Всеукраїнське об’єднання осіб з інвалідністю «Група активної реабілітації» (далі ГАР) – громадська організація, яка займається активною реабілітацією людей з ураженнями хребта та спинного мозку, які користуються кріслом колісним.
Найефективніша форма — табори активної реабілітації, вважає членкиня правління організації Уляна Пчолкіна. Взяти участь може будь-хто, хто раніше отримав травму та наразі пересувається у колясці. Власне, учасник може пройти шлях до інструктора, організатора як це зробила сама Уляна. Долучитися можна також і волонтером.
Чому коляска, а не візок? Нам пояснили, що візок — від слова возити (ти не самостійний, тебе возять), а коляска — від слова «колесо». В останньому випадку немає негативної конотації слабкої та немічної людини, яка потребує допомоги зі сторони.
Жодних виключень незважаючи на травму
Взяти участь у таборі в якості учасника можна лише один раз, тому кожен, хто отримує таку можливість, має чи не унікальний шанс змінити своє життя. Уляна каже:
«Наше перше знайомство з учасниками проходить у соцмережах. Я часто бачу у них на аві котиків або машини, а в професії вказано “інвалід І групи”. Хіба ж так можна? Після табору Активної Реабілітації “котик” перетворюється на людину, і вона починає займатися громадською діяльністю, жити повним і наповненим життя, на місці професії з`являється робота».
Іван Космина дізнався про ГАР у 2013 році від свого знайомого, який уже був учасником, та заповнив анкету. Навчання у таборі розпочинається ще вдома, коли людина починає збирати документи, готуватися до поїздки та самостійно вирушає в інше місто. Без рідних, без друзів. Без допомоги.
«Я сильно хвилювався, адже у мене дуже складна травма і не те, що ноги, а й руки майже не працюють. А рідним в таборі не можна бути. В цьому вся фішка табору, адже вдома є опіка рідних, які все роблять за нас».
Івану важко крутити колеса на колясці, він часто відставав від усіх на спортивних змаганнях, але умови для всіх рівні – кожен працює на повну силу. Жоден табір не може змусити людину жити, якщо вона сама цього не захоче.
Іван зізнається, що його особиста мотивація – кохана жінка. Він працював над собою, аби не втратити її та заслужити авторитет серед людей, які пересуваються на колясках. Так, Іван не навчився крутити колеса, досі не може самотужки пересісти в крісло чи одягнутися, проте у скрутні моменти він згадує ГАР та розуміє, що не має права підвести людей, які працювали для нього.
«Пригадую випадок, коли ми долали естафету на візках, і я ледь пересувався. До мене під’їхала Уляна Пчолкіна і говорить: “Ваня, у нас всі проїзжають цю естафету, і ти мусиш”. Вона проштовхала мене перед собою три кола в залі».
Найважче Іванові давалася саме техніка їзди на колясці. Одного разу він хотів схитрувати та, коли було холодно, сказав, що не може займатися через куртку, що обтяжувала його рухи. Інструктори відправили Івана займатися у приміщення та зняли з нього куртку: за дві години він проїхав близько 30 метрів.
Після табору Іван почав займатися громадською діяльністю, боровся за встановлення пандусів в райцентрі Гусятина (сам він мешкає у селі, що за 6 км від нього), та не знайшов підтримки у влади. Рік потому за власні кошти встановив пандус в районній лікарні та ще рік чекав на виправлення порушень. У 2015 році створив Громадську організацію людей з інвалідністю «Вікторія» та був обраний депутатом до новоствореної Гусятинської громади.
Три наступні пункти, за які взявся Іван — організація двох сплавів річкою на катамаранах для людей з інвалідністю, поїздка з ними в Зарваницький духовний центр та побудова дитячого майданчика у своєму селі.
«У перші два дні я уже хотів додому, але не міг собі цього дозволити, бо це означало б зламатись остаточно. Я ж розумів, що інструктори теж пройшли ці табори, і сьогодні вони навчають нас бути людьми, а не інвалідами».
Не купувати джинси з гудзиками на задніх кишенях
Що ж відбувається в таборі? Для людей в колясках надзвичайно важливо відновити навички самооблуговування, які були втрачені через травму та тривалу гіперопіку з боку родичів. Саме тому Уляна наполягає, щоб кожен учасник був максимально незалежним протягом табору та пройшов усю програму сам.
Вранці – фізкультурна зарядка, де присутні всі без виключень. Опісля сніданок, перше тренування, друге тренування, обід, відпочинок, третє тренування, особистий час та душ, вечеря та лекція. Лекції на теми, що будуть корисними для людей після травми хребта: гігієна та самообслуговування, працевлаштування, репродуктивне здоров’я, життєві лайфхаки, підбір та налаштування коляски активного типу тощо. Наприклад, людям у колясках не можна одягати джинси з гудзиками або кнопочками на задніх кишенях – це може призвести до пролежнів.
Уляна переконана, що прийоми їжі відіграють чи не найважливішу роль, адже навчання триває і за столом. Інструктор з травмами рук снідає сам. У нього не працюють пальці. Він демонструє іншим учасникам, що вони можуть жалітися скільки завгодно на те, що їм складно, але самотужки снідати, обідати та вечеряти можна. Приклад зі сніданком один з багатьох, адже 24 години на добу учасники бачать як інструктори зі схожими травмами живуть самостійно.
Освіта та самоорганізація. Лекції з самообслуговування вчать бути максимально незалежними у колясці. Загальна фізична підготовка – це про силу духу та тіла. Людям у колясці важливо вести максимально рухомий спосіб життя, робити ранкову зарядку. Для цього не обов’язково відвідувати спортивну залу (хоча така опція доступна у деяких мережах спортивних клубів), усі вправи можна виконувати і вдома. Стрільба з луку, настільний теніс, аеробіка. До анексії Криму ГАР проводив табори у комплексі з басейном, тому учасники також плавали. Уляна каже, що і тут ні для кого немає виключень. Втім, це і на користь.
«Якби ви бачили як у них світяться очі, коли ми допомагаємо їм зійти у воду і вони розуміють, що плавають. Багато хто навіть не уявляв, що зможе таке після травми».
Техніка їзди на колясці. Мало кому з людей, що не мають травми хребта, доводилося хоча б раз сідати у коляску та пересуватися нехай навіть і кімнатою. А ті, хто наважився спробувати, після того спокійно вставали на ноги та йшли на своїх двох, оминаючи перешкоди, йдучи сходами та піднімаючись на ескалаторі. Люди в колясках мусять навчитися робити це самостійно, якщо не хочуть усе життя сидіти у чотирьох стінах, очікуючи на допомогу або соціальне таксі.
Культурна програма. Окрім лекцій, ввечері є також і так звана культурна програма. Усі учасники долучаються до організації концертів, своєрідних КВН, відвідують дискотеки. Уляна каже, що мало хто мав звичку гарно одягатися з тих пір, як пересів у коляску. У ГАР жінки чи не вперше роблять собі макіяж до вечірньої події, а чоловіки підбирають одяг так само пильно, як і до травми.
«Це нібито фан, але і свого роду вивільнення від депресії. Людина закривається в собі після травми. Вона може десятиліттями чекати того, що стане на ноги, а цього насправді може не відбутися ніколи».
Своєю задачею Уляна відзначає змусити повірити людину у те, що життя триває навіть у колясці. Втім, це вдається, адже самі інструктори мають подібні травми та є прикладом для наслідування – у них вийшло, значить зможуть і учасники. До слова, багато паралімпійських чемпіонів пройшли вишкіл у Групі Активної Реабілітації. Серед випускників ГАР є і Дмитро Щебетюк, громадський активіст та журналіст, який займається питаннями інклюзії.
Групі Активної Реабілітації потрібна підтримка. Підтримати їх можна тут:
Facebook
Сайт (тут можна заповнити анкету на участь у якості учасника і волонтера)
Приват24
Читайте також: «Чи грамотніші ви за старшокласника? (тест)».
