Можливо, мені просто приївся цей святковий шабаш. Важко відповісти. Але коли я почула, що у 2020-му новорічних локацій буде декілька, та ще й поєднаних новорічним маршрутом, всередині мене знову прокинулася дитина.
«Давай, Віко, цей рік дістав своєю депресивністю. Хочеться про все забути й на вечір щучкою стрибнути у казку!», — приблизно так всередині велася розмова з другим, трохи екзальтованим, я. І, що ви думаєте? Воно перемогло з розривним рахунком 5:0. 19 грудня, у день офіційного відкриття новорічних локацій, я пішла шукати свято.
Попереджаю: репортаж — штука, все-таки, суб’єктивна. Далі я розписувала те, що бачила. Проте не виключаю, що хтось сприйняв би усе побачене інакше. І це нормально. Тому пробуйте маршрут на собі, щоб скласти власне враження.
Почнемо з офіційної інформації. Київська влада анонсувала три основні локації свята: Контрактову площу, Арку дружби народів та Софійську площу. На кожній з точок встановили по ялинці, які традиційно мали засвітити о 19:00. Новорічні містечка вперше поєднали між собою маршрутом, щоб людям ̶б̶у̶л̶о̶ ̶з̶р̶у̶ч̶н̶о̶ ̶в̶е̶ш̶т̶а̶т̶и̶с̶я̶ ̶м̶і̶с̶т̶о̶м̶ ̶ було де гуляти на відстані одне від одного. Карантин, як-не-як.
«Завдяки такому рішенню ми, по-перше, розвантажуємо центральні вулиці від припаркованих автівок у святкові дні. По-друге, спонукатимемо киян не стояти на місці та рухатися від однієї фотозони на маршруті до іншої», — сказав на онлайн пресбрифінгу начальник відділу координації та моніторингу проведення масових заходів у місті Києві та реалізації проєктів Кирил Воронін.
Контрактова площа, гірки та коричневий сніг
Тур новорічними локаціями стартує від Арки дружби народів, прямує через пішохідно-велосипедний міст до парку «Володимирська гірка», звертає на Алею художників, Андріївський узвіз та закінчується на Контрактовій площі. На кожній з локацій обіцяли розваги, артінсталяції та купу гірлянд.
Я вирішила йти від зворотного і почала тур з Контрактової площі, щоб піднятися у центр та встигнути на засвічення головної ялинки країни. На годиннику була п`ята вечора, тому було очевидно, що ялинка на Контрактовій ще не горітиме. «Але новорічний настрій залежить не тільки від ялинки», — подумалося мені. Ще є ковзанка, льодова гірка та гірлянди. І, звісно, люди. Тому святкове сп'яніння мало відбутися у будь-якому випадку.
Однак Контрактова площа на момент мого приходу не була готова ні до мене, ні до усіх інших відвідувачів. Гірку тільки облаштовували, ковзанка не встигла замерзнути, тому замість льоду були дерев’яні балки. Додаємо сюди півтораметрову огорожу із сітки — отримуємо неперевершений вигляд на підсвічене колесо. Про свято нагадували тільки фудкорти з випічкою, солодощами у карамелі та глінтвейном.
А що люди? Вони проходили повз, у фантазії домальовували ковзанку, або напивалися на фудкортах.
- Дівчата, хочете собі фото для репортажу?, — крикнули мені та фотографці Іванні молодики з багряним носом.
- Та не дуже, — відвертаючись, кажу я.
- А коричневий сніг хочете сфоткати?, — повертається один із чоловіків і ніби знімає штани з трусами, щоб засвітити нам свою п`яту красуню.
О, ні. До такого мене мама не готувала. Зі швидкістю світла разом з Іванною я звалила до кінця фудкорт-алеї, де купчилися з десяток людей. «О, он де розваги!», — пролетіла думка в голові. Але насправді на місці я побачила дядьку з вусами, який щороку на Контрактовій набиває на монетах герби, імена та інші штуки, за які заплатять туристи. Але візитерам весело, тому тут додавати нічого.
Андріївський узвіз та Алея художників у пітьмі
За 15 хвилин прогулянок Контрактовою я рушила у бік Андріївського, щоб дійти до Алеї художників. Там обіцяли зробити дорогу з ілюмінацією. Узвіз я пройшла швидко, бо особливо прикрашеним він не був. Люди традиційно сміялися біля «Реберні», виходили з велосипедами з Druzi Cafe і фотографували Театр на Подолі. Узвіз жив своїм життям, але воно ще не стало новорічним. Лише біля одного з театрів стояли актори у костюмах Святого Миколая, а у дворі наливався глінтвейн. Не дивно, що саме там тусувалися люди.
У балачках з фотографкою я дісталася Андріївської церкви. Якраз за нею є поворот на Алею художників, яка веде до «Володимирської гірки». Пам'ятаючи про обіцяну ілюмінацію, я почала шукати якісь сигнали про її існування на вході. Але все, що я побачила — це художники, які почали збирати картини, та закохані парочки, що фотографували нічний Київ.
- Може, ілюмінація буде далі?, — у ваганнях кажу фотографці.
- Та ні, пусто все, — чую розчаровану відповідь.
Дійсно: на усій Алеї не було і натяку на бодай якусь ілюмінацію.
«Може, вона є, але ще просто не засвічена?», — закралася думка. Але ні на дерев’яних пандусах, ні на деревах гірлянд не було. Чесно, навіть влітку від діодів світла було більше.
Так, у пітьмі, без ліхтарів й ілюмінації, ми дісталися альтанки на «Володимирській гірці». Чому пішли саме туди? Бо це було єдине місце, від якого ще здалеку було видно світло. Вже на місці я побачила, що альтанку буквально обплели обіцяною ілюмінацією. Але вона виявилася рекламною точкою.
- Та хай вже буде, — каже мама дитині, яку намагалася сфотографувати біля ялинки без написів бренду. Враховуючи, що більше ілюмінації у парку ніде не було, точно «хай вже буде».
Попри рекламу, альтанка була прикрашена красиво. Над сходинками зробили арку з ліхтарів, поставили поруч дві засвічені ялинки, накинули діодів на лавки та поручні. І, як воно буває з локаціями для Інста-фоток, скрізь були люди, які першими хотіли показати підписникам новорічні світлини. Тому я свою фотку зробити не змогла. Не сваритися ж з підлітками за те, хто першим стояв у черзі до ялинки.
«Скляний» міст та ялинка на Арці дружби народів, яка постійно гасла
Наступною точкою маршруту став «скляний» міст. Біля нього встановили декілька скульптур — абстракцій на тему «Як може виглядати сучасна сніжинка», а в землю встановили кульки, що мали світитися різними кольорами. На момент мого приходу вони, звісно, не світилися. Чи то мені так фартить, чи то знову факап. Відразу скажу, що для чистоти експерименту фотографка Іванна сходила маршрутом знову — на наступний день. І тоді вже ці кульки горіли. Ось доказ.
Але повертаємося до мого походу, який був не такий насичений новорічними емоціями. Окрім «погаслих» кульок, на мене ще чекав «погаслий» міст. Від самого початку на ньому встановили арку з гірлянд, але вони, — вгадайте? — теж не горіли.
- А я думала, воно буде світитися, — каже жіночка років 50, яка у здивуванні розглядає каркас із темної гірлянди. І про себе думаю: воно то буде, але коли?
Не довго думаючи, я перейшла міст до Арки дружби народів. Щоб зрозуміти мої відчуття, треба залучити уяву. Отже, закриваємо очі та малюємо у голові наступне: ялинка, що стоїть по центру дерев’яних піддонів, на яких мав би бути каток. Бо він що? Бінго! Не замерз. Додаємо чорну стіну справа, яка є частиною рампу для сноубордистів — і мої сльози стають зрозумілими.
Так, погода непередбачувана, і по плану ці локації мали бути більш святковими. Але, зізнаємося: ялинка посеред уявного катку — ще те видовище.
Проте люди не сумували. Завдяки сноуборд-фесту на локації зібралися сотні глядачів, які з відкритим ротом дивилися на сноубордистів та їхні трюки. Вони то кидали око на рампи, то тікали у сусідні фудкорти за глінтвейном, то бігали дивитися, що там з ялинкою. І ввесь цей мініхаос вперше пробудив у мені відчуття передноворічного стану, коли ти весь у клопотах, але все одно на обличчі усмішка, а в очах — щастя. Кайф, що казати.
То коли ж запалав міст? Неочікуваний стрибок, але повертаю вас у реальність. Гірлянди запрацювали десь о шостій вечора, якраз перед засвіченням ялинки. Тоді у мене остаточно з’явився новорічний настрій. Люди, що тусувалися поруч, теж їх оцінили й побігли фоткатися. По довжині мосту ще встановили підсвічені кульки та скульптури у вигляді сніжинок, від яких не можна було забрати дітей. Отам була казка, про яку казали організатори.
Ялинку засвітили ближче до 19:30. Її прикрасили гірляндами, білими, рожевими та зеленими кульками. Якби не відсутня ковзанка, взагалі була б бомба. Проте ялинка, не витримуючи напруги, почала гаснути раз у 10 хвилин. З ялинкою короткостроково гаснув міст. Щоб текст не виглядав суцільною скаргою на тему «А де свято», скажу: це був момент дискотеки. І налаштованим погуляти людям цей рейв зовсім не заважав.
Перехід до Софії та непрошене фаєр-шоу
Якщо ви стежили за часом у тексті, то зрозуміли, що на засвічення ялинки на Софії я не встигла. Мене відволік сноуборд-фест та арка з гірлянд на виході до Європейської площі. До того ж, всередині мене сиділа та Віка, яку минулого року натовпом виносило з відкриття головної ялинки країни. І вона постійно казала: «Не лізь туди! Коронавірус та здоровий глузд у даному випадку має переважати!»
Я відкрила соцмережі, побачила стрім з Софійської площі та зрозуміла, що я ще хочу морально вижити після цього вечора.
Особливо відчуття посилося тоді, коли я побачила на відео бант, що горів біля ялинки. «Це вам за капелюх!», — іронічно пожартувалося всередині. Тому мої ноги пішли не у багатотисячний натовп людей, а додому. Поки ще можна було зайти в метро.
Софійську площу я побачила пізніше. І не пожалкувала, що не пішла туди у суботу. Людей стало утричі менше, тому вдалося нормально походити між фудкортів та оцінити ялинку. Ідея зі штучних гілок ніяк не позначилася на її зовнішньому вигляді. Стилістика казкового лісу, іграшки-тварини та шатро із гірлянд, які спускалися над новорічними будинками, зробили нарешті те, що не зробили усі локації до, — запалили всередині мене відчуття новорічного очікування. Тому саме інсталяції на Софії я назву найкращими для пошуків того самого казково-дитячого відчуття.
Що робити з іншими точками на новорічному маршруті? Безсумнівно, йти. По-перше, свята бувають рідко. По-друге, карантин змусив нас підзабути про відчуття легкості та яскравості. По-третє, гуляти на свіжому повітрі добре. А від провалів ніхто не застрахований.
Тільки уточню. Йти туди треба було точно не в офіційний день відкриття, і навіть не на наступний день. Можливо, вихідний на Різдво, 25 грудня, все виправить?
Усі фото: Іванна Зубович.
