Війна по-різному розкриває внутрішній світ людей. Вона виносить на світло глибинні страхи та демонструє наші істинні обличчя, інколи не знані й для нас самих.
Ми обнуляємось та діємо зовсім не так, як нам здавалося що будемо. Хтось біжить світ за очі, а хтось кидається грудьми на терен. Та в одному війна майже завжди права — вона виявляє щирі мотиви що керують людьми, в когось вони світлі, а в когось користі.
Про створення власного благодійного фонду, про допомогу сотням і тисячам військовослужбовців, про зневагу до піару на тлі війни та про смерть близької людини ми поговорили з Катериною Ковалєвою, волонтеркою та засновницею благодійного фонду Trinity.
Про день, який нас змінив
Підскочила та першим ділом почала дзвонити всім друзям зі словами: "Почалось". Після цього, десь ближче до обіду, мене набрали з військового шпиталю, де лежав мій дідусь хворий на COVID-19. На той момент в нього було уражено 70% легень, він перебував під апаратом штучного дихання. Мене попросили його терміново забрати, тому що треба звільняти місця для поранених солдат. З цього моменту мене вже не хвилювала власна безпека, треба було діяти, транспортувати дідуся та знайти кисневий апарат. З цим "квестом" і пройшов мій день 24 лютого, я ледь встигла приїхати додому до комендантської години.
З чого почався БФ Trinity
Благодійний фонд я й не думала робити, у мене не було такої мети. Я просто почала робити щось, щоб допомогти нашим людям, військовим, переселенцям. У моєму арсеналі були лише ті інструменти, якими я добре володію, а саме логістика. У мене своя логістична компанія, це 20-тонні фури, які возять товари з Європи.
На момент початку війни у мене стояли близько 15 звантажених машин в Англії і я почала думати, що зможу зробити. Товар не було сенсу сюди везти, а тому почала шукати варіанти, як використати транспорт, щоб забезпечити країну допомогою. У своїх партнерів попросила вивантажити фури на їх складах, щоб зберігати товари безплатно. Далі залучила сили соціальних мереж, запостила сторіз в інстаграм, що в мене стоять машини в Англії, можу доставити гуманітарну допомогу по маршруту (Англія – Бельгія – Нідерланди – Німеччина – Польща).
Далі мені зателефонували з інтернату, з "сонячними" дітками. Це був Харків, там було 2 няні та 46 дітей, вони сиділи у підвалі та благали їх вивезти. Я просто не змогла відмовити цим людям.
Потім мені подзвонили з Чернігівського пологового будинку. В області вже почались військові дії, і мости розбомбили, а в самій лікарні почались проблеми з постачанням. Там не було нічого, жодних засобів жіночої або дитячої гігієни. Лікарі рвали простирадла та рушники. Ми домовлялись з волонтерами та лікарями, і везли гуманітарну допомогу бусами, а далі переправляли на човнах.
А далі, репутація зробила своє діло, і вже пішло: “Нас вивезла Катя", "Нам допомогла Катя", "Катю, допоможіть з підгузками, харчуванням/теплими речами". Одним словом, благодійний фонд "Trinity Україна" почався з мого гаража на -1-му поверсі дому, і разом із більшою кількістю запитів розрісся до великого штабу, який базується у павільйоні на ВДНГ.
Знаменитості, що підтримують
В основному це мої друзі. Ми добре товаришуємо з Аланом Бадоєвим, я часто бувала у нього на знімальних майданчиках, і саме там познайомились з багатьма знаменитостями. Всі вони дуже людяні та не байдужі до всього, що зараз відбувається в нашій країні.
Віра Брежнєва мені написала сама, ще на початку березня, та запитала чи потрібна мені якась допомога, а нещодавно передала нам дві палети гігієни, які зараз дуже необхідні.
Діма Каднай підтримує наш фонд інформаційно та сам неодноразово приносив до нас речі.
Світлана Лобода перерахувала нам кошти на доставляння продуктів харчування з Європи, а Макс Барських активно підтримує нас інформаційно та передає свої речі.
Про команду
У нас велика команда. На території павільйону перебуває постійно близько 30 волонтерів, але є ще велика кількість людей, які допомагають нам на постійній основі за межами нашого фонду.
От, наприклад мій косметолог Лариса Іванівна, дуже допомагала з медикаментами. В неї син у лавах ЗСУ. Коли я спитала, як він туди потрапив, то вона відповіла, що через знайомства, отакі зараз реалії. Ще в нас є Анна з Умані, з якою до речі ми навіть не зустрічались, проте вона активно нам допомагає. Ще є Женічка, вона з Болгарії. Коли в Україні був дефіцит з "L- Тироксину" і на нього була черга по 3000 людей, вона знаходила його для нас у Болгарії та передавала різними способами. Ми їм навіть бейджик передали, бо вони частина Trinity, хоч і за межами нашого київського штабу.
Про тих, кого забрала війна
В мене війна забрала найголовнішого чоловіка в моєму житті. Третього березня не стало мого дідуся. Це була дуже близька мені людина. Коли тато пішов від нас, дідусь замінив його в усьому для мене, і якби не широкомасштабне вторгнення, то я впевнена, що він прожив би ще дуже довго. Помірі взаємодії, я дуже зблизилися з хлопцями, які пішли до лав ЗСУ. Допомагаю їм, підтримую зв’язок. Хлопці тримали оборону Маріуполя, а 9 травня по одному з них прийшла похоронка. 24 роки хлопчині. А інший досі вважається безвісти зниклим. Це не близькі друзі, але війна настільки об’єднує, що кожен стає майже рідним.
А найжахливіше в волонтерських буднях те, коли ми починаємо збір і не встигаємо його закрити. Одного дня тобі приходить повідомлення на кшталт: "По генератору відбій, доставляти вже немає кому…" І впоратись емоційно з цим дуже важко. Ти плачеш, потім береш картонну коробку та трощиш її в закритій кімнаті клянучи цю жахливу війну. А потім отримуєш повідомлення з новим відео або повідомлення, в яких умовах знаходяться наші хлопці, й розумієш, що не можеш здатися, не можеш кинути їх напризволяще. Бо вони один наш сухпайок ділять на п’ятьох. Це генерує не опускати руки.
Чому зневажає Червоний Хрест та Грінпіс
"Червоний Хрест" європейський ненавиджу. Вони були єдині, хто міг заїхати на тимчасово окуповані території та провезти медикаменти. Я за власні кошти купувала медикаменти ("L-тироксин", медикаменти для онкохворих, інсулінозалежних), вкладала ліки в прозорий пакет з зіпом, підписувала адресу доставлення та контакт (така процедура). І скільки разів вони у нас брали ці пакунки, стільки разів жодній людині нічого не доставляли, мало того, не повертали їх нам назад. Я не знаю, як це назвати по-іншому, окрім як нахабне крадійство.
Також ненавиджу "Грінпіс". Колись вони приїхали до нас і ми повезли їх на іподром, де тоді перебувало понад 70 евакуйованих коней. Умови були не найкращі, там навіть не було тирси. Грінпіс приїхали, відзняли красивий, сльозний репортаж і на цьому все. Хоча на березі обіцяли допомогти.
Тоді ми самостійно закривали це питання, і завозили три фури тирси. Єдині хто допоміг тоді, були військові. І таких організацій на жаль дуже багато. Зараз не хочу підіймати цю тему, бо не маю на це ресурсу, і бажання зараз порпатися в їхньому лайні. Та після нашої перемоги всі вчинки цих недобросовісних організацій я обов'язково висвітлю, і доб’ються за це покарання, чи хоча б недоброї слави.
Чому волонтери вигоряють
Я вам скажу, чому вигоряють. По-перше, це жахливе явище коли волонтерські організації, що збирають кошти, в один день просто зникають.
По-друге, це невдячні люди. От у мене є одна мамочка, якій я з самого початком широкомасштабного вторгнення активно допомагала. Нещодавно мені приходить смс: "Кать, привет! Можешь мне скинуть 1000 грн". А ми саме тоді робили збір для військовослужбовців на рації та генератори. Треба було оплатити 60 тисяч грн, а в нас вийшло назбирати тільки 23 тисячі. І я їй про це пишу, а у відповідь отримую: "Всё понятно с тобой".
Або запити які починаються з: "Допоможіть, будь ласка, нашій сім’ї немає чого їсти", а потім скидають список: "2 кг свинини, 1кг яловичини, сир Дор-блю, ананас консервований" і т.д.
Ще приклад, мені телефонують і кажуть, щоб ми більше не поставляли медикаменти в певну лікарню, тому що вони реалізовують гумдопомогу через свої аптеки. В такі моменти опускаються руки. Вигорання йде від людей, які користуються волонтерством.
Рятують лише повідомлення які я отримую кожного дня. Коли мені пишуть, що звернулись до 16 фондів і тільки ми їм відповіли, та тільки від нас вони отримали допомогу.
Або коли хлопці присилають аудіо: "Ми вибрались. Були майже в кільці. Багато втрат. Але як ми тобі вдячні, що нам є що їсти". От ці повідомлення — мій генератор. Та колись я навчусь не звертати увагу на дивних людей та не сприймати їх близько до серця.
Що буде з фондом після перемоги
Коли я все ж таки прийняла рішення, що нам потрібно відкривати фонд, адже це страшна бюрократія яку я ненавиджу. То я одразу знала, що ми це робимо для того, щоб після перемоги, займатись відбудовою країни. У мене є досвід, є фури, я все життя займаюся логістикою, і розумію, як цей потік товару має йти. Я дуже хочу, щоб наш фонд потрапив під державну програму по відбудові України, саме в цьому я бачу найближчі 10 років своєї роботи.
Для мене дуже важливо відродити нашу прекрасну країну, зробити її ще кращою!
Скажу більше, що вже зараз в мене є певний досвід. Нещодавно ми підписали контракт з урядом Польщі та доставили близько двохсот модульних тимчасових будинків в Бородянку.
Що робити, аби допомогти країні
У нас вже згуртована команда і всі процеси налагоджені, тому потреби у фізичному перебуванні на території фонду ми не маємо. Та кожен з вас, можете допомагати нашому фонду інформаційно. Це велика та важлива підтримка для нас. Зараз в нас не вистачає складових для сухпайків, а запитів все більшає. Тому ми просимо долучатися до нашої акції "Народний сухпайок", де ви можете принести, або надіслати нам будь-які інгредієнти з перерахованих у наших соц. мережах, і таким чином нагодувати наших хлопців.
Так само, нам потрібно буде відшити підсумки для аптечок, я дала оголошення в інстаграм про пошук швачок.Вже відгукнулись 6 дівчат, які на волонтерській основі відшиватимуть ці аптечки. На сьогодні в нас вже 9000 укомплектованих аптечок! Інколи мені здається, що кожен 10-й боєць зараз на фронті саме з нашою аптечкою.
Формула допомоги проста: Беріть свої скіли та використовуйте їх за призначенням, або ж заробляйте гроші та донатьте. Для допомоги не обов’язково бути присутнім в якомусь фонді, важливо відчувати необхідність допомогти та шукати будь-які шляхи до цього.
Матеріал створено в рамках спецпроєкту "Нова Україна", у якому ми підіймаємо важливі для українського суспільства теми. Нова робота, новий дім, нова культура, новий бізнес, нові технології, нові історії, нові українці та нова реальність — у спецпроєкті можна дізнатися про усе те, що стало частиною нашого життя.
