Все починалося досить непогано. Я обожнюю відкривати свої розповіді з цієї фрази, тому що очевидно, що далі буде щось кепське. Проте у момент, коли я сідала у літак в аеропорті Хургади, думала, що цього разу обійдеться.
Я полетіла до Єгипту у відпустку. Від роботи не відпочивала рік, тому була готова видирати мої «холідей» із зубів карантину, ніби у битві за останній квиток на концерт Олега Винника. На щастя, туди я полетіла без проблем: склала тест, взяла тур — і човгнула у теплі краї. Дивно, але подорож видалася безхмарною. Все йшло за графіком, у Єгипті на коронавірус чхати хотіли, тому на секунду навіть вдалося перенестися у доковідні часи.
Єдине — я дізналася, що по поверненню до України мені доведеться піти на 14-денну ізоляцію. Бо показники у нас дай Боже, а нових штаммів ненька не потягне. Проте був варіант не зачинятися вдома, а зробити ПЛР-тест. Якщо він негативний, можеш спокійно вилізати у червонозонний Київ.
Таким і був мій план, поки я летіла 4 години у літаку до «Борисполя». Рейс мав прибути о 00:40. З проходженням контролю та валізами, з аеропорту я мала вийти десь за 30-40 хвилин. Але вийшло зле-е-е-гка інакше. На цілих три години.
Застосунок «Вдома», який не вантажиться у найпотрібніший момент
Будь-який турист, який прибуває з-за кордону, ще до паспортного контролю зустрічає прикордонника. У нас ця «мила» дівчина стояла одразу з виходу із «гейту». Вона попросила усіх сформувати вервечку і завантажити застосунок «Вдома». Хто не в курсі — це додаток, який контролює дотримання людьми норм ізоляції. Щодня дається 2 години, щоб вийти на вулицю чи вигуляти собаку. Але загалом покидати місце ізоляції не можна. Інакше — поліція.
«Вдома» контролює людину за геолокацією та регулярними фото, які потрібно завантажувати у додаток з квартири. Тому телефон потрібно мати при собі. Хтось навіть носить з собою сувої шпалер, щоб у бота не було сумнівів у тому, що людина перебуває точно в одному й тому самому місці (або щоб його надурити).
Отже, я зайшла у додаток. Початкова сторінка попросила ввести свій номер телефону. Це і є своєрідний вхід до «Вдома». Я, не підозрюючи лиха, ввела свої дані й побачила вікно обробки запиту. За секунд 15 мені видало: «Немає з'єднання». Я вийшла і знову зайшла у додаток — тю, може, заглючив Інтернет. Але знову додаток видав: «Немає з'єднання». Я змінила вай-фай, потім повністю перейшла на мобільний інтернет. Краще не стало.
У цей момент почали трохи здавати нерви. Оглянулася навколо — у всіх сусідів була та сама історія. Так ми простояли хвилин 20, намагаючись, як ті ідіоти, зайти у застосунок. За цей час наша вервечка встигла поділитися на дві: зліва стали ті, у кого додаток запустився, справа — ми, нещасні. Вервечка зліва була у 2 рази меншою, аніж вервечка справа.
Прикордонниця почала реєструвати тих, хто «зміг». Паралельно до неї по людинці підтягувалися ми. З кожним постраждалим агресії у вервечці ставало дедалі більше. Поки до прикордонниці підійшла я, та вже почала волати на весь термінал, що «вона не в курсі, що з тим застосунком, чешіть розбиратися з поліцією».
Ну, ми й почесали.
Заяви з ефектом віртуальної реальності
На пошуки поліцейського у нашої компанії пішло 15 хвилин. Ми знайшли вже змученого чоловіка серед іншого натовпу з 200 людей. Виявилося, це ще одні «постраждалі». Усі вони знатно гарчали на поліцейського, аж до слини та поту на чолі. Від одного з присутніх я дізналася, що замість входу до «Вдома» потрібно написати спеціальну заяву, що ти погоджуєшся піти на самоізоляцію. У ній також треба вказати номер телефону та адресу «добровільного ув’язнення». Але, от лихо, заяв у поліцейського на руках не виявилося, адже «Не ви ж у мене перші. За сьогодні 600 людей вже їх писали!»
Відповідь поліцейського особливо образила дядьків брутальної зовнішності, яким точно осточортіло гратися у ці ігри. Вони з натиском і нецензурною лексикою почали розказувати поліцейському, куди йому сходити, щоб знайти нам заяви. Звісно, коп теж слова до кишені не ховав. Температура у приміщенні стала максимально спекотною. У цьому хаосі мені вдалося почути, що поліцейський зараз сходить і відксерить нові екземпляри.
На це пішло ще 15 хвилин. До нас приєдналися нові постраждалі. Врешті чоловік вийшов, але заяв на всіх не вистачило. Тому серед натовпу почалися змагання на спритність, хитрість і довжину рук. Мені пощастило дотягнутися до однієї із заяв, і от що я там побачила.
Листок був майже порожнім. Ні полів, ні рубрик, ні інформації про те, що нам треба заповнювати. Через це ґвалт у приміщенні став ще сильнішим. Поліцейський теж почав кричати, що «картридж у принтері не вічний, тому я нічим допомогти не можу». На цих словах брутальні дядечки зовсім «випали в аут», тому треба було швидко звідти тікати. Навмання, намагаючись пограти у дешифрувальника, мені та моїм сусідам вдалося колективно заповнити заяву десь на 20%. Записали головне: ініціали, телефон, імейл, фактичну адресу проживання та місце проходження обсервації.
Думаєте, на цьому квест закінчився? Аж ніяк.
Гра у «відсутність коронавірусу»
Із заповненою заявою (або запущеним додатком «Вдома»), туристи мають йти на паспортний контроль. Якщо якоїсь із цих позицій немає, додому ніхто не пустить. У той момент, коли ми заповнювали заяви, до термінала прилетіли ще три літаки. А тепер уявіть цю картину: одні бігають у пошуках поліцейського, інші — ручок, треті сваряться з прикордонником, а четверті намагаються знайти початок черги на паспортний контроль. На одну мить у мене навіть вирвався нервовий смішок, бо психіка цього сюру явно не витримувала.
Як той Шерлок, я почала шукати кінці черг. Побачила сусідку, з якою заповнювала заяву, і притусувалася до неї у компанію. Розмови були тільки одні: що це за пекло коїться, і якого біса ніхто це не вирішує? Що цікаво, на натовп із чотирьох літаків працювали 4 чи 5 вікон паспортного контролю. Тому уявіть, з якою швидкістю ми рухалися у чергах. Додаємо до вистави дітей, що плачуть, чоловіків, що лізуть поза чергою, та інших агресивних чоловіків, що намагаються їх зупинити — і залишається тільки поспівчувати.
Про карантинні норми у цьому терміналі навіть не йшлося. Повітря у приміщенні було настільки мало, що люди почали тихенько, на 10 секунд знімати маски, щоб хоч якось вдихнути чогось свіжого. Дистанція між пасажирами була мінімальною, тому навіть якщо з Єгипту ми вилітали без «корони», вкрай вірогідно, що у цьому терміналі могли б нею заразитися.
У «ритмі танго» за 50 хвилин я дісталася паспортного контролю. Буквально за пару хвилин до моєї черги одна розумна людинка сказала: «Слухайте, а давайте видалимо і знову завантажимо додаток! Може, поможе».
І, на диво, допомогло. Додаток одразу запустився. За цю мить я та ще декілька людей навколо встигли зареєструватися, натиснути кнопку про початок обсервації й з заповненими полями підійти до прикордонника. Дві хвилини — і я вийшла з цього пекла.
«Не той» рейс і тест на коронавірус
На доїзд додому застосунок дає добу. З моменту натискання на кнопку починається зворотний відлік. Побачивши, скільки народу хоче зробити тест на «корону» в аеропорті, я вирішила зробити це вдень у приватній лабораторії. Як-не-як, ще є доба.
Проте так просто вийти з приміщення не вдалося. «Бориспіль» переплутав номер нашого рейсу, тому ще хвилин 15 пасажири літаку з Хургади, як ненормальні, бігали рейками з валізами й вишукували сумки. Врешті, до нас дійшло, що можна не дивитися на номер рейсу, а шукати рейку за містом відльоту. Так і знайшлися речі літака з Хургади. Теорію підтвердила моя червона валіза, яку я випадково побачила на цій рейці.
О 3:40 я вийшла з аеропорту — вбита та змучена. Якось доїхала до квартири, поспала декілька годин і поїхала робити тест. Застосунок встиг вибісити мене ще зранку, адже кожні 30 хвилин пілікав і питав, чи дісталася я місця обсервації.
На 15 годині зворотного відліку я зробила тест на коронавірус. Даю примітку: не всі лабораторії працюють із додатком, тому завчасно запитуйте, чи вантажать вони результати тестів до «Вдома». Тут можете переглянути перелік лабораторій із сайту МОЗ.
Ввечері я вирішила написати гнівний допис щодо того, що пережила вночі, завчасно тегнувши Міністерство цифрової трансформації та «Дію», яку пов’язують із застосунком.
На допис відповів Мстислав Банік, директор директорату розвитку електронних послуг у міністерстві цифрової трансформації. Ось що він написав:
Доброго дня! Розумію ваші емоції. Мені прикро, що ви потрапили у відсоток тих, у кого могла виникнути така особливість.
Команда тоді зробила все можливе, що від нас залежить, щоб вирішити ситуацію. Зараз застосунок Вдома працює стабільно.
Але на цьому я не зупинилася. Як журналіст, я відправила запит до Мінцифри. У пресслужбі відповіли, що застосунок «Вдома» хибно пов’язують з Мінцифри та «Дією», адже їхня команда лише його створювала. Майже повний контроль над застосунком має МОЗ. Ще тривають перемовини щодо повної передачі.
А тепер — до пояснень, чому «Вдома» так підкосило під час мого повернення до України.
Євген Горбачов,
Збоїв у роботі додатку не було з травня. З того моменту він працював штатно.
„Вдома“ для відправки push повідомлень використовує сервіс Google. Даний сервіс, який зі „Вдома“ працює понад рік, без попередження перестав приймати повідомлення у старому форматі, що адресовані пристроям на iOS.
З огляду на те, що зміни відбулися без попередження й інструкцій, команді розробникам „Вдома“ довелося спочатку ідентифікувати проблему, і потім знайти спосіб, як її обійти без оновлення додатка. Оскільки на оновлення може піти до двох тижнів.
Проблему знайшли там, де ніхто не очікував — у сервісі від Google. З огляду на, що інструкцій щодо нового формату не було, на пошук оновленого формату пакета для Google пішов якийсь час.
Чому і навіщо Google так зробив, ніхто не знає.
Проте на «Вдома» скаржаться й щодо іншого. У багатьох користувачів, які пішли на самоізоляцію, виникають проблеми із фото. Додаток у певний момент перестає ідентифікувати обличчя.
Оксана Красножон
Двоє моїх синів — Денис та Максим, — у серпні поверталися з Болгарії до України. В аеропорті їм треба було встановити додаток „Вдома“. На митниці хлопці провели близько 5 годин — з усіма перевірками та заповненням інформації.
Вони зайшли до системи реєстрації та ідентифікувалися. Тест ми здавати не хотіли, тому вирішили просидіти із застосунком вдома два тижні.
Перші десять днів „Вдома“ працював без збоїв. Але на 11-й день застосунок перестав зчитувати обличчя хлопців. „Вдома“ видавав, що фото не схоже з тим, яке ми робили на початку (при реєстрації вдома потрібно зробили „еталонне фото“, з яким всі наступні фото порівнюватиме програма — ред.). Як ми тільки не фотографувалися: зі світлом, без світла, у різних кутках квартири. Хлопці аж бісилися від того, кидалися смартфонами. Всі чотири дні вони пробували відправляти фото, але нічого не змінилося. Так і досиділи до кінця ізоляції. Жодних приїздів поліції не було.
У застосунку був й інший збій. Через це один із днів ізоляції хлопцям не зарахували. Довелося сидіти ще додаткову добу. Тому, фактично, на обсервації вони провели не 14, а 15 днів. Після цього ми зареклися їздити кудись під час карантину.
Анна Пукір
У лютому чоловік повертався з Німеччини через Польщу. На кордоні йому встановили додаток „Вдома“. Він його активував, зробив еталонне фото, але з того моменту так і не зміг його підтвердити — додаток не зчитував обличчя. Чоловік практично шию скрутив, щоб розпізнавання спрацювало. Але ніяк. Ми телефонували у підтримку, писали з проханням допомогти. Проте нічого не змінилося. Довелося кожного дня ізоляції дзвонити до поліції та підтверджувати, що чоловік сидить вдома, а застосунок не працює. Однак, вона так і не приїхала це перевірити за увесь час ізоляції.
Пояснення команди розробників щодо проблем із фото:
Євген Горбачов,
У додатку є інструкції, що для світлини необхідно забезпечити нормальне освітлення, зняти маску і не допускати у кадр додаткових людей.
Серед більш ніж 800 тис. користувачів лише у деяких виникають проблеми з вищеописаними простими вимогами. Тому вони мають проблеми з проходженням розпізнавання обличчя.
Так само трапляються ситуації, коли перше, еталонне фото людина робить на кордоні у масці. Там і визначається точка геолокації. А всі інші звірки — в іншому місці. Відповідно, коли людина приїжджає додому, додаток звіряє еталонну геолокацію (з кордону) з нинішньою (з будинку). Звісно, система скаже, що перевірку не пройдено. І це не збій, а помилка самого користувача.
У таких випадках допомагає підтримка «Вдома». Вона оновлює еталонну точку геолокації на ту, де людина намагається пройти перевірку.
Для цього треба натиснути на найбільшу кнопку у застосунку — «Поставити питання».
А я після цього зареклася куди-небудь вилітати під час карантину. Ну, його.
