Історія, що спростовує стереотип про те, що досі існують виключно чоловічі та жіночі професії.
Про прихід у професію
З дитинства я багато малювала. Згодом шість років провела в художніх майстернях, вивчала академічний малюнок та живопис. Тому на першу вищу освіту вступила до Національної академії образотворчого мистецтва, де зрозуміла, що не зможу малюнком заробляти на життя. Це «антикварне» ремесло. Так, є гурмани, які можуть замовити в тебе портрет. Але це невелика й особлива аудиторія.
Я кинула навчання та декілька років працювала на різних роботах. Спершу взагалі не хотіла нікуди вступати, але зрозуміла, що постійно думаю про колір та його відтінки, а також слідкую, як розгортається пластика форм всіх об’єктів, що мене оточують. На моєму комп’ютері бути тисячі збережених зображень, які я вишукувала в Інтернеті та складала у теки за певними зображальними якостями. Я постійно переглядала роботи видатних митців, шукаючи «своїх». Мій зв’язок з мистецтвом непорушний. Навіть мала давню плівкову Мінольту, що була зі мною скрізь: «Майстер проявляється в обмеженні.» Плівка зобов’язує тебе думати так, ніби ти не кадр робиш, а постріл.
Випадково познайомилася з фотографом, який закінчив операторський факультет Карпенка-Карого. Він порадив мені вступити на цю спеціальність. Розповідав, що був вражений роботами однокурсниць, сказав, що в жінок інше бачення, і що дарма чоловіки не пускають їх за камеру на значні проєкти. В художній майстерні мені розповідали, що дівчата біологічно бачать колір краще, ніж чоловіки. Натомість чоловіки ліпші у баченні конструкцій форми. Різність світосприйняття чоловіків і жінок формує різний підхід до побудови зображення.
У того фотографа збереглися питання для вступу на операторський факультет. Вони здалися знайомими. Готуючись до академії, я вчилася композиції для книжкової графіки. Ескіз для блоку ілюстрацій певної історії дуже подібний до розкадровки (ескіз окремого кадру, який робиться під час планування зйомки — ред.), яка є невід’ємною частиною планування знімального процесу оператором та режисером. Багато питань стосувалися історії мистецтва, яка теж була мені близькою.
Малюнок та живопис — це довгі статичні процеси, помірковані, сповнені усамітненої тонкої роботи інтелекту. Мистецтво оператора — вирішувати композиційну площину тут і зараз, в умовах змінного середовища, відразу начисто, без можливості «підмалювати» або щось «стерти».
Мова, якою говорить (і створюється) образотворче мистецтво — одна. І для живописців, і для операторів, графіків, сценографів, фотографів, дизайнерів чи скульпторів.
Проте в Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого я вступила з другого разу.
Про очікування та реальність
Я отримала диплом за спеціальністю «оператор-постановник». Це майстер, який технічними засобами досягає поставлених творчих завдань, повністю відповідає за все зображення, яке глядач бачить на екрані. Це:
- технічна якість матеріалу;
- творчі складові побудови кадру;
- відношення кадрів між собою за зображальними якостями;
- результати монтажу, кольорокорекції й застосованої графіки.
Оператор-постановник керує трьома департаментами (освітлювальний, операторський та пост-продакшн) і постійно працює у тісній зв’язці з режисером та художником-постановником над цілісним результатом.
Робота оператора-постановника, якою вона має бути, — планувати знімальний процес, пильно та постійно спостерігати за ним, керуючи роботою знімальної групи задля задовільнення задуму режисера. Для цього не треба бути Геркулесом, треба мати художнє бачення і знання. Але реальність вітчизняного кіновиробництва далека від описаних стандартів професії.
Зараз, наприклад, оператор-постановник часто поєднує роботу з електронним стабілізатором. Рідкісний проєкт має на меті художню побудову кадру та необхідність наявності оператора-постановника, що стежить за втіленням творчого задуму. Більш важливими виявилися ефекти та скажена динаміка, без особливих міркувань про причини їх застосування у роботі. Є важливіша причина — смаки глядача, хоч якими б вони були невихованими. То ж, як оператор-постановник, зараз ти мусиш поєднати у собі якомога більше суто технічних навичок фізичної роботи.
До прикладу, для роботи на майданчику наразі шукають людей на позицію механіка, які мають володіти навичками фокус-пулера. Поясню, про що я. Механіки — це люди, які опікуються знімальним обладнанням (камери та все до них супутнє), розставляють його, налаштовують до та під час зйомки. Обладнання важке, його завжди багато. За день може бути декілька локацій, на які треба все перевезти, зібрати-розібрати, підготувати для роботи операторів та допомагати їм під час зйомки. Робота важка фізично, окрім цього треба ще й нічого ніде не загубити.
Фокус-пулер — людина, яка відповідає за різкість зображення під час зйомки. Це делікатна робота з об’єктивами або спеціальним пультом, що вимагає тонкої роботи пальців (тут йдеться про точне попадання в міліметри — на око) та величезної кількості уваги. Механік і фокус-пулер — дві різні посади. Як може людина, що годинами облаштовувала локацію для зйомок, потім сідати й змученими руками крутити фокус? Але такий запит роботодавців.
Звісно, операторами хочуть бачити кремезних чоловіків. Один з майстрів розповів мені, що його побачили біля інституту і сказали: «О, високий! То будеш оператором». Мені як жінці важко виконувати тяжку фізичну роботу. Хоча свого часу я працювала механіком для двох серіалів. Так вийшло, адже я думала, що можна почати з нижчої за рангом роботи, аби «зайти» у кіно. Близько 8 місяців я носила кейси з обладнанням разом з чоловіками. Я знала, що не маю видати, що мені важко, бо на жінку на такій посаді дивляться дуже прискіпливо. Я вдячна старшому механіку, який пішов на авантюру й узяв собі до пари жінку на чоловічу роботу. Він багато чому навчив мене, я виховала в собі певну фізичну силу і дух. Після цієї роботи я вчилася на механіка й надалі, здебільшого щоби розібратися в актуальному знімальному обладнанні. Але я відчувала, що у цій спеціальності деякі чоловіки мені не раді. Хоча в інших країнах 1 або 2 СА (camera assistant) — робота, яку виконує багато жінок.
Наразі я на фрілансі, бо хочу працювати за власним баченням. Фактично це самозайнятість. Я сама вишукую проєкти, які можуть мене розвивати. Прикладом такого проєкту є робота, створена у співавторстві з Владиславом Дєтюченко, — «My Orpheus. Jean Cocteau.»
Якщо пошукати роботу на спеціалізованих сайтах, то зазвичай шукають «відеографа». Хто взагалі вигадав так називати операторів? Ще й треба, аби ця людина вміла монтувати, володіла моушн-графікою, саунд дизайном.
Однак, все ж-таки, я підключаю знання з інших галузей, щоби продовжувати професійний розвиток. Наразі я вивчаю технології роботи у цифровому середовищі, де мою роботу зі світлом та рухом камери не будуть обмежувати фінансові можливості та культурні цінності замовника. Чи вага обладнання.
Про сексизм та домагання
В Україні дівчині в професії оператора важче, ніж чоловікові. Коли я проходила стажування на механіка, мене відправили на повнометражний фільм до двох професіоналів. У нас склалися хороші відносини, але за два тижні роботи ніхто так і не дав мені торкнутися обладнання. Вони відповідали за нього і не довірили б нічого жінці. Попри те, що чоловіки добре до мене ставилися, все одно були впевнені, що це не жіноча справа.
Коли я приїжджала на склад знімального обладнання вчити камери, мене або питали, чого я не знайшла собі ще нормального чоловіка, або милувалися, як я нахиляюся взяти щось у кейсі. Були й такі, хто спілкувався зі мною про техніку, а за декілька тижнів «дружби» на тему техніки заговорювали про секс. Був випадок, коли чоловіки розповідали один одному, що я підступна та хочу «втертися в довіру», щоб отримати роботу. Уявіть: ти працюєш понад свої сили, а колеги тебе зневажають. Попри зовнішню, дружню до новачків, політику, яку вони самі декларують, — зсередини бачиш інше.
Одного разу я втратила роботу після того, як підколола учасника знімальної групи, який більше пів року регулярно мене принижував. Він вважав, що я недостойна чоловічої праці. Він скористався можливістю мене звільнити, хоча не мав такого права, оскільки не був керівником мого департаменту. А головний оператор моєю роботою був задоволений.
Сексизм проявлявся не тільки з боку чоловіків. Якось на майданчику була гример, яка казала мені, щоб я не виконувала важку роботу, бо мені ще дітей народжувати.
Патріархальність в українському суспільстві подібна до дитячого егоцентризму. Багато чоловіків не можуть змиритися з думкою, що жінка може працювати поряд з ними. І що жінці у цій професії є місце. Деякі жінки будуть тебе засуджувати, бо звикли мати певну роль у суспільстві й не хочуть, щоб уклад їхнього життя змінювався.
Маючи певний досвід бути жінкою у «чоловічій» спеціальності, дякую кожній людині, незалежно від статі, яка змогла мене прийняти такою, якою я є.
Про плани
Я хочу поїхати закінчувати магістратуру за кордон. По-перше, там нормована праця та відповідна ній зарплатня. По-друге, оператори-постановники роблять те, що вони мають робити. Фокус-пулер не працює механіком, спеціаліст з кольорокорекції не зобов’язаний володіти навичками саунд-дизайну, а жінка-оператор — таке ж нормальне явище, як і чоловік-хореограф. Окрім цього, маю привід вважати, що мої художні навички можуть побачити та оцінити саме за кордоном. В Україні нікому не потрібне твоє мистецтво. Все, що я вивчала роками, не несе для індустрії жодної цінності.
Я не одна така. Моя подруга — скульптор, з сім’ї художників. Вона не має жодної підтримки держави, повинна сама собі оплачувати майстерню та матеріали, хоча президент Ющенко бачив і відзначив її роботи. Всі наші молоді художники мають самостійно забезпечити себе всім необхідним (від їжі — до майстерні) для створення сучасного українського мистецтва.
Щоб зрозуміти, якою є кіноіндустрія наразі, наведу приклад. Випускники Карпенка-Карого на чолі з Андрієм Котляром створили фестиваль українського операторського мистецтва «KINOKO». Під час однієї з конференцій молоді оператори обговорювали реалії нашої кіноіндустрії. Один з найталановитіших молодих операторів, Ілля Єгоров (який тільки-но на той момент відзняв прокатну стрічку «Мої думки тихі» з Ірмою Вітовською), сказав: «Наразі я вивчаю IT...».
Хоча в Україні є жінки, які працюють операторами-постановниками. Знайте, що найважче у їхній роботі, — не камери в повній комплектації, а шлях всупереч застарілим переконанням суспільства. Вірю, що це не є перешкодою для їхнього таланту і мудрості.
- Олена Чеховська https://www.instagram.com/chekhovskylena/
- Світлана Апаріна https://www.instagram.com/_m_u_n_e_/
- Євгенія Бондаренко https://www.instagram.com/punkrockova/
- Тетяна Дуднік https://www.instagram.com/dudniktanya/
- Софія Герасімова https://www.instagram.com/about_sonya/
