В Україні прийнятою є модель стосунків, коли хлопець платить за дівчину. Проте сучасні дівчата воліють мати власні гроші й не завжди сприймають, коли хлопці оплачують їхні рахунки.
Чому — читайте в трьох історіях нижче.
Для мене ніколи не було проблемою, коли кожен з партнерів платить за себе. Для мене не було проблемою заплатити за хлопця, раптом що. Якщо ти доросла людина, то повинна мати власні ресурси для життя. Чому ти маєш на когось розраховувати?
Близько двох років я жила з хлопцем. За власні гроші я купувала продукти, їжу коту, побутові речі додому. Мене не ображало, що я маю це робити. Ображає, коли тільки ти це робиш, а партнер сидить на шиї.
У нас не було спільного бюджету. То я щось купувала додому, то хлопець. Якщо ви у партнерських стосунках, то не може бути такого, що одна людина несе на собі все. Це дивно.
Колись у мене зламалася машина. Моя подруга одразу сказала: «Так дзвони другу, хай їде допомагати!» Я не зрозуміла, чому я маю когось змушувати мені допомагати. Я взагалі не люблю когось про щось просити. Завжди, коли виникають подібні ситуації, я думаю: чим я гірша за чоловіків? Я що, не можу вирішити ці питання сама?
Я легко плачу за друзів-хлопців. Я не бачу в цьому нічого такого. Ми люди, перш за все. І це не залежить від статі. Грошей може не бути як у дівчини, так й у хлопця. Ситуації бувають різні.
Інша справа, що хлопці хочуть повернути гроші назад, або намагаються наступного разу за мене заплатити. Але я вважаю це більше боргом друга, ніж питанням статі. Подруга подрузі теж намагається віддати кошти, якщо та за неї заплатила.
Я не відмовляюся, коли за мене платять. Якщо людина хоче зробити мені приємно, я тільки за. Видно, коли це ввічливість, а коли робиться з іншою метою. Просто класно відчувати, що ти можеш заплатити за себе сама.
Навіть у питаннях подарунків я хочу бути рівноцінною. Мені роблять подарунки — я роблю подарунки. У разі, якщо хлопець подарує мені щось дорогоцінне, я не можу подарувати йому щось менш рівноцінне. Хочеться бути на рівні. Це як гра — хто буде крутішим.
Хоча я ніколи не чекаю подарунків. Я сама люблю робити приємно. Для мене нормально подарувати щось і не чекати відповіді.
Проте, на мою думку, більше ніж половина дівчат все ще думають, що хлопець їм щось повинен. Це залежить від системи цінностей, яку почали вибудовувати ще в дитинстві. Нещодавно я розказувала подрузі, що хочу поїхати до хлопця, а перед цим планую заїхати за продуктами та алкоголем. Почула здивовану відповідь: «Ти будеш витрачатися на паливо та на солодке? Це він має так робити!» Тут здивувалася я. Здавалося, що я правильно вчиняю, а тут з боку прилітає думка, що я — дурепа.
Всі ми дорослі. Якщо обох партнерів влаштовує, що хтось платить за іншого, не бачу в цьому проблеми. Тоді це така модель стосунків. Але якщо один з партнерів хоче «виїхати» коштом іншого, це нечесно й неправильно. У будь-яких стосунках мають бути домовленості. Питання бюджету теж потрібно обговорювати.
Хлопець, з яким ми зараз на початковій стадії стосунків, час від часу залишається вдома. Я постійно запитую, чи не треба щось привезти. Він відповідає, що ні, бо не хоче мене напрягати. Але я рідко приїжджаю з пустими руками. Знаю, що він любить їсти, і для мене не проблема закупити продукти перед приїздом. Іншого разу так зробить він.
Батьки завжди казали мені, що я маю бути самостійною. Ти — людина. Тобі ніхто нічого не повинен.
Здебільшого я завжди плачу сама. Одна з причин — почала сама для себе заробляти на декілька років раніше, ніж вступила в стосунки. Інша причина — світоглядна.
У моїй родині не звучало фраз «Ти маєш, бо ти дівчинка» або «Ти маєш, бо ти хлопчик». Напевно, найбільша цінна наука від батьків — якщо хочеш чогось досягти, сумлінно вчися і чесно працюй. Одна мудрість як для мене, так і для брата.
З партнером ми ділимо порівну витрати на житло, харчування, спільні розваги (подорожі, кіно, театри, і т.д.). Окремо купуємо речі не спільного користування, окремо оплачуємо витрати на свої хобі. Єдине, що повністю оплачує партнер — витрати на авто. Авто було його мрією, він його придбав і ми домовились, що його обслуговування бере на себе (я кермувати не вмію і не планую).
Мені зовсім не зрозуміло, чому хтось інший без причини має платити за іншу дорослу людину, яка має або може мати роботу й заробляє самостійно.
Кожна людина має усвідомлювати, що він або вона в першу чергу, відповідають за себе. Що ніхто їм не мама й не тато, точно не гаманець. Це розвиває загальне почуття відповідальності. Це спонукає розвиватись. Уявіть суспільство, в якому кожна людина — відносно незалежна. Розмежування по гендеру в цьому питанні для мене зараз — взагалі дичина. Адже усі мають право й можливість обирати професію і забезпечувати себе.
Коли об’єктивно чоловікам було набагато легше знайти роботу, можливо, оплачувати за дівчину, яка, умовно, ледь на крем собі нашкрібає, було нормально. Зараз з кожним роком такі стосунки дивують мене все більше. Я вважаю, що партнери в хороших стосунках це, перш за все, друзі. Це нормально, коли друзі всюди за вас платять або ви платите за них? Звучить якось дико. Чому для когось з друзями — дико, а в стосунках — ні?
Тому я не поділяю позиції жінок, які сідають на шию партнерові. Це «прєвише моїх сіл». Якого ставлення до себе очікують такі жінки? Окей, ти маніпулюєш, викручуєш, і, виходить, усе своє життя проводиш з людиною, яку не любиш і не поважаєш, бо з коханими так не поводяться. Окей, у тебе є сто злитків золота і ти пропадаєш в салонах краси днями й ночами, не розуміючи, що красивими людей робить любов, а не товарно-грошові стосунки, збудовані на маніпуляціях. Сумно від того, що деякі жінки в суспільстві обирають бути шматками м`яса, а деякі чоловіки їхніми гаманцями на ніжках... І може їм так подобається, припускаю. Але нехай вже стане так, щоб більшість людей в суспільстві розуміли, що можна та Є інакше.
Для мене завжди було принципово самій платити за себе. Звичайно, бували ситуації (особливо в юності), коли грошей бракувало й тоді була зовсім не проти, якщо за мене платили чоловіки. Але навіть у такому випадку, намагалася не перетворювати це на звичку й за нагоди розраховуватися самостійно.
У мене доволі консервативні батьки. Я зростала в сім’ї, де тато заробляв більше за маму. Але у фінансових питаннях мене завжди вчили, що потрібно бути незалежною і покладатися лише на власні сили.
В юності у мене було багато різних ситуацій, пов’язаних із чоловіками, які платили, наприклад, за мою вечерю й алкоголь, а потім сподівалися на продовження. Чомусь у нас прийнято, що жінка має віддячити за витрачені на неї кошти. Хоча дуже часто чоловіки самі не дозволяють жінці розраховуватися, демонструючи свою фінансову спроможність (але це знову ж таки — стереотип, що чоловік повинен мати гроші й забезпечувати родину). У 90% випадків мені траплялися чоловіки, які розраховувалися за мене, коли мали на меті особисті стосунки. Одного разу такий «кавалер» проводжав мене пішки аж на інший кінець міста і все перепитував, чи я точно сьогодні зайнята.
У нас із чоловіком є два бюджети — спільний і роздільний. Перший ми зазвичай витрачаємо на спільні покупки: якщо потрібно щось придбати в дім або на подорожі. Крім того, кожен має власні гроші, якими розпоряджається або для спільних, або для індивідуальних потреб. У принципі, це не становить проблеми — заплатити один за одного, наприклад, у ресторані. На щастя, ніхто нікому грошей не рахує. Але наявність власного бюджету для жінки вважаю вкрай необхідним.
Ти контролюєш свій бюджет і розумієш, що є прийнятним, а що — ні. Дорогі речі, подорожі та розваги, про які завжди мріяла, але раніше не могла собі цього дозволити, тільки стимулюють до того, щоб краще працювати й заробляти більше.
Це не означає, що не було випадків, коли чоловіки за мене платили. Кілька разів таке траплялося в особистих та ділових стосунках. У першому випадку це був чоловік трохи старший за мене, тож певний час я йому це дозволяла, але все одно за нагоди завжди намагалася купити щось за свої кошти. У ділових стосунках кілька разів така ситуація виникала з чоловіками приблизно 60-літнього віку, які навідріз відмовлялися брати з мене гроші за каву, обід тощо. Спершу я сперечалася, а потім дозволяла. Зрештою, ми бачимося не так часто, а якщо людині це приємно, то я готова за рідкісними винятками піти на поступки. Загалом, якщо малознайомий чоловік наполягає, що хоче за мене заплатити, я відмовляюсь. Якщо це друг або хороший знайомий, то погоджуюся лише за умови, що наступний раз плачу я.
Як на мене, останніми роками модель, коли хтось мусить платити за іншого, відживає своє. Все більше жінок сьогодні стають самодостатніми, вони хочуть реалізовуватися, працювати й заробляти на рівні, а то і більше за чоловіків. Звичайно, завжди будуть ті, хто маніпулюватиме чоловіками у власних інтересах і «продаватиме» себе в обмін на різні вигоди. І поки є ті, хто позиціонує своє тіло як товар і очікує за це фінансових чи інших дивідендів, доти й існуватиме стереотип, що жінка ладна на все за гроші.
Так, це вибір. Але насправді ставлюся негативно й навіть трохи засуджую подібних жінок. Дуже багато моїх знайомих чоловіків зіштовхувалися з подібними ситуаціями й «велися» на таких жінок із різних причин: закоханості, самотності, бажання бути в парі/шлюбі тощо. У 99,9% випадків це закінчувалося розривом.
Я за модель, коли ти платиш сам за себе, адже в такій ситуації ніхто нікому нічого не винен. І якщо, наприклад, в стосунках виникають конфлікти, одна зі сторін не починає звинувачувати іншу в фінансовій залежності на кшталт «я плачу за твою освіту, тому ти не маєш права гуляти з подругами пізніше 10 вечора». Переконана, що продуктивні стосунки не побудуєш в тому випадку, коли хтось чимось завдячує іншому.
Я ставлюся однозначно до того, що дівчата самі за себе платять. Я вважаю, що немає жінок та чоловіків. Є люди. Чи має людина за себе платити? Напевно, має. Чи може одна людина за певних обставин заплатити за іншу? Може.
Інша справа, коли дівчата спеціально маніпулюють, змушуючи хлопців за них платити. Людина як істота любить вигоду, любить «плюшки». Чоловіки теж у різних обставинах маніпулюють дівчатами. Це побутова історія сексизму, з якою навряд чи вдасться швидко впоратися.
Проте існує й культурно-історичний підтекст. У країнах мусульманського світу навряд чи жінці дозволять за себе заплатити. А в Німеччині чи Швеції це буде для неї образою. Українці перебувають десь поміж цих поглядів, не знаючи, у який бік дивитися. Там, де треба, деякі дівчата за себе платять, де вигідніше — вже ні. Нам подібні амбітендентні цінності закладають з дитинства. Політика «перевзування» — наше все.
У контексті захисту прав жінок бажання платити за себе є доказом рівноправ’я. Ідея того, що хлопці мають платити за жінок, від самого початку є сексистською. Чи може дівчина заплатити за чоловіка та зробити йому цим приємно? Може. Так само навпаки. Нормально, коли є вибір, коли у парі це питання обговорюють.
