Тривога непомітно з'являється у нашій рутині, а з початком повномасштабного вторгнення стала її постійною складовою. Але чи нормально це? Чи є способи боротися з тривожністю та взагалі чи потрібно це робити?
Своєю історією анонімно поділилася читачка медіа, а психіатр прокоментувала природу тривожності.
Як жити з тривожним розладом: історія дівчини
Я завжди була людиною, яка багато думає, перебирає усі можливі варіанти розвитку подій. Гадала, що це нормально і так роблять усі. Це ніколи не заважало жити, не переростало в тривогу чи панічні атаки (далі ПА). Це псувало мені настрій, але я ніколи не показувала цього на людях.
Так було завжди, але все змінилось у жовтні 2023-го. Я поїхала у відпустку на море: позитивні емоції, нова країна, гарні краєвиди й безпека. Здавалось, що все супер, але я не відчувала себе на 100%. На четвертий день перед сном в мене стався дивний приступ — я наче забула як дихати. Мене трусило, кидало то в жар, то в холод, почались діарея і блювання, страшенно пекло в грудях, вилітало серце і ще купа симптомів, яких раніше не було. Найстрашніші з них — страх смерті, навʼязливі думки про це та втрата контролю. Я була впевнена, що не доживу до ранку. Страхова компанія сказала, що ніяк не допоможе і порадила звернутись у лікарню вранці, що я й зробила. Там мені зробили аналіз крові, кардіограму, послухали легені й сказали, що я здорова. Але від цього легше не стало. Я сиділа і просто плакала, хоча це мені зовсім не притаманно. Лікар постійно запитував, чи я боюсь померти, але я казала що ні, що ці приступи мають іншу причину, бо в мене не було приводу хвилюватись перед початком першого приступу. Згодом мені дали якусь пігулку і поставили крапельницю, від чого я просто заснула. Решту відпустки почувалась відносно нормально, але постійно боялась повтору ситуації.
Вдома я вирішила обстежитись, бо була впевнена, що я на щось хвора. Тоді пройшла стільки лікарів, що протягом двох тижнів була у лікарні щодня і встигла зібрати цілий пакет аналізів. Вони нічого не показали.
Кожен лікар казав, що це тривожний розлад. Невролог дала найтупішу совкову пораду, — типу "народи дитину і все пройде". Психотерапевтка сказала, що в мене добре критичне мислення, усі старі травми пропрацьовані й мені не варто йти до психіатра.
Однак ця ситуація не давала мені спокою. Я вже придумала собі найстрашніші діагнози, і це настільки мене виснажило, що я перестала їсти. Я буквально не хотіла і не могла нічого робити. Від кожної спроби поїсти зʼявлялись блювання, сльози й страшна тривога.
Згодом приступ повторився. Я одразу викликала швидку. Звісно, кардіограма і тиск виявились в нормі, тому мені сказали “взяти себе в руки”.
Після другого приступу почалось пекло. Я прокидалась і засинала із тривогою, боялась залишатись сама вдома. Жодні ліки не мали на мене впливу, почались запаморочення та “помутніння” в голові. Я плутала слова, почались дивні посіпування кінцівок без причини. Боялась, що в один момент втрачу контроль над собою і просто помру. Мені здавалось, що стан тільки погіршується, тому я зібралась і поїхала до батьків, щоб постійно бути під наглядом.
Вдома мені стало краще. Я досі погано спала, була тривожною, але принаймні була впевнена, що в потрібний момент отримаю допомогу. Так я нарешті потрапила до психіатра, хоча не хотіла цього. Мені досі здавалось, що з мене роблять якусь ненормальну “психічку”.
Від лікаря я почула, що на мою розповідь можна кликати студентів, аби вони досконало вивчили усі симптоми ПА. Зазвичай вони короткочасні, тривають не більше ніж 5-30 хв, але в моєму випадку атаки повторювались одна за одною, тому я не спала всю ніч. Аж тоді я прийняла цей факт та розпочала лікування антидепресантами. В мене не було про них упередженого ставлення, тому я одразу погодилась.
Прийняття та лікування тривожного розладу
Прийом АД (антидепресантів — ред.) — непроста штука. Перших два тижні треба перетерпіти, бо список побічних дій великий і страшний. Після двох тижнів стає набагато краще, але лікування триває не один місяць. Невдовзі я знову зустрінуся із психіатром, бо лікування триває вже два місяці, але я досі не почуваюсь на 100%.
Я досі маю проблеми із засинанням, але вже майже не прокидаюсь посеред ночі. Я перестала боятись залишатись сама вдома, стала продуктивнішою (в порівнянні з тим періодом, коли не могла і не хотіла нічого). Часом в мене підвищується пульс без причини, але я більше не терплю та одразу приймаю від цього ліки. Була і третя ПА, яка тривала всього годину, однак я змогла справитись з нею самотужки правильними думками. Постійно повторювала собі в голові, що я здорова, це все тільки в моїй уяві, моє серце не вилітає, в грудях нічого не горить і т.д.
Зараз я постійно маю із собою заспокійливі та ліки проти пульсу. Рідко користуюсь, але мені спокійніше лише від факту, що в мене є засоби допомоги. Також добре відволікатись на малювання, пазли — роботу з мілкою моторикою.
Зараз я знаю, що зі мною все відносно добре, що все лікується та потребує часу.
Як на тривожність впливає війна
Від початку повномасштабного вторгнення я завжди була тією людиною, яка усіх заспокоює. Я працюю у ЗМІ, тому завжди в курсі усіх новин та тверезо оцінюю ситуацію, не піддаюсь на маніпуляції та різного виду ІПСО. Через це завжди здавалось, що війна на мене ніяк не вплинула, хоч я і пережила не один масштабний обстріл Києва.
Як згодом пояснила психіатр, в ті моменти я не відчувала страху, але він все одно накопичувався. Це і призвело його викид у такий неочевидний момент, як відпустка. Рано чи пізно це мусило трапитись.
Після обстрілу 2 січня 2024-го я почала боятись повітряних тривог. До цього від звуку тривоги в мене була лише злість через зіпсовані плани, а зараз тільки страх. Але я сиджу у ванній або йду в укриття, щоб точно бути у безпеці.
Наостанок хотіла б дати кілька порад людям, які стикнулись з такою ж проблемою. Будь ласка, не терпіть та зверніться до лікаря-психіатра або психотерапевта. Ставтеся до нервової системи як до органу, який, як і інші, потребує лікування. Не бійтесь антидепресантів — вони не зроблять вас “овочем” та ніяк не змінять свідомість. Часто бачила в Тіктоці коментарі під відео, що деякі люди живуть в такому стані по 10-20 років і нічого з цим не роблять. Не розумію як так можна, бо це важко назвати повноцінним життям.
Що таке тривожний розлад з точки зору психіатрії
"Переживання та тривожність (а саме тривожний розлад) – це два різних поняття. Усім людям притаманне почуття переживання, яке супроводжує нас в моменти труднощів чи важливих подій, — зазначає Христина Живаго, кандидат медичних наук, лікар-психіатр, психотерапевт, супервізор, керівник клініки психіатрії та психотерапії Доктора Живаго. — Переживання стають розладом тоді, коли вони перестають бути прив’язаними до реальних проблем і виникають на незначні події, які об’єктивно не потребують витрат такої кількості енергії".
Більшість сучасних подій насичені негативним контекстом, саме тому для багатьох українців емоції, пов'язані з переживаннями, вже стали звичними та буденними. “За статистикою, близько 70% людей мають проблеми з тривожністю. Урбанізація, стреси, відсутність підтримки та відчуття нестабільності підвищують ризик розвитку тривожного розладу”, – зазначає лікар.Та додає:
Отже, якщо більшість людей схильні до тривожних розладів, як визначити, що наша реакція на буденні труднощі стає трішки більшою, аніж просто переживання?
За словами Христини Живаго, допоможе уважність до себе — коли людина помічає зміни у своїх реакціях, або їх починають помічати інші. Також тривожні розлади можуть проявлятися через тіло – головні болі, м'язові болі тощо або інші види болей, порушення травлення тощо. Важливо, що при цьому після обстежень немає соматичного розладу.
“Тривожний розлад може бути нападами – по типу панічних атак чи станів, — каже психіатр. — Можуть бути надмірні переживання про все на світі частину дня чи весь день. Якщо ви починаєте сумніватися, чи це є розладом, а стан не покращується після кількох днів відпочинку, варто звернутися до спеціаліста і не затягувати з вирішенням проблеми”.
Як боротися з тривожним розладом
Для профілактики тривожного розладу лікар радить знизити стрес можливими способами, звертати увагу на власне самопочуття, чи правильно ви харчуєтеся, чи достатньо відпочиваєте та чи здійснюєте фізичну активність. Також варто пам’ятати про важливість відновлення після тривалого складного періоду.
Однак іноді ми не в змозі впливати на усі речі навколо. Але ми можемо змінити власне ставлення до них. Ми самі вирішуємо важливість подій у нашому житті, а відповідно самостійно визначаємо рівень впливу подій на нас.
“Можна використовувати техніки майндфулнесс для відновлення стабільності в стані надмірної тривожності. Зараз ми в такому періоді, що потребуємо підтримувати свій стан щоденно, оскільки не знаємо, чи завтра не буде надмірного стресу і виснаження”, — пояснює Христина.
Тривожний розлад – це проблема, яку варто вирішувати разом з професіоналами. Психіатр звертає увагу на те, що лікування цієї проблеми зазвичай полягає у комбінуванні необхідних препаратів та психотерапії. Лікар-психіатр встановлює діагноз тривожного розладу чи інший розлад, в якому є симптоми тривоги, призначає лікування та дає інші рекомендації, зокрема, стосовно психотерапії.
Але як визначити, коли саме та до кого звернутися по допомогу?
“Якщо ви мали стресову ситуацію протягом двох тижнів після її вирішення, більшість людей стабілізуються самостійно. Але не всі. Якщо стан продовжується, а тим паче якщо стає гірше, варто звернутися до психіатра для визначення діагнозу, отримання рекомендацій. До психолога варто звертатися якщо відчуваєте, що потребуєте тільки певної підтримки для відновлення. Тоді психолог зможе за потреби вас направити до психіатра, якщо буде бачити, що певних психологічних технік недостатньо», — каже психіатр.І додає: “Якщо це тривожні стани, які тривають понад 1-3 місяці, варто спочатку звернутися до психіатра, а тоді до психотерапевта. Це буде найкращим варіантом!”
Тривога є нашою базовою емоцією, тому ми не зможемо позбутися її повністю. Але ми можемо допомогти своєму мозку та тілу не переходити з норми в патологію.
“Якщо лікар загальної практики, кардіолог чи гастроентеролог або інші спеціалісти радять звернутися по психологічну допомогу, оскільки вбачають ментальний стан причиною симптомів в організмі, то варто дослухатися і почати роботу з психіатром і психотерапевтом якнайшвидше”, — підсумовує Христина.
Профілактика, вчасна діагностика та якісно підібране лікування є запорукою ментального здоров’я на довгі роки.
