Післяпологова депресія: історії жінок
Колаж: Микита Шклярук

Народження дитини зазвичай асоціюється у суспільства з великою радістю, щастям та тільки позитивними емоціями. Однак материнство може призводити до післяпологової депресії (ППД), про яку не люблять говорити. Це психічний розлад, який виникає у жінок після пологів. Зазвичай він проявляється у перші 4–6 тижнів, але може зʼявитися і протягом першого року. 

Згідно з дослідженням, одна з семи жінок страждає на післяпологову депресію. Сьогодні ми розповімо історії мам, які стикнулися з проблемою післяпологової депресії, та розпитаємо психолога, як можна допомогти жінці у складний період.

Мама Аліна

До народження дитини про післяпологову депресію я, звісно що, не знала. Чула від знайомих та подруг, що материнство — це морально складно, але навіть не могла уявити, наскільки це серйозний та глибокий стан. 

Перші ознаки післяпологової депресії у мене з’явилися у вигляді поганого настрою. Від самої виписки з пологового я весь час була без настрою та відчувала розгубленість. Згодом ця розгубленість переросла у сльози. Я постійно плакала, і причини цьому не було. Перших 10 днів навіть не могла поїсти. В голові крутилося питання, що робити далі і як продовжувати своє життя з дитиною. 

Моментами я відчувала сором за свій стан. Гадаю, причиною тому стало те, що мене не розуміли рідні та чоловік. Саме тому мені здавалося, що я слабка. Я просто не могла зібрати себе докупи, а постійне бажання плакати без причини лише збільшувало відчуття провини та сорому. 

Я була переконана, що через мій стан страждають мої рідні. Їм не подобалося, що я плачу, замість того, щоб “просто радіти материнству”. В якийсь момент близькі мені люди починали агресувати та нервуватися тоді, коли я починала плакати без жодної на те причини. 

Через це чоловік та рідні мене дратували. У перші 10 днів після пологів з боку чоловіка замість підтримки я отримувала лише насмішки, безглузді жарти та повне нерозуміння. Мене дратувало, що він не розуміє, що мені складно, дратувала відсутність підтримки та фрази “у тебе ж ніхто не помер, життя продовжується, це такий прекрасний стан”.

Моє життя кардинально змінилося, ще й уся відповідальність за дитину лягла на мене. Чоловіка ж життя залишилося незмінним. І розуміння цього лише погіршувало мій стан.

Єдина людина, від якої я отримувала якісь поради та словесну підтримку, була моя сестра. Однак це не допомагало. Гадаю, вона все ж не до кінця мене розуміла. Як на мене, стан, який проживає мама під час післяпологової депресії, можуть зрозуміти лише жінки, які пройшли цей період. 

Знецінення слова “депресія”, а тим паче післяпологової, стало доволі поширеним явищем у моєму оточенні. Це завдало дуже багато болю і лише погіршило мій стан.  

Так я жила приблизно пів року. Разом з постійною втомою ментальний стан погіршився настільки, що в один день у голові з’явилися жахливі думки: “Я не хочу жити”, “Я не можу”, “Я не справляюсь”, “Я погана мама”. Тоді я усвідомила, що час звернутися за допомогою до психіатра. Він назначив антидепресанти та протитривожні засоби, з якими мені стало легше.

Зараз я проходжу лікування і свідомо вкладаю сили в те, щоб одужати. Також я працюю з психологами та психотерапевтами. Шукаю інформацію, щоб краще розуміти свій стан і знати, як правильно реагувати в моменти кризи. Також намагаюся реалізовувати себе, шукаючи заняття, яке приносить задоволення, щоб повернути собі відчуття себе не лише як мами, а як людини. Читаю про батьківство, щоб краще розуміти потреби дитини й водночас впевненіше почуватися в ролі матері.

Однак я досі не можу сказати, що остаточно впоралася з післяпологовою депресією. 

Як проявляється післяпологова депресія

На жаль, рівень обізнаності нашого суспільства про проблему післяпологової депресії дуже низький. Люди не знають, що це таке, а жінки, які переживають цей стан, стикаються з нерозумінням, байдужістю або навіть осудом. 

Особливо це помітно з боку чоловіків. Якщо партнер не усвідомлює, з чим бореться його дружина, якщо не знає, наскільки глибоким і болісним може бути цей стан, — це тільки віддаляє вас. А жінці в такий момент критично важливо відчувати підтримку. Їй важливо знати, що її не залишили наодинці. Що її емоції — справжні, що вони мають право на існування. Що вона не "перебільшує", не "скаржиться", не "капризує", а справді потребує допомоги.

Мама інкогніто (захотіла зберегти анонімність)

До вагітності я мала симптоми тривожного розладу, з яким доволі добре справлялася завдяки лікуванню та відвідуванню психіатра. Коли я дізналася, що вагітна, то не була щасливою. Дитина була незапланована, а чоловік був явно не готовий до ролі батька. Проте тоді ми вирішили, що краще буде все ж залишити дитину. Важливим фактором стало й те, що про вагітність ми дізналися тоді, коли лише переїхали в нову країну для проживання. Ми не мали ні страховки, ні розуміння, як працює медична система. Я боялася, що у поспіху можу звернутися до спеціаліста, після якого більше не зможу народити. Тому з чоловіком вирішили залишити вагітність і вже впродовж її перебігу поступово розбиратись: як усе працює, де народжувати й що нам потрібно.

Вагітність протікала доволі добре. Я працювала з психологом онлайн, батьки підтримували мене на відстані, а чоловік старався працювати якнайбільше, щоб у малюка було усе потрібне. 

Після пологів приблизно місяць я була наче не в собі. Не могла повірити, що це моя дитина і що я вже мама. А згодом мені почало ставати гірше. Я наче топилася у власних емоціях: спочатку плакала, потім дратувалася буквально від усього. Чоловік постійно був на роботі, з підтримки — тільки мама, і то в листуванні, бо нас відділяють тисячі кілометрів. 

Я стала дуже дратівлива. Мене бісив мій чоловік і те, що він просто живе життя — ходить на роботу і все таке. А я тут, у чотирьох стінах, з нерозумінням, для чого я народила.

Потім мене почала дратувати моя ж дитина. Коли я сказала, що 4-місячна дитина плаче мені на зло, чоловік тільки сміявся. Однак у моїй голові це було тверде переконання, що дитина спеціально хоче зробити мені погано. Мені здавалося, що всі навколо щасливі матусі з щасливим материнством. А я ненавиджу свою дитину — посилаю її на три букви й кричу на неї. 

Стан став настільки поганим, що почали виникати питання, а навіщо я взагалі живу, і навіщо дитині така жахлива мама. 

В один день я просто залишила дитину саму вдома і пішла. Вийшовши з квартири, я попрямувала до мосту. В голові крутилася думка, що краще вмерти, ніж жити так. Десь на половині дороги мені подзвонила сусідка, яка почула дитячий плач з відкритої квартири, і спитала, чи все у мене окей. Я розридалася в трубку і сказала, що не розумію, що зі мною відбувається. Тоді попросила сусідку посидіти з дитиною, а сама написала своїй психологині. Попри різні часові пояси, вона одразу мене набрала. Я плакала в трубку і казала, що ненавиджу життя і цю дитину. 

Я досі не закінчила своє лікування. Думок про самогубство вже немає, але мені сняться кошмари, що було б, якби сусідка мені не подзвонила. Я відвідую психіатра, приймаю АД (антидепресанти) і працюю з психологом. Разом з чоловіком платимо бейбісітеру, яка сидить з дитиною через день. Я стараюся повернутися до нормального стану, але все ще не довіряю собі.

Я пишу це не для жалості чи осудження, а щоб кожна мама, яка проживає цей стан, знала, що вона не одна. І що дитина – це не тільки нове життя і бантики навколо, а й іноді бажання померти.

Як проявляється післяпологова депресія?

Відповідно до Центру громадського здоров’я МОЗ України, симптомами післяпологової депресії є:

  • почуття смутку або пригнічення;
  • нездатність насолоджуватися тим, що зазвичай приносило задоволення; 
  • втома або втрата енергії; 
  • погана концентрація або втрата уваги; 
  • низька самооцінка, невпевненість у собі; 
  • порушений сон, навіть коли дитина спить; 
  • зміни апетиту; 
  • зниження лібідо;  
  • часті зміни настрою.

До 50% випадків післяпологової депресії залишаються недіагностованими — часто через те, що жінки не звертаються по допомогу, соромляться своїх емоцій або не усвідомлюють, що переживають клінічний стан, а не просто втому. Водночас від 3% до 19% жінок із ППД повідомляють про суїцидальні думки.

В Україні діє Національна лінія запобігання самогубствам — анонімна служба підтримки з питань психічного здоров’я. Вона працює цілодобово за коротким номером 7333.

Однак післяпологова депресія – не єдине, з чим може стикнутися жінка. Приблизно 70–80% жінок після пологів переживають бейбі-блюз (післяпологовий емоційний стан, за якого молода мама відчуває сум. При цьому жінка, як правило, все ще має емоційний зв’язок з дитиною і може про неї піклуватися).

Симптоми бейбі-блюзу:

  • плаксивість;
  • сон, що не приносить полегшення, або безсоння;
  • підвищена тривожність;
  • втрата апетиту; 
  • втрата концентрації;
  • набір або втрата ваги;
  • напади гніву;
  • відчуття провини про те, що ви недостатньо хороша мама.

Що таке бейбі-блюз: історії жінок

Історія Іванни

Я знала, що післяпологовий період може бути складним. Багато читала, проходила онлайн-курси, хотіла максимально підготуватися до пологів і першого року життя дитини. Але все одно не була готова до того, як воно відчувається насправді.

Я могла розплакатись через будь-що. Боялась спати навіть тоді, коли малий спав. Перші пів року він спав у своєму ліжечку, а я кожні пів години підходила й перевіряла, чи він дихає та чи все гаразд. Навіть думала купити сенсор, який кріпиться на ніжку і подає сигнал, якщо щось не так.

Я була дуже втомлена, але боялася комусь віддати сина. Дійшло до того, що тиск почав скакати до 190/120, німіло тіло, руки, відмовляли ноги. Ще й грудне вигодовування далося важко — страшні болі, температура, постійні консультації... 

Це був суцільний жах. Я то сміялася, то плакала. Мене ніби розривало зсередини.

Звісно, я розуміла: дитині теж нелегко. Вона тільки-но з’явилася на світ. Для неї все нове, і я їй дуже потрібна. Тому я віддавала сину всю себе. Паралельно ще й родичі розказували, що я все роблю не так. То води не даю, то даю її забагато, то забагато тримаю дитину на руках. Памʼятаю, як мені сказали, що “у нього живіт болить, бо я з’їла шоколадку”. Типу як я посміла її з’їсти, коли він на ГВ (грудне вигодовування — ред.).

Мені дуже допоміг психолог. Сказав золоту річ: “Нехай усі ці знайомі, які вважають, що ти щось не так робиш, запишуть це на листочок і складуть у конверт. Коли твоя дитина виросте, закінчить школу чи доб’ється чогось, вони перечитають і зрозуміють, що ти як мама все зробила правильно — і по інтуїції, і по знанню”.

Зараз мене рятує спорт і те, що два рази на тиждень я можу на 2 години віддати малого няні. А ще чоловік, який від початку завжди мене підтримував та казав, що я все роблю правильно. Він щодня каже, що я молодець, і який у нас класний син. Я справді починаю це бачити.

Зараз хочу сказати мамам: ви прекрасні. Ви віддаєте себе повністю, настільки, наскільки можете. І ви — найцінніше, що є в цієї дитини. Дайте собі час на відновлення. Не героїньте з хатньою роботою. Будьте з дитиною, а все інше — на когось. Якщо стало важко, віддайте дитину чоловікові й підіть у душ, послухайте музику, полежіть. Просто будьте наодинці. Ви зробили величезну роботу. І якщо вам здається, що з вами щось не так — то це не з вами. Це з тими, хто цього не розуміє.

Як відрізнити післяпологову депресію від бейбі-блюзу

Анна Ращенко, психологиня-консультантка у психодинамічному підході, членкиня УСП (Українська Спілка Психотерапевтів)Baby blues – це короткотривалий стан емоційної нестабільності, який переживає близько 70-80% жінок після пологів (Stewart & Vigod, 2016). 

Його основні прояви: 

  • плаксивість, 
  • дратівливість, 
  • підвищена вразливість, 
  • перепади настрою. 

Цей стан зазвичай починається на 3-5 день після народження дитини й триває до двох тижнів, і він не перешкоджає жінці турбуватись про дитину або відчувати до неї прихильність.

Післяпологова депресія трапляється рідше, приблизно у 10-15% жінок, і має клінічний характер. Її симптоми виходять за межі природної адаптації до нового життєвого етапу та можуть істотно впливати на здатність жінки функціонувати у повсякденному житті. Цей стан може виникати як у перші тижні після пологів, так і протягом кількох наступних місяців.

З психодинамічної точки зору, післяпологова депресія може бути реакцією на внутрішні конфлікти, пов’язані з втратою колишньої ідентичності, тобто втратою себе до материнства, автономії, зміною уявлення про себе як жінку, амбівалентними почуттями до власної матері, або ж активізацією раннього досвіду емоційного голоду – недоотриманий материнський догляд, який стає більш помітним у ролі матері. Материнство може пробуджувати старі несвідомі почуття самотності, непотрібності, страху бути покинутою, і саме тому зовнішня підтримка в цей період особливо важлива.

Депресія, або коли немає сил ні на що. Іра Ганах | «Без масок» #5

Що робити жінці, яка помічає у себе прояви післяпологової депресії?

Передусім важливо усвідомити, що ваш стан – це не прояв слабкості. Депресія – це не ваша провина. Це стан, який потребує психологічної допомоги, і з якого можна вийти.

  1. Зверніться до фахівця – психотерапевта або психіатра. Післяпологова депресія ефективно піддається лікуванню, особливо на ранніх етапах. У багатьох випадках достатньо психотерапії, іноді призначаються медикаменти, які сумісні з грудним вигодовуванням.
  2. Поділіться тим, що відчуваєте з близькою людиною або з фахівцем. Говорити вголос – це перший крок до того, щоб емоції стали більш зрозумілими й менш руйнівними.
  3. Дозвольте собі бути недосконалою. Психоаналітик Дональд Віннікотт описав поняття “достатньо хорошої матері” – жінки, яка не ідеальна, але здатна відгукуватись на потреби дитини в реальному житті. Ви маєте право втомлюватися, злитися, не знати, що робити, і при цьому залишатися достатньо хорошою мамою.

Як близькі можуть допомогти жінці в стані післяпологової депресії?

Післяпологова депресія – це не лише особиста історія жінки, а й виклик для її оточення. Те, як поводяться партнери, родичі, друзі може або значно полегшити стан, або навпаки, поглибити почуття ізоляції.

Що допомагає?

  1. Бути поруч, без засудження. Запитувати про почуття та пропонувати підтримку: “Як ти?”, “Що тобі сьогодні потрібно?”, “Як я можу допомогти?”
  2. Допомагати з дитиною, побутом, організацією щоденних справ. Партнерство – це не “допомога мамі”, це рівна партнерська участь у батьківстві.
  3. Створити можливості для відпочинку. Навіть годину часу без дитини щодня – це вже значне полегшення для нервової системи.

Що не варто робити?

  1. Знецінювати почуття. Фрази на кшталт “у всіх так”, “подивися, яка гарна дитина”, лише посилюють самотність.
  2. Давати непрохані поради або моральні оцінки. Краще слухати, ніж радити.
  3. Фокусувати увагу на собі. Порівняння на кшталт “мені теж важко” зараз не на часі.

У психодинамічній перспективі роль партнера або близької людини – це функція “контейнера” для емоцій жінки. Її присутність допомагає зберігати зв’язок із реальністю й поступово опрацьовувати складні переживання, які неможливо винести на самоті.

Післяпологова депресія не робить жінку “поганою мамою” чи “слабкою людиною”. Це стан, у якому потреба в підтримці абсолютно нормальна. Дбайливе оточення й своєчасна терапевтична допомога дають змогу не лише вийти з темного періоду, а й глибше усвідомити себе у новій життєвій ідентичності.

Я маю депресивно-тривожний розлад. Як з цим жити та як на нього впливає війна