Фетшеймінг є звиклим у нашому суспільстві явищем. З людей з надлишковою вагою знущаються у школі, в мережах та інколи навіть у сім’ї. На проблемах неприйняття тіла побудована індустрія схуднення — з дієтами, марафонами «сушок» та небезпечними для здоров’я добавками.
Якщо про фетшеймінг говорять уголос, то про зворотне явище — скіннішеймінг, або дискримінацію людей через надмірну худорлявість, — майже нічого не чути. Але це не означає, що таких людей не існує.
Олеся Нахайчук, організаторка весіль, регулярно зустрічається з хейтом або отримує непрохані поради щодо свого тіла. Їй знадобився час, аби навчитися ігнорувати критику. Проте досі трапляються коментарі, які зачіпають Олесині почуття.
«Яка худа»
Я значно схудла за останні шість років. Причина — стреси та нервова робота. Та й загалом в якийсь момент ти переростаєш вік формування й зупиняєшся на одній вазі. Зараз я важу 48 кілограмів. Це менше норми для мого зросту в 165 см. Не вистачає п’яти кілограмів для оптимальної ваги. І про це мені постійно нагадують. Родичі кажуть: «От, ти занадто худа, тобі треба поїсти!» Хоча я повноцінно харчуюся. Навіть булочку вночі можу з’їсти.
Часто мій зовнішній вигляд коментують бабусі. Але тут я можу зрозуміти, вони дійсно за мене переживають. Це єдині люди, яким я нічого не відповідаю з цього приводу. Але коли тобі пишуть незнайомі люди з Інстаграму — це інша справа. Колись я запостила фото з моря, де було видно ребра та прес. Одразу полетіли коментарі, на кшталт «Ого, аж ребра стирчать!». Думаю, людей худе тіло зачіпає за болючі точки, тому вони вважають нормальним написати про мій зовнішній вигляд. Зазвичай чую, що я «капець яка худа». Завжди думаю: а вам яка справа? Навіщо про це писати? Невже я не дивлюся у дзеркало й не зважуюся?
Аналогічна історія з людьми, у яких надлишкова вага. Я не розумію, чому їм треба вислуховувати за своє тіло, якщо вони у ньому щасливі. Це ненормально. Навіть якщо людям некомфортно у своїй вазі, вони звернуться по допомогу й попросять підказок самі. Лізти у чуже життя — це неетично.
Про норму харчування
Я намагалася набрати вагу, проте безрезультатно. В один момент мені стало некомфортно. Знаєте, коли сидиш на попі й усвідомлюєш, що тобі незручно через відсутність м’язів. Я не зверталася до лікарів, але пробувала скоригувати вагу самостійно. Жодних таблеток, виключно правильне харчування.
У цей період вага стрибнула до 50 кг. Але я не змогла втримати ритм, та й робота вплинула на те, що я знову схудла.
Річ у тім, що до весілля я важила 52 кілограми. І мені було класно, я мала форми. Проте після весілля схудла, а чоловік, навпаки, набрав вагу. Знаю, що це звична історія для пар.
Усі родичі та батьки думають, що я неправильно харчуюся або мало їм. Але у кожної людини свої потреби. Зізнаюся: я їм більше ніж мій чоловік. Тільки коли ми кажемо про це, ніхто не вірить.
Чоловіку байдуже на мою вагу. Звісно, якщо перейду межі, він втрутиться, адже йому не все одно на моє здоров’я. Проте загалом жодних коментарів.
Я не можу сказати, що мені не ок у моїй вазі. Просто для жіночого здоров’я кілограмів має бути більше.
Про коментарі від незнайомих
Раніше зауваження неймовірно мене бісили та пригнічували.
Були закиди, що в мене — анорексія. Але я жорстко обрізала такі коментарі. Це не моя історія.
Страждають усі: й люди з надлишковою вагою, й з її дефіцитом. Просто про фетшеймінг чути частіше. Не знаю, чому. Можливо, тому що людей з зайвою вагою більше.
Хоча колись я опублікувала сторіс про те, що люди вважають за нормальне прокоментувати мою худорлявість. Скільки було реакцій! Понад 50 людей написали, що у них та сама проблема. Серед них були й чоловіки. І це тільки мої підписники! А скільки таких людей загалом? Люди дійсно страждають від хейтерства й мовчать про це. Я своєю сторіс хотіла закликати їх говорити про проблему вголос.
Моя подруга нещодавно народила. Вона схудла до 42-43 кг. Також намагається щось з цим зробити, а її на додачу постійно клюють, ніби вона не їсть. Поясніть, навіщо зовнішній вигляд перетворювати на хейт чи травлю?
Про хейтерство у мережах
Я вважаю, що хейтери — це люди, які незадоволені собою. В оточенні їх дратують саме ті речі, які дзеркалять їхні проблеми. У випадку з худим тілом йдеться про якісь комплекси чи слабкості. Мені байдуже, як виглядають інші. Проте когось зовнішній вигляд може зачіпати.
Хейтери невпевнені у собі. Вони радше знайдуть за що зачепитися у мережах, аніж підуть виправляти власні недоліки.
Проблема в тому, що за булінг не карають. Залишити коментар у мережах може будь-яка людина. На вулиці хейтери навряд чи зможуть в обличчя сказати те, що вони зазвичай висловлюють в Інтернеті. Вони або отримають за це по голові, або вступлять у суперечку. І це правильно, тому що їх не питали про власну думку. Хоча до тет-а-тет не дійде точно. Сміливості не вистачить.
Коли хейтер пише бруд, він за нього не відповідає. А когось це може зламати, особливо підлітків. Доросла людина усвідомлює, що на хейт не треба реагувати. Діти — ні.
Раніше я критику також брала до серця. Я дійсно задумувалася над тим, що зі мною не так. Пробувала набрати вагу, аби прибрати худорлявість. Але потім прокинулася, як від сну, й запитала саму себе: «А чого незнайомці вказують, як мені виглядати?»
Спочатку я відповідала на коментарі, конфліктувала, хотіла дізнатися, що з цими людьми не так. Згодом почала писати «Дякую, мене ваша думка не цікавить» та блокувала акаунти. Зараз взагалі не відписую і жодним чином не реагую на критику. Хейтери чекають нашої реакції. Вони провокують конфлікт. Навіщо давати їм те, що вони хочуть?
Мені не було боляче від хейту. Скоріше, незрозуміло, чому люди знецінюють інших. Проте час від часу злісні коментарі колють. Я ж розумію, що це моя проблема або особливість.
Мій приклад — це історія не про вагу, а про нетолерантність суспільства. Тільки скоро це не зміниться. Повагу до інших потрібно закладати на етапі формування особистості, щоб вона була чимось природним, таким, що не підлягає сумнівам. Поки ще зарано про це говорити.
Усі фото надані Олесею
