Свою роль зіграла пандемія та знижки. Я обожнюю подорожувати восени, але знала, що до жовтня-листопада тягнути не варто. Досвід колишнього року показав, що це — початок нової хвилі захворюваності. Тому вже у вересні я взяла пару днів для відпустки. Планувала полетіти в Іспанію, оскільки два роки коронавірус мене у цьому обламував. Але квитки по 10 євро у Берлін перебили давню мрію про Барселону.
Документи та підготовка
Перевагою Німеччини є те, що до країни не потрібно заповнювати особливих форм здоров’я або йти на самоізоляцію по прильоту, як це було на той момент в Італії. Береш квиток, робиш ПЛР-тест або сертифікат повної вакцинації — і можеш летіти. Оскільки вакцинацію я зробила давно, жодних напрягів з підготовкою не було. Забронювала готель, взяла рейс назад — і лише чекала відльоту.
Проте тут маю зробити уточнення. Німецький Інститут Роберта Коха щоп’ятниці переглядає список країн, яким дозволений в’їзд без особливих обмежень. У неділю з’являються оновлення щодо цієї інформації. На момент моєї подорожі Україна була у зеленій зоні, тому я не переживала за труднощі. Але чим більше ростуть показники захворюваності, тим небезпечніше планувати свій візит закордон. Зважайте на це.
Корисний сайт: уся «актуалочка» щодо подорожей у пандемію від МЗС.
Інший пунктик — вакцинація. Кожна країна самостійно визначає, які вакцини дають право на в’їзд туристам. Перед поїздкою я почитала інформацію на сайті Інституту ім. Пауля Ерліха, де вказані усі дозволені Німеччиною вакцини. Серед них була моя AstraZeneca (CoviShield та Vaxzevria), тому я знала, що на кордоні не має виникнути проблем. А ось з CoronaVac ситуація інша. Цю вакцину Німеччина не визнає, тому краще не ризикувати та робити додатково тест.
Кордон
Відлітала я з «Борисполя». Такого пофігістичного ставлення до перевірок я не бачила давно. Речі перевіряли аби як, про вакцину взагалі мовчу. Документ попросили лишень біля воріт, за 30 хвилин до посадки на літак. Ніхто не вчитувався, яка у мене була вакцина та коли зроблена. Є щось — і на тому дякую.
Інша справа — аеропорт «Бранденбург» у Берліні. На контролі одразу після паспорта попросили сертифікат вакцинації або тест. Оскільки «Дія» в Берліні діє, я показала прикордоннику англійську версію сертифікату. Чоловік вичитав назву вакцини, коли вона зроблена, звірив дані з паспортом. На жаль (або на щастя), про інші перевірки з такою доскіпливістю похвалитися не можу. Мене не просили показати ані виписку з банку, ані рейс назад чи бронювання готелю. Запитали на словах, уточнивши, на скільки днів візит. Ізі, що казати.
Але й тут є «але». За три дні після мене до Берліну полетіла моя колега. У «Борисполі» її декілька разів питали про вакцинацію, вимагали видрукований варіант посадкового талона (я ж летіла за цифровими документами). У Бранденбурзі теж був жорсткий контроль. Тому краще беріть з собою друковані документи. Хто зна, яка зміна буде перевіряти вас.
Берлін у пандемію
Перше, що впадає в око, — у Берліні ніхто не дозволяє собі ходити без масок. Навіть хусток «під носом» я не бачила жодного разу. Кожен німець надягає захист не тільки у метро, а й у місцях скупчення людей на відкритому повітрі. Щойно ти «провтичиш» з цим на дві хвилини, дядько-охоронець підлетить та попросить тебе одразу надягнути маску.
Загалом на відкритому повітрі можна ходити без захисту. Але у барах, супермаркетах, на станціях метро маска — мастхев. Що важливо, у Німеччині не дозволяють носити не медичні маски. Так, я маю на увазі 50% наших масок, що пошиті на колінцях з якоїсь тканини. Оскільки ці маски не захищають навіть від перегару у сусіда, берлінці їх не носять. І тебе за це насварять. У супермаркеті касирка навіть намагалися мене вигнати, коли побачили таку маску на обличчі. Тільки синя класика або респіратори. Тільки хардкор.
Повага до здоров’я своїх людей проявляється й в іншому. Щойно німець почує, що ти — іноземець, попросить показати йому сертифікат вакцинації або тест. У готелі, ресторанах, на вокзалі мені доводилося показувати свій електронний сертифікат. «Дія» конала скрізь, але сертифікат ретельно читали. Тому раджу не ризикувати, якщо з вашою ковідною перепусткою щось не так.
Берлін для туриста
Столиця Німеччини — ідеальне місто для першої подорожі закордон. По-перше, цей нахвалений німецький транспорт. Він ходить без запізнень, а карта комунікацій краща, аніж інфраструктура усієї України. З метро можна легко перестрибнути на міську електричку, регіональний поїзд, експрес, автобуси, трамваї або тролейбуси. Спочатку карта транспорту лякає, але до неї швидко звикаєш.
На увесь транспорт діє спільний квиток, який потрібно купувати в спеціальних автоматах. Вони розміщені на усіх станціях метро, в аеропорті та загалом по місту. На вибір — шість мов. Російської або української немає, але є англійська чи польська. Квитків — чотири: на одну поїздку (до двох годин), на чотири поїздки, на день або на місяць. Усі квитки поділені за зонами:
- AB — центр та райони, близькі до нього;
- BC — віддалені від центру райони та передмістя (сюди ж входить аеропорт);
- ABC — увесь Берлін та передмістя.
Я користувалася квитком на день на усі зони (10 євро). Берлін — місто здоровезне (іншого слова не підберу). Тому доведеться декілька разів пересідати на різні види транспорту. Навіть якщо ви обожнюєте ходити.
Метро — моя окрема любов та данина німецьким комунальникам. На станціях нема турнікетів. Спускаєшся та одразу сідаєш у вагони. Метро розмальоване у жовті кольори, скрізь є карти руху та станцій. Зупинки у вагонах оголошують німецькою та англійською, дублюють інформацію про станції на екранах. Важко загубитися, але можливо. Якщо затупив.
Нота бенне. На станціях є валідатори, тому квитки треба пробивати. Німці працюють на довірі, але контролери вагонами ходять часто. Особливо, якщо ви їдете швидкісними поїздами з аеропорту або у передмістя. Не варто додавати, що штрафи — пекельні. Краще пробийте той квиток, аніж потім плачте над прогавленим бюджетом.
Інша зручність Берліну — це англійська. Майже кожен німець її знає. Контролер, дівчина у друкарському магазинчику, продавець «макдаку» — усі можуть доступно з тобою говорити та допомогти, раптом виникли проблеми. Часом я соромилася говорити англійською, бо боялася наробити помилок. Хоча моя англійська — майже C1.
Щодо російської та української — не сподівайтеся. Може, «привіт» чи «купуй» якийсь іммігрант-продавець шаурми й знатиме, але не більше. Та й загалом я проти підходу, що за кордоном ці мови мають знати. Весь світ говорить англійською. Наші проблеми, що ми її не вчимо.
До речі, про німецьку допомогу. Берлінці — максимально відкриті, веселі й доступні для розмов. Виникають проблеми, вони самі підійдуть та спитають, чим можна допомогти. Це не та класична Німеччина, яку ми можемо стереотипно уявляти. Радше все навпаки. Ще й жартують у відповідь.
Берлін, який ламає стереотипи
Ще наприкінці першого дня візиту я зрозуміла, що безбожно помилялася щодо Берліну. Столиця — божевільний контраст декількох міст, культур та філософій життя. Сучасна, але холодна стриманість в архітектурі у центрі — і розмальована графіті Одеса-Париж в іммігрантських районах. Вивірена геометрія в пам’ятках десь біля Бундестагу — і хаотична артвиставка поблизу Іст-сайд Геллері. Ось ти перебуваєш у центральному районі Мітте, що схожий на Швецію, — а за 20 хвилин виходиш у брата-близнюка Чикаго, район Кройцберг. У жодній країні я не бачила подібного міксу андерграунду, ділового духу та футуристичної архітектури.
Тепер щодо туристичних місць. Я ніколи не була фанаткою ходіння по «мастхевам», але дорогою з вокзалу до готелю мені довелося ними пройти. Я бачила Бранденбурзькі ворота, Рейхстаг, сад Тільгартен та колону Перемоги. Але це місця одного фото. Вони передають лише шмат історії, але не показують її нову частину. А саме так треба оцінювати міста — у розрізі.
Набагато приємніше ходити Берліном та випадково натрапляти на різні знакові місця. Так трапилося, коли ми вийшли на сучасний музей просто неба — «Топографію терору». Це місце мене вразило тому, що воно не схоже на музей. Виставка інтегрована у частину берлінської стіни, де на склі зібрали усі фото, історії та деякі атрибути нацистської Німеччини. Мінімалістично, але дуже проникливо.
Загалом Берлін крутий своїм адекватним ставленням до історії. Місто не приховує свої чорні сторінки, але показує, чому просить за це вибачення. І, — що головне, — що історія пішла далі. Особливо це відчувається у меморіалі жертвам Холокосту — єдиному мастхевному місці, яке я реально раджу. Я очікувала побачити відділене поле з сірих монолітів. А побачила невеликий парк зі скульптур, навколо якого вирує життя. Безліч людей, машин, поруч будуються нові скляні будинки. Відвідувачі бігають у квача посеред пам’ятнику, хтось відпочиває під деревом. І чомусь це легке ставлення до надважкого моменту в історії Німеччини вразило до сліз. Правда, життя на цьому не закінчилося.
Що цікаво, у столиці кожна історична пам’ятка гармонійно інтегрована у місто. Ті ж Бранденбурзькі ворота стоять у міліметрі від американського посольства та чиїхось офісів. КПП «Чарлі» так і залишилось стояти будкою посеред робочої дороги. Місто ніби каже: історія була, але вона твориться і зараз. Ми поважаємо обидва етапи. Це вибір людини: бачити минуле — чи бачити майбутнє.
Проте найголовніше в Берліні — це люди. Відкриті, вільні, творчі, усміхнені, галасливі. Вони п’ють пиво на сходах музею, валяються на газоні біля Бундестагу, купаються у фонтанах і не соромляться бути інакшими. Берлін — інтернаціональне місто, у якому є місце кожному. І вперше в житті я не відчувала себе туристкою поза Україною.
Чи раджу я Берлін? Однозначно. Але я раджу його повністю: з американською, радянською, нацистською, мусульманською та андеграундною частинами. Насолоджуйтеся різним Берліном, не бійтеся виходити за власні межі сприйняття. І місто вам відкриється. Обіцяю.
Що подивитися:
- мастхевні місця — Телебашту, ворота, парк Тігартен, Бундестаг, КПП «Чарлі», Музейний острів.
- Район Кройцберг, усі його бари, мурали і парки. Залетіть у музей Urban Nation — не пожалкуєте.
- Іст-Сайд Геллері та артпростір Holzmarkt. Таких п’янко-творчих заходів сонця у Києві не знайдете.
- Радянські вулиці району Фрідсріхсхайн. Вистачить сил — район Нойкельн.
- Потсдам, коли захочете відпочити. Класична мила Німеччина з навалою історичної королівської краси.
