Я не їздила до Буковелю п’ять років. У свої 20 я впала на лижах, розірвавши чотири зв’язки в коліні. Після цього були декілька місяців на ліжку та ще пів року намагань навчитися ходити заново. Очевидно, стати на улюблені лижі я більше не могла. Тому, щоб не мучити себе, усі роки я намагалася уникати Буковелю.
Цього року моєму хлопцю запропонували поїхати у відрядження на зимовий Atlas Weekend, який якраз проходить у Буковелю. Він мав фільмувати захід декілька днів. Оскільки ця робота не займає увесь день, хлопець запропонував мені поїхати з ним та разом відпочити. Я дуже зраділа можливості мінівідпустки, але сумнівалася, що в Буковелю можна адекватно відпочити без катань. Це ж гірськолижний курорт! Що там можна робити, як не спускатися з гір на лижах чи сноуборді?
Скептично налаштована, я сіла обирати готелі. У мене була одна вимога: наявність SPA. Поки хлопець працював, я могла б відпочивати у басейні з панорамою на гори. Проте за роки моєї відсутності на курорті ціни на готелі відчутно зросли. Посередній номер коштує 1500-2000 грн за ніч. Раніше було на 500-700 грн дешевше. Звісно, є доступніші пропозиції, але такі готелі зазвичай розташовані у незручних місцях. Та й комфорту в них малувато.
Ми бронювали поїздку за тиждень. Номери довелося обирати із залишку, оскільки всі нормальні готелі були забиті під зав’язку. Я зупинилася на готелі у 1,5 км від гірськолижних спусків. Три зірки, непогані відгуки, головне — наявність SPA. Ніч коштувала 2.500 грн. І це ще лояльна ціна, враховуючи відносну близькість до центру Буковеля.
Як доїхати до Буковеля
Ми розглядали декілька способів доїзду. Літак до Івано-Франківська — найзручніший варіант. Купувати квитки потрібно завчасно, тоді ціна не буде завищеною. У день нашої покупки місце на одного коштувало близько 2 тисяч.
Ми обрали залізницю. До Франика курсують декілька поїздів, проте найшвидший — нічний — розбирають дуже швидко. Ми дивом вихопили дві останні верхні полиці в одному купе. Ціна — 600 грн за місце. Друзів розкидало вагоном, де було місце.
Хоча квитки коштують відносно адекватно, подорожувати залізницею — пекло. Від часів роботи тележурналісткою я «обожнюю» УЗ та її турботливий підхід до людей. Ми потрапили до вагона-трансформера — «новинки» залізниці. Спочатку зраділи, бо не доведеться нюхати пропотілі сидіння старих вагонів. Але вже за десять хвилин зрозуміли, що краще б нюхали їх. Вагон зроблений наче за ескізами середньовічних тортурних кімнат. Він вузький, розминутися чотирьом пасажирам взагалі ніде. Нижні полиці повністю не опускаються, на верхні важко залізати. Але повністю «добиває» конструкція вагону. Вночі все тріщить, гуде, рипить, ніби хтось увімкнув пилу над твоєю головою. Доводилося бити ногами в стіни, аби ті щільніше дотулялися одна до одної. А коли поїзд набирав швидкість, бити в стіни виходило головою.
До ранку нашому купе так і не вдалося заснути. Ми приїхали до Франківська о пів на дев’яту — пом’ятими, злими та голодними. Дякувати, прямо на станції стоять приватні перевізники, які збирають людей до Буковеля. Ми завантажилися у маленький бусик та поїхали в бік гір. Дорога займає до двох годин, вартість — 200 грн з людини.
Плюс перевізників у тому, що вони розвозять туристів за готелями. Якщо взяти квиток на великий автобус з вокзалу, він висадить у центрі Буковелю, на автостанції. Там само зупиняються офіційні шатли курорту, які запустили цього місяця. Проте вони їздять тільки від найближчої станції до Буковелю — Татарова. Вартість — 50 грн за поїздку. Якщо не хочеться гуляти Франківськом, варіант доїхати до Татарова залізницею навіть кращий.
Підйом на гори
Заселення у наш готель відбувається о 14:00. Ми приїхали об 11-ій. Заселитися раніше не вийшло — усі місця забронювали. Ми залишили речі на рецепції та пішли гуляти до центру.
В очі одразу впало те, що Буковель за час моєї відсутності розбудувався. Навколо не було жодного живого клаптику гір — скрізь готелі, апартаменти та ресторани. Дороги стали кращими, з’явилися окремі вело- та пішохідні доріжки. Проте ходити було важко, адже в горах рясно валив сніг.
В Інтернеті я прочитала, що навіть без лиж можна піднятися на вершину спусків з будь-якого підіймача. Ми дійшли до перших витягів з надією, що зможемо провернути підйом без проблем. Але — облом. Піднятися на гору без спорядження можна тільки з оглядового витягу #2. Вартість — 150 грн з людини.
Витяг працює повільно, за час підйому встигаєш насолодитися виглядом гір та трішки промерзнути. Зате на горі на повну відчуваєш, що не всі краєвиди доступні виключно лижникам. З гори видно увесь Буковель, декілька сусідніх гір та мої улюблені смереки. Якщо перейти на інший бік, встигаєш зловити панораму на полонину та гуцульські села (звісно, якщо не буде туману).
Також з цього витягу пропонують спуститися на швидкому родельбані. Це щось середнє між американськими гірками та бобслеєм. На спеціальних санях людина злітає з гори на трасі, що робить віражі між соснами та відкритою ділянкою полонини. Крики захвату відвідувачів чути ще з витяга.
Якщо хочеться ще більшого екстриму, поруч є станція тролею. За півтори хвилини ви злетите з вершини гори до центру Буковеля. Що круто, станція відкрита навіть взимку.
SPA та чани
Після повернення з гір ми зайшли у СПА-центр при готелю. До вартості номера входило безплатне відвідування сауни, хамаму, кімнати з сіна, джакузі та басейну. Я ніколи не була фанатом подібних процедур, проте після повернення з гір оцінила їхній ефект. Розігрітися у сауні, після чого стрибнути до холодного басейну, закріпити ефект хамамом, і все це — на фоні гір... Це варте того, аби доплатити за готель з подібною послугою. Майже половину другого дня я також провела у SPA, з книгою та фільмами під рукою.
Після SPA ми компанією спробували чани. Це великий казан з ароматною водою на вулиці, який підігріває вогнище. Повірте, відчуття неймовірні — відпочивати з виглядом на смереки посеред снігу в купальнику та келишком глінтвейну. Я б назвала чан мастхевом для візиту під час подорожі до Карпат.
Якщо таких послуг немає у готелю, існує декілька SPA-комплексів по всьому Буковелю. Найвідоміший — VODA CLUB біля озера у центрі. У комплексі є гарячі басейни, бари, власний пляж, сауни, джакузі та соляні печери. У приміщенні також працює ресторан. Мінімально перебувати у комплексі можна три години за 750 гривень.
По Буковелю також розкидані декілька центрів з чанами:
- «Буковельскі чани» у центрі;
- «Пекельні чани» на в’їзді до с. Поляниця;
- «Справжні чани» ближче до виїзду з с. Поляниця;
Нюанс — у високий сезон чани заброньовані на декілька днів вперед. Але навіть якщо не вдасться потрапити до комплексів, завжди відкриті чани на території приватних садиб.
Розваги в Буковелю
На території курорту працює стільки розваг, що вистачить на тиждень. Є окремі гірки для санчат, сноутьюбінг, спуск на велосипедах, квадроцикли та снігоходи. З останніми у нас виникли проблеми, оскільки водіям значно обмежили місця для катань. Ми вирішили не ризикувати.
Також у центрі є ковзанка. Вона невелика, але для подорожей з дітьми — саме те. Скрізь працюють тири та автомати з іграшками. Часом мені було шкода батьків, які не могли пройти й метра, аби щось не купити.
Точно варто встигнути на зону ATLAS WEEKEND BAR & APRÈS SKI. Вона розташована біля витяга #7, де вчать їздити на лижах чи борді. Це невеликий клаптик для тусовок з діджей-сценою, барами, фудкортом та розвагами від партнерів фесту. Музику відбирають достойну, оскільки ближче до вечора на локації починаються божевільні танці. Коротше, атмосфера на ATLAS WEEKEND у Буковелю варта того, аби вбити на ньому декілька годин.
Де поїсти в Буковелю
Важлива й болюча тема для багатьох. Буковель — дорогий курорт, тому дешевих точок з їжею тут мало. Я бачила лише декілька вікон з чебуреками та хотдогами за 45-50 грн. Більшість закладів, на які ви натрапите дорогою, матимуть київські ціни. Це означає, що бограч коштує 120-150 грн, сирники — 130 грн, шашлик — у районі 220-ти. Ми переважно обирали колиби, щоб відчути карпатську атмосферу. Зважайте, що колиби різняться між собою. Є такі, що більше нагадують ресторани, відповідно, страви там будуть дорожчими.
Чим ближче до підйомників, тим ціни стають вищими. Бургер на фудкорті не коштуватимете менше ніж 200 грн, глінтвейн продаватимуть за 130-150 грн. Класна альтернативна — вишнярня «Дика вишня», точки з якою розкидані курортом. Напій нагадує львівську «П’яну вишню», але не такий терпкий та більш солодкий на смак. Великий келих коштує 95 грн, чого вистачає, щоб зігрітися після прогулянок на вулиці.
Найбільшим розчаруванням став заклад «Грибова хата», який розпіарили настільки, що на вході ввечері стоїть черга. Забронювати стіл не можна, саджають хто як прийшов. Хоча заклад колоритний та туристично орієнтований, ціни та розваги всередині відлякали нас моментально. Страви української кухні коштують 250-400 грн при невеликих об’ємах. Музика грає настільки голосно, що ми не чули одне одного за столом. Коли почала грати скрипалька, терпець урвався остаточно. Ми переїхали в інший заклад.
Також не раджу обідати у підніжжях гірськолижних трас. Наприклад, біля сьомого підіймача у більш ніж скромному закладі куряча ніжка та порція рису вам обійдуться у 400 грн. 400, Карл!
Куди сходити: Колиба RA, ресторан Fomich та Carparosa Restaurant
А що з карантином?
Буковель — ідеальне місце, щоб забути про пандемію. Усі та скрізь ходять без масок. Заклади жодного разу не вимагали у нас сертифікатів та бодай зайти до них у масці. Розваги — та сама історія. Єдине місце, де нас попросили показати сертифікат — готель при заселенні.
Хоча я карантинно-відповідальна людина, мені сподобалося на хвилинку забути про коронавірус. Буковель — такий собі клаптик гедонізму в морі обмежень та вимог. Там усі щасливі, скрізь чутно сміх та радість. Якщо ви дуже боїтеся подібних послаблень, певно, варто обирати інші місця для відпочинку. Проте якщо ви відповідаєте за себе та дотримуєтеся мінімальних карантинних вимог, Буковель може стати саме тим місцем ретриту та перезапуску від проблем великого світу. Звісно, якщо попередньо накопичити грошей, тому що цей відпочинок точно вміє спустошувати.
Загальні витрати за три дні: 7200 грн за людину.
