Що не кажи, але в умовах постійного стресу зміна картинки, хоч і не надовго, здатна покращити, а, можливо, і врятувати ментальне здоровʼя.

І це не лише мої міркування, а думки авторитетних психологів та гештальт-терапевтів. 

До повномасштабного вторгнення я досить часто практикував історію з вікендами у Європі. Дві-чотири години, і ти вже пʼєш каву поруч із Віденською оперою або насолоджуєшся гуляшем у Будапешті. 

Короткі подорожі — це завжди ковток свіжого повітря та стимул працювати далі, аби таких поїздок було якомога більше.

Змінити обстановку та набратися сил цього разу допомогло одне з моїх найулюбленіших міст України — Львів. Місто, що завжди зачаровувало мене архітектурною красою та багатою історією. Місто, що виплекало не один десяток митців та поетів, і споконвік, навіть в умовах страшних репресій та утисків, зберігало українську культуру. 

Перше питання, яке постає, коли збираєшся до Львова — а де поселитись? У місті пропонують безліч апартаментів та готелів з цікавинками. Тут є маленькі бутік-готелі на декілька  номерів, або ж люксові представники світових мереж із відповідним рівнем обслуговування. 

Проте цього разу, скориставшись рекомендацією людини, яка в цьому тямить, я обрав готель “Швейцарський”. І, відверто кажучи, абсолютно не пошкодував. 

Про готель “Швейцарський” у Львові

Уперше про готель “Швейцарський” згадують у пресі 1894 року. Вже тоді він розташовувався за сучасною адресою — вул. Князя Романа, 20.

За легендою, один багатий швейцарець-банкір не зміг на батьківщині знайти своє кохання і поїхав шукати його до України. Саме у Львові доля посміхнулася йому, і він зустрів свою половинку. 

Після одруження пара відкрила на сучасній вулиці Князя Романа мініготель, який назвали “Швейцарський”.

Швейцарець-банкір придумав концепцію закладу: поєднати швейцарський сервіс і галицьку гостинність. Згідно з цим правилом готель функціонує донині, залишаючись одним із найстаріших чинних готелів у Львові. 

До "Швейцарського", я ніколи не зупинявся у місцях із подібним інтерʼєром в аристократичному стилі. Усі коридори, лобі, ресторан та номери оздоблені унікальними шпалерами й спеціально замовленими з Франції тканинами з ексклюзивними принтами. Більшість меблів — або давні відреставровані, або ж нові, виготовлені у старовинному стилі. Номери просторі та світлі, у кожному є вся необхідна техніка. Обслуговування номерів - цілодобове.

У готелі є невеликий spа-центр та салон краси. Кожна деталь інтерʼєру дбайливо вписана в історичну архітектуру будівлі: не псує її, а лише підкреслює.

Ресторан “Валентино” при готелі

Так вже склалося, що, зупиняючись у Львові, я ніколи не беру сніданки у готелі. Місто Лева славиться безмірною кількістю незвичайних, а головне, зі смачним частуванням, закладів. 

Проте цього разу я щось наплутав на booking і все ж замовив сніданок в готелі. Про це мені повідомили при заселенні. На рецепшені запропонували обрати один із чотирьох континентальних сніданків. Окрім головної страви (у мене це був французький омлет з сирами) тобі також пропонують закуски, салат, десерт та фрукти. І, що найприємніше, — смачну каву. 

Я залишився приємно вражений кухнею, а тому ввечері вирішив відвідати й ресторан при готелі “Валентино” з терасою на даху. 

Довго не розповідатиму — скажу лише, що ні на мить не пожалкував про свій вибір. Неймовірний краєвид на старе місто та відмінна кухня зробили мій вечір! 

Щиро раджу скуштувати ризотто з трюфелем, вітелло тоннато та медальйони з телятини. А тутешній “Наполеон” — це те, по що я прийшов сюди наступного ранку. 

Навіть якщо ви не зупинитесь у готелі “Швейцарський”, до його ресторану ви обовʼязково маєте завітати. Саме тут найбільша карта вин у Львові, серед яких легендарне Château d’Yquem 1er Cru Supèrieur 1997 року. 

Чим зайнятися у Львові?

У перше, я потрапив у Львів ще за часів студентства. Звісно, тоді я оббігав усі туристичні must-have: ратушу (з обовʼязковим сходженням на дзвіницю та відвідинами Львівського історичного музею), каплицю Боїмів, Високий Замок, палац Потоцьких, Личаківський цвинтар, собор Святого Юра тощо.  

Тому під час наступних візитів я нічого не планував собі окрім довгих неспішних прогулянок красивими вулицями, відвідин книгарень, вінтажних крамничок, блошиного ринку, опери чи театру.

Напевно, так склалися зірки, адже я точно не синхронізував свою поїздку з розкладом вистав. Але цього разу мені пощастило вхопити квитки на найзатребуванішу виставу театру ім. Леся Курбаса “Лісова пісня”. Про неї ходять легенди. Та лише обраним вдається її побачити. Як правило, квитки розкуповують за лічені години після анонсу.

Сам театр — унікальний методологічний центр, де опанували й розробили цикл театральних методик та тренінгів акторської психофізики, пластики, голосу за методикою геніального актора, режисера, новатора української театральної школи Леся Курбаса. У 2006 році за творчі здобутки театр нагородили найвищою українською нагородою в галузі культури — Національною премією ім. Тараса Шевченка, а 2007 року театру надали статус академічного.

“Лісова пісня” Леся Курбаса — надзвичайно сучасна вистава. Вона зачіпає глибокі струни душі та спонукає замислитись про невпинну індустріалізацію, що віддаляє людину від природи й нищить те, чого людина не здатна створити. У ній режисер та актори не паплюжать літературний оригінал на догоду сучасному глядачу. Там нема доданого мату та новомодних слів, немає ефектних, але нічим не обґрунтованих, режисерських прийомів.

Драма Лесі Українки, дбайливо викохана у цих стінах та несе лише ту ідею, яку заклала велика поетеса. 

Де поїсти у Львові? 

Окрім культурної столиці України, Львів сміливо можна назвати й столицею гастрономічною. Смачнішої та різноманітнішої кухні, сконцентрованої в одному місці, я певно, ніколи й не зустрічав. 

Кафе дивують не лише своїм меню, а й антуражем, як у “Мазох-кафе”, чи унікальною локацією, як у “Криївці”. З кожним своїм візитом до Львова натрапляю на все більше нових та цікавих закладів.

Цього разу відкриттям стало кафе “Другий поверх”, яке вирізняється цікавим мистецьким інтерʼєром і такою ж самою кухнею, де гість сам може придумати собі страву. 

Також сподобався ресторан на площі Ринок “36По”. Він розташований на шести поверхах з абсолютно різними інтерʼєрами та автентичною і водночас модерністською кухнею.

Де гуляти у Львові? 

Абсолютно всюди! Весь старий центр — це один великий музей просто неба. Тут безліч таємних закутків та симпатичних провулків. Місто ніби дихає естетикою минулого, дбайливо збереженого і переданого новим поколінням. 

З кожним своїм приїздом я відкриваю все більше й більше таких місць. Це вже стало своєрідним полюванням на скарби. Ти йдеш знайомою вулицею і раптом повертаєш у непримітний провулок, далі виходиш у внутрішній двір, і інколи знаходиш там “скарб”, а інколи — нічого.

Вихідні у Львові

Два дні у Львові для мене промайнули як мить. І хоча програма не була насиченою, проте я вічно трохи запізнювався. У Львові неможливо жити у швидкому ритмі. Він розслабляє, змушує забути про проблеми й просто насолоджуватись миттю. Особливо ввечері, коли мʼяке сонце відблискує від куполів соборів та дахів низеньких будиночків. 

На потяг я вирушив пішки, адже дорога від “Швейцарського” до залізничного вокзалу займає не більше ніж пів години спокійним кроком. Я вирішив розтягнути насолоду від останніх годин у цьому неймовірному місті. Аромат кави змішувався у повітрі зі звуками скрипки, коли я йшов дорогою повз парк Франка. А ошатний Собор святого Юра у вечірньому сонці здавався ще прекраснішим, ніж удень. 

Львів — це завжди хороша ідея, аби змінити навколишню картинку і відпочити не лише фізично, а й ментально. Тому щиро раджу: поки осінь тішить теплою погодою, збирайте рюкзак та вирушайте на пошуки власних скарбів у Львові.

Фото: готель "Швейцарський" / Єгор Воронкін