Фуд-інфлюенсерка Наталка Нікишина народилася у Луганську, але через окупацію регіону росіянами у 2014 році з родиною переїхала у столицю. Встигла пожити у Голосіївському районі та на Печерську, зараз проживає у Шевченківському районі.
У рубриці "Про Київ" переможниця МастерШеф-14 розповідає, чому Сирець став для неї відкриттям, що можна побачити на стендапі в Києві та де можна спробувати справжню азійську кухню.
— Чи маєте ви улюблені кав’ярні, бари та заклади в Києві? Чому?
Так, є кілька місць, які мені особливо близькі. Нещодавно відкрила для себе бар “Льо”. Дуже камерне, з приємним і затишним дизайном, місце. Тут, до речі, я вперше спробувала тартар із телятини. Виявилося, це дуже смачно. Ще подобається у TCP — це одне з тих місць, куди приходиш більше за атмосферою, ніж напоями. Я не часто вживаю алкоголь, тож для мене важливо, щоб заклад був атмосферним і комфортним.
Серед кав’ярень найбільше асоціацій маю з Blur. Певний час працювала поруч, часто забігала туди на каву чи обід. Саме в цьому місці відбулася випадкова й важлива зустріч — тут я познайомилася зі своїм хлопцем. Тепер це місце стало частиною особистої історії.
Ресторан “Belkin” згадується мені з періоду, коли я працювала флористкою й оформлювала івенти. Мені завжди тут подобалась кухня та увага до деталей. Також на особливі дати люблю ходити в Mirali. Ціную цей ресторан за нестандартні смакові поєднання.
Українська кухня для мене найсмачніша у “100 років тому вперед”. Тут завжди цікаво пробувати щось нове. Іноді навіть не одразу зрозумієш, що саме тебе зачепило, але завжди хочеться повернутись. Якщо говорити про сніданки, люблю водити себе і друзів у “Косатку”. А взагалі я фанатка азійської кухні, тому “Китайський привіт” і “Тайський привіт” — мої стабільні фаворити. У них є та глибина та особливість смаків, які не так часто знайдеш у закладах подібного формату.
— Уявіть, що в Київ вперше їдуть ваші знайомі. У які місця, на які вулиці ви б їх повели, щоб показати трушний дух міста?
Я б точно не вела їх стандартними туристичними маршрутами, типу Хрещатика, Майдану чи Арки дружби народів. Скоріш за все, ми б почали з Ярославового Валу. Тут багато життя, хороші кав’ярні, архітектура. А ще — “Ярославна”, яка для багатьох киян вже стала символом міста. Я ніколи не можу пройти повз. Щоб показати більш історичну частину, пішли б на Андріївський узвіз і Пейзажну алею. А якщо буде час і настрій, піднялись би на Лису гору чи Щекавицю, щоб побачити Поділ з висоти. Також обов’язкова програма — набережна і пішохідний міст. Ну і, безперечно, показала б Рейтарську. Цей дух локальних брендів, самовираження, свободи та стилю.
— Назвіть улюблені місця та способи відпочинку в Києві.
Відверто кажучи, я найбільше люблю відпочивати на природі — десь поза домом. Часто їжджу на імпровізовані пікніки до Київського моря, щоб перезавантажитися. Іноді беру велосипед в оренду і їду на Труханів острів. Особливо люблю тут захід сонця над Дніпром. Також люблю Русанівську набережну. Коли там гуляю, часто ловлю себе на думці, що почуваюся туристкою у власному місті.
Намагаюся щовихідних планувати собі прогулянку районом, де ще не була. Це цікаво і навіть трохи пригодницьки. Наприклад, нещодавно дізналася, що на Лук’янівці є будинок з ірисами й спеціально поїхала на нього подивитись. Бо тема квітів мені близька. Ще одна несподівана знахідка для мене — район Сирця з його великими парками та озерами. Виявилось, що він дуже зелений і затишний, хоча раніше я про це майже нічого не знала.
Останнім часом відкриваю для себе культуру стендапу. Це новий формат відпочинку, який мені справді подобається. Але, загалом я людина домашня. Мені складно на щось зважитись, але якщо вже вийшла з дому, то намагаюсь повністю прожити момент і насолодитися ним по максимуму.
— Я люблю Київ, тому що, і не люблю Київ, тому що…
Я люблю Київ за те, що він прихистив мене з родиною після повернення з окупованого Луганська. За те, що це місто можливостей, тут багато чого можна почати з нуля. Люблю Київ за заходи сонця. І за те, що в кожному районі вони виглядають по-різному. Люблю, що навіть у центрі, серед шуму, можна знайти тишу. Варто лише звернути у якийсь непомітний дворик. За те, що тут справджуються мрії, якщо не боятися їх здійснювати. За метро, яке часто швидше за будь-яке таксі. За бабусь із квітами біля підземок. І просто за те, що зараз Київ — мій дім.
А не люблю Київ за нескінченні затори. За хаотичне будівництво, яке нищить стару архітектуру. За відчуття постійної гонитви й “успішного успіху”, що іноді виснажує. Тут складно зупинитися й просто видихнути.
Попри це, мені близька думка, що не Київ має щось давати мені, а я йому. Тому хочеться жити так, щоб вкладати в це місто свій час, енергію та ідеї. Щоб це була взаємна любов.
— Якби столиця була людиною, то якою?
Я уявляю Київ стильним, загадковим, високим чоловіком із короткою стрижкою. У нього сиве волосся, блакитні очі, спокійна й природна старість. Він носить костюм, на пальцях кілька каблучок. І має дуже виразний, глибокий погляд. Така людина не говорить багато, але коли говорить — слухаєш уважно і з захопленням.
